1. До засновницького договору, що є установчим документом юридичної особи з іноземною участю, застосовується право держави, у якій буде створена юридична особа.

1. Стаття 46 закріплює колізійну норму, завданням якої є виз­начення права, що застосовується до засновницького договору юридичної особи з іноземною участю. Юридичною особою з іно­земною участю є будь-яка юридична особа як комерційного, так і некомерційного типу, особистим законом якої є українське або іноземне право, якщо хоча б одним з учасників такої юридичної особи є іноземна фізична або юридична особа. Визначення ж конкретної організаційно-правової форми участі суб'єктів іно­земного права у створенні такої юридичної особи буде залежати від характеру організації, що створюється.

Колізійна норма, що сформульована у цій статті, відноситься до числа імперативних, двосторонніх колізійних правил. При створенні юридичної особи з іноземною участю її засновники

122

їв'язані керуватися імперативними нормами законодавства ави, у якій буде створена ця юридична особа. Виходячи з >, що правило про застосування права щодо договорів такого • сформульоване у вигляді окремої статті, а не закріплене у - цього Закону, дія принципу lex voluntatis на даний випадок мнирюється.

тя 46 за своїм характером тісно пов'язана зі ст. 25, яка цбачає, що особистим законом юридичної особи вважається держави місцезнаходження юридичної особи, під яким ліється держава, у якій юридична особа зареєстрована або ін-I чином створена згідно з правом цієї держави. Розмежування І статей необхідно здійснювати за чітко визначеним формаль-критерієм. Якщо юридична особа ще не заснована, а між її сниками виникли спірні питання, то їх необхідно розглядати ювідності з приписами права держави, в якій ця юридична має бути заснована, тобто згідно з правилами статті, що внтується. Якщо ж юридична особа заснована (тобто вчинено ятутивну дію, з якою право держави, у якій засновується цична особа, пов'язує її створення), то згідно із ст. 25 цього для вирішення усіх колізійних питань щодо створення дичної особи застосовується її особистий закон. Оскільки до засновницького договору, що є установчим до-ентом юридичної особи з іноземною участю, застосовується І держави, у якій буде створена юридична особа, слід .вра-•увати, що національним законодавством може бути обмежено §Іькість видів (форм) юридичних осіб в той час, як договором ; передбачатися створення юридичної особи конкретного виду ми), яка не відома національному правопорядку. З метою Іобігання такій колізії доцільно завчасно пересвідчитися в пивості визнання відповідного виду юридичної особи правом ржави, у якій буде створена юридична особа. При укладанні засновницького договору про заснування ІРридичної особи у її засновників щодо один одного виникають фМємні права та обов'язки, внаслідок чого постає питання про ДІЮ зобов'язального статуту щодо даного договору. Під сферу дії ІОбов'язального статуту даного договору підпадають усі питан-Ия, що передбачені статтею 47 цього Закону (див. відповідний Щментар).

»„ І Стаття 47. Сфера дії права, що застосовується до договору '" 1. Право, що застосовується до договору згідно з положеннями фого розділу, охоплює:

1) дійсність договору;

2) тлумачення договору;

3) права та обов'язки сторін;

4) виконання договору;

5) наслідки невиконання або неналежного виконання договору;

6) припинення договору;

123

7) наслідки недійсності договору;

8) відступлення права вимоги та переведення боргу згідно з до­говором.

2. Якщо при визначенні способів та порядку виконання догово­ру, а також заходів, які мають бути вжиті в разі невиконання або неналежного виконання договору, неможливе застосування права, зазначеного в частині першій цієї статті, може бути застосоване право держави, у якій здійснюється виконання договору.

3. Право, що застосовується до форми договору, визначається відповідно до статті 31 цього Закону.

1. Коментована стаття встановлює сферу дії зобов'язального статуту (lex cause) — права, що застосовується до договору у відповідності з приписам розділу VI Закону України «Про міжна­родне приватне право». Наведений у ст. 47 перелік відносин, що застосовується до визначення сфери дії зобов'язального статуту договору, відповідає загальноприйнятим міжнародним стандартам. Така сама концепція знайшла своє відображення у ст. 12 Гаазької конвенції про право, застосовне до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, від 22.12.1986 р., ст. 10 Римської конвенції про право, застосовуване до договірних зобов'язань, від 19.06.1980р., ст. 14 Міжамериканської конвенції про право, застосовуване до міжнародних договорів, від 17.03.1994 р. Правила ст. 47 підлягають застосуванню як у випадку відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, так і у випадку, коли вибір права здійснюється за взаємною згодою сторін.

Право, що застосовується до договору, вирішує наступні пи­тання, які пов'язані зі сферою його дії:

1) дійсність договору;

2) тлумачення договору;

3) права та обов'язки сторін;

4) виконання договору;

5) наслідки невиконання або неналежного виконання дого­вору;

6) припинення договору;

7) наслідки недійсності договору;

8) відступлення права вимоги та переведення боргу згідно з договором.

Таким чином, при застосуванні кожної колізійної норми, яка встановлює право, що підлягає застосуванню для того чи іншого договору, її обсяг необхідно тлумачити через призму ст. 47 цього Закону. Коментована стаття конкретизує зміст поняття «договір» з позиції вибору права, що підлягає застосуванню, а тому є обов'язковим складником обсягу будь-якої колізійної норми, що передбачає вибір права для договірних зобов'язань.

2. При вирішенні питань, які стосуються сфери дії права, що застосовується до договору, можуть виникнути труднощі щодо застосування права, зазначеного у ч. 1 цієї статті. Як уявляється

124

|4з змісту ч. 2, виконання договору стосується не тільки загальних • Принципів виконання зобов'язань, а й способів, порядку, місця, ^Строків, валюти виконання, визначення суб'єктного складу від­повідних договірних зобов'язань (у тому числі — множинності осіб ру зобов'язанні, співвідношення часткових, солідарних, субсидіар-Иих зобов'язань, передоручення тощо). Наслідки невиконання або ^Неналежного виконання договору, про які йдеться у коментованій Частині норми ст. 47, вочевидь охоплюють підстави та умови юри­дичної відповідальності за порушення договору і поширюються На визначення можливих видів (часткова, солідарна, субсидіарна, Кумулятивна тощо) або форм (збитки, штраф, пеня, оперативно-господарські санкції тощо) такої відповідальності.

Тому, якщо при визначенні способів та порядку виконання договору, а також заходів, які мають бути вжиті в разі невико­нання або неналежного виконання договору, є неможливим Застосування права, зазначеного в частині 1 коментованої статті, Закон дозволяє застосувати право держави, у якій здійснюється виконання договору. Таким чином, звернення законодавця у цій ситуації до права держави, у якій договір виконується, тобто досягається мета, яку сторони (які уклали договір) насправді Переслідували, вбачається цілком виправданим. , 3. Зобов'язальний статут є застосовуваним і до визначення форми договору. Враховуючи, що договір становить собою один з видів правочину (двосторонній або багатосторонній правочин) і що вимоги до форми договору в основному співпадають з загальними Вимогами до форми правочину, у ч. З статті, що коментується, для них передбачені єдині правила. Усі питання щодо права, яке Застосовується до форми договору, визначаються відповідно до Статті 31 цього Закону (див. відповідний коментар).

125

Розділ VII

КОЛІЗІЙНІ НОРМИ

НЕДОГОВІРНИХ

ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

Стаття 48. Право, що застосовується до недоговірних зобов'я­зань