1. Недійсність шлюбу, укладеного в Україні або за її межами, визначається правом, яке застосовувалося відповідно до статей 55 і 57 цього Закону.

1. Коментована стаття відрізняється від традиційної колізій­ної норми, оскільки вона не формулює конкретну колізійну прив'язку, а відсилає до колізійних норм коментованого розділу IX Закону України про МПП, що регулюють ті сімейно-правові від­носини з іноземним елементом, у зв'язку з якими може виникати питання визнання шлюбу недійсним. Закон встановлює: «Недійс­ність шлюбу, укладеного в Україні або за її межами, визначається правом, яке застосовувалося відповідно до статей 55 і 57 цього Закону» (про право, що підлягає застосування у даному випадку, див. коментар до зазначених статей). При визначенні права, що підлягає застосуванню до інституту визнання шлюбу недійсним, необхідно дати кваліфікацію даного юридичного поняття. Як слушно зазначає Ю.С. Червоний, недійсність шлюбу — це «вид сімейно-правової санкції, яка застосовується у разі порушення передбачених законом умов укладення шлюбу»¹. Згідно з припи­сами глави 5 СК України до таких умов належать:

— недосягнення особою встановленого законом шлюбного віку (ст. 22 СК). Відповідно до ст. 12 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (Рим, 1950 р.) «чоловіки та жінки, які досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім'ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права»;

— порушення принципу добровільності шлюбу, тобто укладен­ня його без вільної згоди жінки та чоловіка (ст. 24 СК). Згідно із ч. З ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р. «жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються», а Загальна декларація прав людини 1948 р. у ч. 2 ст. 16 встановлює, що «шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються»;

— недотримання принципу одношлюбності (ст. 25 СК). Від­повідно до ч. 1 ст. 39 СК України недійсним є шлюб, зареєст­рований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєст­рованому шлюбі;

— реєстрація шлюбу між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою (ч. 2 ст. 39 СК);

— реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною (ч. З ст. 39 СК);

— реєстрація фіктивного шлюбу (ч. 2 ст. 40 СК);

— реєстрація шлюбу між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною, між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою, дядь-

та племінником, племінницею; з особою, яка приховала свою ржу хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя .(•бо) їхніх нащадків; з особою, яка не досягла шлюбного віку і

А не було надано права на шлюб.

І, Вищезазначені умови визнаються як такі, що спричиняють Недійсність шлюбу згідно із сімейним законодавством багатьох Іфаїн світу. Поряд з цим національне законодавство деяких

їн встановлює додаткові формальності, дотримання яких є

іхідним для дійсності шлюбу. Так, наприклад, ст. 228 ФЦК ви*оляє жінці вступати у новий шлюб тільки після 300 днів Після розірвання попереднього шлюбу, ст. 31 СК Алжиру прямо (ібороняє мусульманці вступати у шлюб з іновірцем. У деяких Державах Латинської Америки (п. 8 ст. 138 ЦК Бразилії, п. 6 |Т. 9 ЦК Аргентини) характерною є заборона взяття шлюбу осо­бою, засудженою за замах на вбивство чи вбивство, з особою, яка була в шлюбі з потерпілим від цього злочину¹. В цілому колізійне Право зарубіжних держав дотримується того правила, що у питанні Визнання шлюбу недійсним слід застосовувати положення про Укладення шлюбу та його дійсність (зокрема, ст. 16 польського Закону про МПП, ст. 37 угорського Закону про МПП та ін.).

У двосторонніх договорах України про правову допомогу пи­тання визнання шлюбу недійсним вирішується як у комплексному Порядку — шляхом конструювання єдиних норм, присвячених іИЗнанню судових рішень про розірвання шлюбу та визнання його недійсним (наприклад, ст. 26 договору з В'єтнамом, ст. 27 а Грузією, ст. 27 з Естонією, ст. 26 з КНДР, ст. 26 з Латвією, СТ. 23 з Туреччиною), так і шляхом викладення самостійних норм, присвячених регулюванню даного питання (наприклад, ст. 28 до­говору з Македонією, ст. 27 з Молдовою, ст. ЗО з Узбекистаном, ст. 28 з Чехією).

Стаття 65. Встановлення та оскарження батьківства 1. Встановлення та оскарження батьківства визначається осо­бистим законом дитини на момент її народження.

