- •Isbn 978-966-8909-07-8
- •Isbn 978-966-8909-07-8
- •1. Якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.
- •1. Застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини.
- •2. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права.
- •1. При визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.
- •2. У випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається.
- •2. Якщо застосування права іноземної держави залежить від взаємності, вважається, що вона існує, оскільки не доведено інше.
- •1. Правила цього Закону не обмежують дії імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини, незалежно від права, яке підлягає застосуванню.
- •1. Виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом.
- •2. Іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України.
- •2. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи регулюються особистим законом цієї особи.
- •1. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно •исутньою або оголошення її померлою регулюються останнім з •Ідомих особистих законів цієї особи.
- •3. Відносини між опікуном (піклувальником) та особою, яка пере-; під опікою (піклуванням), визначаються правом держави, орган
- •4. Опіка (піклування), встановлена над громадянами України, Проживають за межами України, визнається дійсною в Україні,
- •1. Підприємницька та інша діяльність іноземних юридичних осіб • Україні регулюється законодавством України щодо юридичних осіб України, якщо інше не встановлено законом.
- •1. Зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.
- •2. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином.
- •1. Порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки
- •1. Позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов'язків учасників відповідних відносин.
- •2. Вимоги, на які позовна давність не поширюється, визначаються правом України, якщо хоча б один із учасників відповідних відносин є громадянином України або юридичною особою України.
- •1. До правочинів, предметом яких є право інтелектуальної власності, застосовується право, що визначається згідно з відповідними правилами цього Закону.
- •1. До правовідносин у сфері захисту прав інтелектуальної власності застосовується право держави, у якій вимагається захист цих прав.
- •1. Виникнення та припинення права власності та інших речових і прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебу-I мло в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала
- •3. Виникнення права власності внаслідок набувальної давності визначається правом держави, у якій майно знаходилося на момент спливу строку набувальної давності.
- •1. Право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано.
- •2. Захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться.
- •3. Захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні, здійснюється відповідно до права України.
- •1) Укладенню договору передувала оферта або реклама в цій 0цКкаві та споживач здійснив усе необхідне для укладення договору і цій державі; або
- •2) Замовлення від споживача було прийняте в цій державі; або
- •3) Споживач з ініціативи іншої сторони здійснив подорож за кор-00н з метою укладення договору щодо придбання товарів.
- •1. До засновницького договору, що є установчим документом юридичної особи з іноземною участю, застосовується право держави, у якій буде створена юридична особа.
- •1. До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49—51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
- •1) Право держави, у якій знаходиться місце проживання або основне місце діяльності потерпілого;
- •2) Право держави, у якій знаходиться місце проживання або місцезнаходження виробника або особи, яка надала послугу;
- •3) Право держави, у якій споживач придбав товар або в якій йому була надана послуга.
- •1. До зобов'язань, що виникли внаслідок набуття, збереження без достатніх правових підстав, застосовується право держави, | якій такі дії мали місце.
- •3) Це передбачено законом або міжнародним договором України. «•
- •1. Форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадяни-України та іноземцем або особою без громадянства, а також ; іноземцями або особами без громадянства визначаються правом аїни.
- •1. Форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України.
- •2. Укладення шлюбу між іноземцями в консульській установі •бо дипломатичному представництві відповідних держав в Україні регулюється правом акредитуючої держави.
- •1. Сторони шлюбного договору можуть обрати право, що застосовується до шлюбного договору, відповідно до частини першої статті 61 цього Закону.
- •2. Право, вибране згідно з частиною першою цієї статті, припиняє совуватися або змінюється за згодою сторін у разі зміни осо-
- •3. У разі відсутності вибору права подружжям майнові наслідки бу визначаються правом, яке застосовується до правових на-ів шлюбу.
- •1. Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визна-•Ииоться правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
- •1. Недійсність шлюбу, укладеного в Україні або за її межами, визначається правом, яке застосовувалося відповідно до статей 55 і 57 цього Закону.
- •1. Права та обов'язки батьків і дітей визначаються особистим Мконом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними Кдносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.
- •2. Якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати згідно з правом, визначеним у частині першій цієї статті, застосовується право їхнього спільного особистого закону.
- •1 Розділ X
- •1. Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, — правом України.
