1. Компетенція інших органів України щодо розгляду справ з

іноземним елементом визначається законами України з урахуванням

статей 75—77 цього Закону.

1. Коментована стаття відіграє специфічну роль у механізмі правового регулювання приватноправових відносин з іноземним елементом, оскільки вона також пов'язана з процесом засто­сування іноземного права. Стаття 78 присвячена вирішенню питань міжнародної юрисдикції іншими ораганами України, які закон наділяє компетенцією щодо розгляду справ з іноземним елементом. Окрім суду, до кола огранів, уповноважених захищати права та інтереси суб'єктів приватноправових відносин у межах своєї компетенції, належать: нотаріат, Президент України, органи державної влади (наприклад, Кабінет Міністрів України), органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самовря­дування, органи реєстрації актів цивільного стану, консульські установи України, органи державної виконавчої служби та ін.

Так, наприклад, відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здій­снює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна (п. 282 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5). Згідно із приписами розділу 36 зазначеної Інструкції нотаріуси відповідно до законодавства України та міжнародних договорів застосовують норми іноземного права. Нотаріуси забезпечують докази, необхідні для ведення справ в органах іноземних держав. Дії для забезпечення доказів провадяться відповідно до припи­сів цивільного процесуального законодавства України. Абзац 2 п. 321 Інструкції закріплює у національному нормативному полі принцип сприяння функціонуванню процесуальних норм права зарубіжних правових систем: «Якщо міжнародний договір від­носить до компетенції нотаріусів вчинення нотаріальної дії, не передбаченої законодавством України, нотаріуси вчиняють цю нотаріальну дію в порядку, установленому Міністерством юстиції України».

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Консульського статуту України кон­сул зобов'язаний вживати заходів для відновлення порушених прав юридичних осіб і громадян України. Консул відповідно до законодавства України: вживає заходів для встановлення опіки (піклування) над неповнолітніми, недієздатними або обмежени­ми в дієздатності громадянами України, які перебувають в його консульському окрузі; вживає заходів для охорони майна, що залишилося після смерті громадянина України; може приймати на зберігання гроші, коштовності, цінні папери і документи, які належать громадянам України; реєструє акти громадянського

183

стану громадян України тощо. Згідно із ст. ст. 6, 7 Закону Украї­ни «Про промислово-фінансові групи в Україні» від 21.11.1995 р. № 437/95-ВР питання реогранізації і ліквідації даного виду комерційного об'єднання відноситься до компетенції Кабінет Міністрів України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 p. № 3477-IV порядок виконання Рішення Європей­ського суду з прав дюдини визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-пра­вовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом. Порядок провадження органами державної виконавчої служби виконавчих дій щодо іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб та виконання рішень іноземних судів і арбітражів визначається нормами глави 9 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-XIV.

Компетенція вищезазначених органів щодо розгляду справ з іноземним елементом визначається законами України з урахуван­ням вимог Закону щодо дотримання загальних правил підсудності, підстав визначення підсудності справ судам України та приписів щодо виключної підсудності за участю іноземного елементу. У всіх випадках рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів особи, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду. Правозастосовні органи повинні з повагою відноситися до іноземного закону, який підлягає за­стосуванню, його особливостей з тим, щоб приписи іноземного права були реалізовані з максимальною ретельністю.

Стаття 79. Судовий імунітет

1. Пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іно­земної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним дого­вором України або законом України.

2. Акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах України і між­народних договорах України, підлягають юрисдикції судів України в цивільних справах лише в межах, що визначаються принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами України.

¹ Див.: Тертышников В.И., Тертышников Р.В., Макаренко О.В. Закон Украины «Об исполнительном производстве»: Научно-практический ком­ментарий. — Харьков: Консум, 2005.

184

3. Міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України в цивільних справах у межах, визначених міжнародними договорами України або законами України.

4. У тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпе­чується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

1. Внутрішнє право іноземної країни має територіальний харак­тер, тобто діє в межах території певної держави. Однак інтереси міжнародного спілкування потребують визнання і застосування в певних межах іноземного права. В таких випадках, як вже раніше зазначалося, ведеться мова про екстериторіальний характер дії права. Особливе місце при цьому відводиться правозастосовному процесу, який здійснюється судовими та іншими правозастосов-ними органами. Якщо екстериторіальна дія права в цілому — це переважно пасивне визнання іноземного права (вірніше, суб'єк­тивних прав, які виникають під дією іноземного права), то засто­сування іноземного права — активна діяльність правозастосрвних органів щодо вирішення будь-яких процесуальних питань на підставі норм міжнародного характеру.