1. Стаття 65 Закону України про МПП передбачає єдиний мож­ливий підхід у визначенні права щодо встановлення та оскарження ^батьківства. У всіх випадках правом, що підлягає застосуванню, буде особистий закон дитини на момент її народження (lex patriae). Відсилання до особистого закону при вирішенні усього кола пи­тань, пов'язаних з встановленням та оскарженням батьківства, є цілком логічним з огляду на стійку стабільність ознаки громадянства порівняно з іншими формулами прикріплення. Подібне правило закріплене у ст. 31 Мінської конвенції 1993 p., згідно із якою вста-

¹ Див.: Сімейне право України: Підручн. / За ред. Ю.С. Червоного. Істина, 2004. - С. 123.

154

К.:

' Див.: Фединяк Г.С., Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право: Під­ручник. - К.: Атіка, 2003. — С. 214,

155

новлення і оспорювання батьківства або материнства визначається за законодавством договірної сторони, громадянином якої дитина є за народженням. Слід мати на увазі, що глава 12 СК України визнає як презумпцію батьківства чоловіка, так і презумпцію материнства дружини, а тому колізійні приписи ст. 65 Закону України про МПП щодо встановлення та оскарження батьківства у рівній мірі стосу­ються і проблем встановлення та оскарження материнства.

Одним з найважливіших аспектів в практиці МПП є також питання про громадянство дитини, оскільки саме останнім і визначається весь спектр питань, які визначають правове стано­вище дитини. У зв'язку з цим необхідно чітко визначити порядок встановлення громадянства дитини. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про громадянство України» у разі визнання батьківства дитини, мати якої є іноземкою або особою без громадянства, а батьком визнано громадянина України, дитина незалежно від місця її народження та місця постійного проживання набуває гро­мадянство України. Якщо батько дитини є іноземцем або особою без громадянства, а матір'ю визнано громадянку України, дитина незалежно від місця її народження та місця постійного проживан­ня набуває громадянство України. У випадку встановлення факту батьківства дитини, мати якої є іноземкою або особою без грома­дянства, якщо батько дитини перебував у громадянстві України, дитина незалежно від місця її народження та місця постійного проживання набуває громадянство України. У разі встановлення факту материнства дитини, батько якої є іноземцем або особою без громадянства, якщо мати дитини перебувала у громадянстві України, дитина незалежно від місця її народження та місця постійного проживання набуває громадянство України.

В зарубіжних країнах колізійні питання встановлення та ос­карження батьківства переважним чином також вирішуються із застосуванням прив'язок lex personalis. Наприклад, згідно із ч. 2 ст. 19 польського Закону про МПП питання встановлення та ос­карження батьківства вирішуються відповідно до закону держави, громадянином якої є дитина за народженням. Так само згідно із прив'язкою до національного закону дитини на момент народ­ження вирішує питання встановлення її походження італійський Закон про МПП (ст. 33). Відповідно до ст. 311-14 ФЦК поход­ження дітей регламентується особистим законом матері, чинним на момент народження дитини; якщо мати невідома — особистим законом дитини. За Ввідним законом до НЦУ (ст. 19) походження дитини підпорядковується праву держави, в якій дитина має місце звичайного перебування. Воно може бути також визначено щодо кожного з батьків згідно з правом держави, громадянином якої є один з батьків. Щодо оскарження батьківства німецький Закон (ст. 20) встановлює, що походження може бути оскаржене згідно з будь-яким правом, з якого слідують його умови.

З використання закону громадянства дитини при вирішенні зазначених колізійних проблем виходить і значна частина укладе­них Україною договорів про правову допомогу (ст. 28 договору з

156

Р'стнамом, ст. 27 з КНДР, ст. ЗО з Македонією, ст. 31 з Узбекис-tBHOM, ст. 32 з Чехією та ін). Прив'язка до законодавства держави, Громадянами якої є батьки дитини, використовується у ст. 24 •Оговору з Туреччиною. Встановлення походження і оскарження ІНТЬківства відповідно до законодавства держави, громадянином ЯКОЇ є мати дитини в момент народження дитини, регулюється Ц, 2, ч. З ст. 28 договору з Польщею та ч. 2 ст. 28 з Молдовою.

Слід зазначити, що більшість із названих договорів також Містять спеціальне колізійне правило щодо правових відносин МІЖ батьками та їх позашлюбною дитиною: «Правовідносини МІЖ позашлюбною дитиною та її матір'ю і батьком визначаються Жконодавством договірної сторони, громадянином якої є дитина» Ы. 4 ст. 28 договору з Грузією, ч. 4 ст. 27 з КНДР, ч. 4 ст. 27 з Латвією, ч. З ст. 32 з Узбекистаном та ін.). Серед уніфікованих Норм, що присвячні регулюванню правового статусу шлюбних Дітей слід назвати Європейську конвенцію про правовий статус позашлюбних дітей (Страсбург, 1975 p.).

Стаття 66. Права та обов'язки батьків і дітей