- •1. Здатність особи на складання і скасування заповіту, а також форма заповіту і акта його скасування визначаються правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент скла-
- •2. Міжнародними договорами України та законами України можуть бути встановлені особливості участі у процесі дипломатичних агентів, персоналу міжнародних організацій та інших осіб.
- •1. Процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України.
- •1. Компетенція інших органів України щодо розгляду справ з
- •2. Доручення судів України про вручення документів громадянам України, які постійно проживають за кордоном, або отримання від
- •1. Визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.
- •1. Цей Закон набирає чинності з 1 вересня 2005 року.
1. Позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов'язків учасників відповідних відносин.
91
2. Вимоги, на які позовна давність не поширюється, визначаються правом України, якщо хоча б один із учасників відповідних відносин є громадянином України або юридичною особою України.
1. Під позовною давністю в українському законодавстві розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Стаття 35 істотно відрізняється від колізійних норм, що містяться у розділі III Закону України «Про міжнародне приватне право», оскільки вона не формулює конкретної колізійної прив'язки, а робить відсилання до колізійних норм цього Закону, які регулюють ті чи інші правовідносини з іноземним елементом, у зв'язку з чим постає питання щодо застосування правил інституту позовної давності. Така особливість цієї колізійної норми обумовлена специфікою самої категорії позовної давності як загального інституту, що застосовується до відповідного виду тих чи інших приватноправових відносин: речових, зобов'язальних, спадкових, сімейних, трудових та ін.
Отже, вибір права, яке застосовується до позовної давності, вітчизняний законодавець пов'язує безпосередньо з тим приватноправовим відношенням, з приводу якого і виникло питання щодо необхідності застосування позовної давності: вона визначається правом, «яке застосовується для визначення прав та обов'язків учасників відповідних відносин». Така прив'язка у МПП називається lex causae — право тієї держави, якому підпорядковане саме правовідношення. Для того, щоб відшукати право, яке підлягає застосуванню до питань позовної давності, слід, використовуючи норми відповідних розділів Закону України «Про міжнародне приватне право», визначити право, що підлягає застосуванню до тих приватноправових відносин, у зв'язку з якими постало питання про позовну давність. Наприклад, проблема застосування позовної давності виникла при розгляді справи про відповідальність спадкоємців за боргами спадкодавця. Згідно із ст. 70 цього Закону спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання. Спадкодавець — громадянка України проживала останні роки свого життя в Грузії і там померла, тож спадкові відносини будуть визначатася за приписами норм грузинського права. У відповідності з коментованим правилом (ч. 1 ст. 35) усі питання, які пов'язані з позовною давністю, також будуть розглядатися за грузинським правом.
При визначенні права, яке підлягає застосуванню до позовної давності, необхідно дати кваліфікацію даного юридичного поняття (див. коментар до ст. 7). Труднощі, які виникають у зв'язку з цим, в першу чергу пов'язані з тим, що питання позовної давності регулюються у різних правових системах нормами різної галузевої приналежності. Так, якщо в країнах континентальної правової сім'ї, у тому числі і в Україні, позовна давність традиційно є інститутом матеріального права, то в переважній більшості країн сім'ї загального права вона є інститутом процесуального права. Різні підходи склалися у країнах цих правових систем і щодо вибору права, яке підлягає застосуванню до позовної давності.
92
Так, в країнах континентальної правової сім'ї найбільш вживаною колізійною прив'язкою в цьому відношенні є lex causae. Наприклад, у ст. 13 польського закону про МПП передбачається, що позовна давність визначається законом, який застосовується до даної претензії. Подібний підхід до позовної давності спостерігається і в ст. ЗО угорського закону про МПП, ст. 32 турецького закону, ст. 148 швейцарського закону, ст. 3549 ЦК Луїзіани (США) ст. 3131 ЦК Квебеку (Канада), а також у законодавстві Бельгії, Болгарії, Голландії, Греції, Італії, Колумбії, Німеччини, Норвегії, Панами, Росії, Японії та ін. До недавнього часу суди в країнах сім'ї загального права (Австралія, Індія, Сингапур, Філіппіни) майже ніколи не застосовували норми іноземного права щодо позовної давності, оскільки питання цивільного процесу завжди регулювалися згідно із lex fori — правом країни суду. Останнім часом в доктрині та практиці США і Великобританії спостерігаються певні зміни у напрямі матеріалізації правил, що стосуються позовної давності. Зокрема, згідно із Законом про іноземну позовну давність 1984 р. правила іноземного закону про позовну давність вважаються такими, що відносяться до матеріального права. У відповідності до § 142 другого «Зводу колізійних правил» (США) суд повинен визначити, право якого штату буде застосовуватися до позовної давності на підставі загальних принципів вибору права, яке підлягає застосуванню. У 1982 р. було прийнято Закон «Про єдині колізійні норми для позовної давності», який допускає застосування позовної давності того штату, який регулює' дані правовідносини. У 1979 р. в провінції Британська Колумбія (Канада) було прийнято Закон «Про давність», ст. 13 якого допускає застосування іноземних законів щодо позовної давності.
Зважаючи на вищезазначене, український суд повинен при кваліфікації поняття «позовна давність» виходити винятково з мети застосування цього інституту, яка полягає у визначенні строку для захисту права за позовом особи, цивільні права та інтереси якої були порушені. Таким чином, різна галузева приналежність (характер) правових норм, які регулюють інститут позовної давності, не впливає на компетенцію українського суду при застосуванні норм права іноземної держави.
2. До сфери регулювання ч. 1 коментованої норми входять загальні питання, пов'язані з визначенням строку давності (загальних, спеціальних або інших видів, встановлених правом, що підлягає застосуванню), обчисленням позовної давності, початком її перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу позовної давності, які визначаються правом, яке застосовується для визначення прав та обов'язків учасників відповідних відносин. Частина 2 цієї статті передбачає виняток із вищевказаного загального правила: якщо хоча б один із учасників відповідних відносин є громадянином України або юридичною особою України, то вимоги, на які позовна давність не поширюється, визначаються правом України. Зазначений виняток слід розглядати як один з випадків застереження про публічний порядок у позитивній формі (див. коментар до ст. 12
93
цього Закону). Необхідність включення такої спеціальної норми пояснюється тим, що вона охоплює імперативні норми, які мають особливе значення для захисту прав і законних інтересів учасників цивільного обороту (вимоги про захист порушених особистих немайнових прав; вимоги вкладників до банку про видачу вкладу; вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним та ін.), які є, як правило, найменш захищеними у правовідносинах, а тому потребують підвищеного рівня захисту їх законних прав та інтересів.
При вирішенні питань щодо позовної давності українським судам необхідно враховувати і уніфіковані норми як міжнародних конвенцій, стороною яких є Україна, так і двосторонніх договорів, що укладаються Україною з іноземними державами. Так, наприклад, Україна є учасницею Конвенції, про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (Нью-Йорк, 1974 p.). Ця Конвенція містить уніфіковані матеріально-правові норми, які визначають строки позовної давності, порядок їх застосування. В ній встановлено єдиний строк позовної давності — 4 роки (ст. 8), а також загальне обмеження строку позовної давності з врахуванням усіх випадків його переривання і продовження — 10 років (ст. 23). Також Конвенцією у якості загального правила визначення початку перебігу строку позовної давності вказано день виникнення права на позов (ст. 9), а не день, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, як це передбачено у вітчизняному праві (ст. 261 ЦК України).
Україна також приєдналася до Женевської конвенції 1930 p., якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі. Згідно із ст. 70 Конвенції, позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються по закінченні трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Позовні вимоги держателя до індосантів і до трасанта погашаються після закінчення одного року від дати протесту, здійсненого у встановлений строк, або від дати настання строку платежу, якщо є застереження «обіг без витрат». Позовні вимоги індосантів один до одного і до трасанта погашаються із закінченням шести місяців, які відлічуються з дня, коли індосант акцептував вексель і здійснив платіж за ним, або » дня, коли до нього був пред'явлений позов.
Що стосується двосторонніх міжнародних догопоріи України з іноземними державами, то при регулюванні питань позовної давності сторони, як правило, дотримуються традиційно усталеного у міжнародній практиці принципу lex causae. Наприклад, ст. 43 Договору між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах від 19.02.1998 р. встановлює, що «питання позовної давності вирішуються за законодавством, яке застосовується для регулювання відповідного правовідношення».
Розділ IV КОЛІЗІЙНІ НОРМИ
ЩОДО ПРАВ
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ
ВЛАСНОСТІ
Стаття 36. Право інтелектуальної власності