1. До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з ураху­ванням положень статей 49—51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

1. Вибір закону у сфері, визначеній нормою ст. 48, призводить до встановлення права, яким регулюються відносини, що вини­кають із недоговірних зобов'язань. В такому випадку говорять про статут недоговірного зобов'язання. При визначенні права, що застосовується до недоговірних зобов'язань, необхідно дати кваліфікацію даного юридичного поняття (див. коментар до ст. 7). Складність полягає в тому, що питання недоговірних зобов'язань регулюються у різних правових системах по-різному. Так, юри­дичні поняття, з яких складаються обсяг і прив'язка колізійних норм різних зарубіжних країн, можуть дослівно не співпадати, однак матимуть рівнозначний зміст, рівно як і навпаки. Напри­клад, вживане у вітчизняному цивільному праві поняття «набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» (гл. 83 ЦК України) у грузинському праві іменується «безпідставне збага­чення» (гл. З, розділ 2, книги 3 Особливої частини ЦК Грузії). Вічизняному терміну «недоговірні зобов'язання» у французь­кому праві відповідає термін «зобов'язання, які виникають без погодження» (розділ 4 книги III ФЦК) та ін. Значні розбіжності можуть мати місце не тільки у змісті дослівно однакових правових понять, айв інших питаннях правової кваліфікації недоговірних зобов'язань (зокрема, їх класифікації, підстав виникнення тощо). Так, розділ 4 книги III ФЦК, наслідуючи традиції римського права, відносить до недоговірних зобов'язань зобов'язання: з квазідоговорів, з деліктів та з квазіделіктів.

З цього слідує, що навіть наявність у внутрішньому праві різ­них країн однакових колізійних норм — ще не гарантія однако­вого вибору права, що підлягає застосуванню, а отже, це цілком реально може призводити до винесення судами різних рішень у цілком однорідних за своїм змістом справах, не кажучи вже про неоднорідні. Стаття містить колізійну норму, яка покликана вирішити проблему визначення права, що підлягає застосуванню до зобов'язань, які виникають з односторонніх дій. Відомо, що до таких зобов'язань відносяться правочини, для вчинення яких достатньо дії однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (ч. З ст. 202 ЦК України), наприклад, публічна обіцянка винагороди за віднайдення зниклої людини,

126

нічне оголошення конкурсу на заміщення вакантної посади, впт платіжної вимоги, вчинення дій в майнових інтересах її особи без її доручення та ін. ^ Особливість колізійного регулювання прямо випливає з оди одностороннього правочину, оскільки односторонній Івочин характеризується вчиненням дії однієї сторони, то як ерій для визначення права, що підлягає застосуванню, віт-законодавець з урахуванням положень ст. ст. 49—51 Закону встановлює загальну колізійну прив'язку, згідно із аю до зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, застосо-ся право держави, у якій мала місце така дія. Схоже правило, Іприклад, щодо ведення справ без доручення знайшло своє ріплення у ч. 1 ст. 39 Ввідного закону до НЦУ: «засновані на зні вимоги з ведення чужої справи підпорядковуються праву Іржави, в якій така справа здійснювалася».

Стаття 49. Право, що застосовується до зобов'язань про від­шкодування шкоди

1. Права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслі-завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала

дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про вдування шкоди.

2. Права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок ^тШиання шкоди за кордоном, якщо сторони мають місце проживання

100 місцезнаходження в одній державі, визначаються правом цієї Иржави.

3. Право іноземної держави не застосовується в Україні, якщо чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшко-

шкоди, за законодавством України не є протиправною.

4. Сторони зобов'язання, що виникло внаслідок завдання шко-Ш, у будь-який час після його виникнення можуть обрати право Эржави суду.

•**' 1. У коментованій статті визначається статут зобов'язань, Що виникають внаслідок заподіяння шкоди. Статут деліктного Ійбов'язання визначає підстави і межі відповідальності, умови Шльнення від відповідальності, способи відшкодування, обсяг і "(Мїзмір відшкодування тощо. Правила ст. 49 у повній мірі поширю­ються і на визначення права, що регулює відшкодування не тільки Ивйнової шкоди, а і шкоди моральної. Зобов'язання внаслідок Мшодіяння шкоди, які ще також називаються деліктними (delicts, IWgligence, torts) мають недоговірний, відносний характер (хоча і Пшикають внаслідок порушення абсолютних прав) і спрямовані, за Легальним правилом, на повне відшкодування заподіяної потерпшій Особі (кредитору) шкоди. Приписи ч. 1 статті, що коментується, як Мрівний принцип в сфері зобов'язань, що виникають внаслідок »подіяння шкоди, закріплюють класичну колізійну прив'язку «за­кон місця заподіяння шкоди» (lex loci delicti comissi). Зазначений

127

колізійний принцип підпорядковує зобов'язання, що виникають внаслідок завдання шкоди, праву держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Двосторонній характер цієї колізійної норми зобов'язує застосовувати закон місця заподіяння шкоди незалежно від того, де її заподіяно, — в іноземній державі чи в Україні.