Як основи застосування, так і основи визнання іноземного права визначаються такими принципами міжнародного права, як суверенна рівність, самовизначення та невтручання у внутрішні справи. У відповідності з цими принципами держави повинні поважати право один одного вільно визначати свою правову систему і не перешкоджати її належному функціонуванню. У зв'язку з цим особливо актуальним постає питання про судовий імунітет іноземної держави, її дипломатичних органів, а також міжнародних організацій.

Чинність судового імунітету призводить до певних обмежень у сфері компетенції юрисдикційних органів окремої держави: іноземна держава, представники її дипломатичних органів, а також міжнародні організації не можуть у багатьох випадках притягатися до суду як відповідачі, відносно них встановлено істотні обмеження щодо застосування примусових заходів ви­конання судових рішень тощо. Підґрунтям судового імунітету є загальновизнаний міжнародний принцип суверенної рівності держав — pars in parem non habet imperium seu jurisdictionem («рівний над рівним не має влади або юрисдикції»). З огляду на зазначене пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо

185

такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не пере­дбачено міжнародним договором України або законом України. Аналогічні за змістом положення закріплено і у ч. 1 ст. 125 ГПК України та ч. 1 ст. 413 ЦПК України. Так, наприклад, немож­ливо встановити такий засіб забезпечення позову, як іпотека, на майно Французької Республіки за договорами, укладеними за кордоном, якщо інше не встановлено політичними законами або міжнародними договорами (ст. 2128 ФЦК).

2. Частина друга коментованої статті встановлює, що акреди­товані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах України і міжнарод­них договорах України, підлягають юрисдикції судів України в цивільних справах лише в межах, що визначаються принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами України. Так, наприклад, відповідно до п. 13 Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України від 10.06.1993 р. №198/93, глава дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу користуються імунітетом від кримінальної, адміністративної юрисдикції України та юрисдикції судів України у цивільних справах. Однак імунітет від української юрисдикції не поширюється на випадки, коли глава дипломатич­ного представництва і члени дипломатичного персоналу вступа­ють у цивільно-правові відносини як приватні особи у зв'язку з позовами про належне їм нерухоме майно на території України, спадкування, а також у зв'язку з позовами, що випливають з їх професійної або комерційної діяльності, що здійснюється ними за межами службових обов'язків. Слід мати на увазі, що глава дипломатичного представництва, члени дипломатичного персо­налу підлягають національній юрисдикції України у разі згоди на це акредитуючої держави. Наведені положення про імунітет зазначених осіб від юрисдикції судів у цивільних справах повністю відповідають і прийнятим щодо цих питань уніфікованим міжна­родним актам (зокрема, Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 p.).

Імунітет щодо судової юрисдикції поширюється і на праців­ників консульських установ (генерального консула, консула, віце-консула, консульських агенті та ін,). Згідно із п. 25 Поло­ження та ст. 43 Конвенції 1961 р. консульські посадові особи та консульські службовці користуються імунітетом від юрисдикції судів України в цивільних справах лише щодо діяльності, яку вони здійснюють у межах службових обов'язків. Імунітет від юрисдикції України не поширюється на випадки пред'явлення позовів про відшкодування заподіяної дорожньо-транспортною пригодою шкоди. Також особами, на яких поширюється судовий імунітет, є представники іноземних держав, члени парламентських і уря­дових делегацій іноземних держав, які прибувають в Україну для

186

участі в міждержавних переговорах, міжнародних конференціях і нарадах або з іншими офіційними дорученнями, а також на членів їх сімей, які їх супроводжують і не є громадянами України (п. 27 Положення).

3. Правило ч. З ст. 79 є конкретизацією положень ч. 2 ст. 125 ГПК України та ч. З ст. 413 ЦПК України, згідно із якою міжна­родні організації підлягають юрисдикції судів України у цивільних справах виключно в межах, визначених міжнародними догово­рами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або законами України. З метою забезпечення ведення обліку міжнародних організацій постановою Кабінету Міністрів України від 04.04.2001 р. № 327 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр міжнародних організацій, членом яких

є Україна.

4. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про міжнародні до­говори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжна­родного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання між­народних договорів Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів неухильно виконували свої зобов'язання за цими договорами. Міністерства та інші центральні органи ви­конавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інші органи державної влади (у тому числі і органи судової влади), до відання яких віднесені питання, що регулюються міжнародни­ми договорами України, забезпечують дотримання і виконання зобов'язань, взятих за міжнародними договорами України, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів для Украї­ни, і за виконанням іншими сторонами міжнародних договорів України їхніх зобов'язань. У тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпе­чується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнарод­ного права.

Стаття 80. Судові доручення

1. У разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому Цивільним процесуальним ко­дексом України або міжнародним договором України.