В останній час регулювання деліктних зобов'язань у правових системах різних зарубіжних країн зазнало істотних змін: від виз­нання єдиного колізійного принципу — «закон місця заподіян­ня шкоди» — до законодавчого закріплення таких колізійних прив'язок, як «закон автономії волі», «закон суду», «закон спіль­ного місця проживання», «закон більш тісного зв'язку» та ін. Так, у ФРН одночасно застосовуються такі колізійні прив'язки, як «закон місця заподіяння шкоди», «закон місця настання шко­ди» та «закон спільного проживання потерпілого та заподіювача шкоди» (ст. 40 Ввідного закону до НЦУ). Поряд з цим ст. 41 цього Закону додатково встановлює, що якщо з правом будь-якої держави існує істотно більш тісний зв'язок, аніж з правом, яке було б визначальним згідно із ст. 40, то застосовується таке право. Австрійське право, в цілому дотримуючись кваліфікації місця заподіяння шкоди (ст. 48 Закону про МПП), додатково допускає застосування і принципу «автономії волі» (ст. 35).

2. Правила ч. 2 ст. 49 є першим винятком з принципу lex loci delicti comissi і поширюються виключно на зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди за кордоном. В його основу покладена така ознака, як наявність правопорядку, що спільно пов'язує його сторони. Такий самий варіант регламентації деліктних відносин передбачається у ст. 32 угорського Закону про МПП, ст. 835 ЦК В'єтнаму, ч. 2 ст. 1219 ЦК РФ та ін. Норма ч. 2 є типовою двосторонньою колізійною прив'язкою, яка виходить з принципу узгодження інтересів потерпілої сторони та делінквента і покликана не просто збалансувати інтереси, а головним чином спростити визначення права, що підлягає застосуванню та усунути можливість зіткнення різних правових систем. В цьому випадку доцільно було б підпорядкувати дане недоговірне зобов'язання дії закону цієї країни, що і робить вітчизняний законодавець. Виз­начення згідно з ч. 2 ст. 49 прав та обов'язків за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди за кордоном, якщо сторони мають місце проживання або місцезнаходження в одній державі, необхідно здійснювати за правом цієї держави.

3. Частина третя коментованої статті є імперативним винятком з правила, що застосовується до зобов'язань про відшкодування шкоди. Якщо дія чи інша обставина, що стала підставою для ви­моги про відшкодування шкоди, за законодавством України не є протиправною, право іноземної держави не підлягає застосуванню в Україні. Наприклад, такий відомий німецькому праву вид делік­ту, як «загроза кредитоздатності» (§ 824 НЦУ) не є протиправною дією за законодавством України. Частина 5 ст. 1384 ФЦК перед­бачає деліктну відповідальність господарів і комітентів за збитки,

128

одіяні їх слугами або особами, на яких покладено виконання Іення. Ситуація, коли за іноземним законом діяння визнається Іравним, а за законом суду — ні, отримала в літературі назву ативні колізії»¹. Вирішення цього питання за принципом lex fori цбачається також у ч. З ст. 1129 ЦК Білорусі, де встановлено, І іноземне право не застосовується, якщо дія чи інша обстави-що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди за онодавством Республіки Білорусь, не є протиправною. _ 4. Колізійна норма ч. 4 ст. 49 дозволяє сторонам зобов'язання, ' виникло внаслідок завдання шкоди, відступити від правил, ановлених ч. ч. 1—3 цієї статті, і обрати інший варіант колізій-вирішення проблеми. З метою спрощення та полегшення Эцесу вирішення спірних питань деліктного зобов'язання За-[ дозволяє сторонам недоговірного зобов'язання за взаємною цою обрати право для врегулювання своїх відносин за умови римання відповідних вимог закону: а) вибір може відбутися ьки після виникнення зобов'язання, що виникло внаслідок цання шкоди; і б) обрати можна лише закон суду, який вирі-спір (lex fori), тобто право тієї держави, суд якої розглядає

про відшкодування шкоди.

Подібна колізійна прив'язка міститься у ст. 42 Ввідного закону | НЦУ, яка встановлює, що «після настання події, що спричи-виникнення недоговірного зобов'язання, сторони можуть ати право, якому воно повинне підпорядковуватися». При эму не повинні зачіпатися права третіх осіб. Цивільно-правова відповідальність за завдану шкоду здобула эю регламентацію і в численних міжнародних нормативно-вових актах (наприклад, Конвенція про цивільну відповідаль-за ядерну шкоду (Відень, 1963 p.), Ковенція про цивільну ювідальність у галузі морських перевезень ядерних матеріалів Брюссель, 1971 p.), Конвенція про транскордонні забруднення ввітря на великі відстані (Женева, 1979 p.), Конвенція про «вільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою Брюссель, 1969 p.), Конвенція про цивільну відповідальність за коду від забруднення нафтою в результаті розвідки та розробки •Іеральних ресурсів (Лодон, 1976 p.), Конвенція про збитки, за-«іноземними повітряними суднами третім особам на поверхні 1952 p.), Конвенція про перевезення морем пасажирів та їх ' (Афіни, 1974 p.), Конвенція про уніфікацію деяких правил цо відповідальності за зіткнення суден внутрішнього плавання енева, 1960 p.), Конвенція ООН про відповідальність операторів «експортних терминалів у міжнародній торговлі (Відень, 1991 p.), Конвенція про цивільну відповідальність за шкоду, завдану при Перевезенні небезпечних вантажів автомобільним, залізничним і •Мутрішнім водним транспортом (Женева, 1989р.) та ін.

¹ Див.: Міжнародне приватне право: Навч. посібник / За ред. В.М. Гайво-ронського, В.П. Жушмана. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 248.

129

Стаття 50. Право, що застосовується до відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) 1. До вимоги про відшкодування шкоди на вибір потерпілого застосовується: