1. Сторони шлюбного договору можуть обрати право, що за­стосовується до шлюбного договору, відповідно до частини першої статті 61 цього Закону.

1. Відповідно до ст. 93 СК України шлюбним договором ре­гулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки. СК України окреслює три основних види майнових відносин, які можуть регулюватися шлюбним договором: 1) правовий режим майна (ст. 97 СК); 2) порядок користування житлом (ст. 98 СК); 3) право на утримання (ст. 99 СК). Шлюбний договір не може: регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми; змен­шувати обсягу прав дитини, які встановлені СК України, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у влас­ність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Колізійна норма, що встановлена у ст. 59 цього Закону, є диспозитивною: сторони шлюбного договору можуть домовитися про застосування до відносин, які виникають з цього контракту,

Права тієї держави, яку оберуть самі сторони. Однак при цьо­му Закон чітко окреслює межі можливості такого автономного Вибору. У відповідності зч. 1 ст. 61 цього Закону вони можуть домовитися про застосування до їх відносин з приводу врегу­лювання шлюбного контракту тільки права особистого закону Одного з подружжя або права держави, у якій один з них має звичайне місце перебування або стосовно до нерухомого майна права держави, у якій це майно знаходиться.

Інститут шлюбного договору відомий законодавству багатьох зарубіжних країн як англо-американської, так і континентальної правової систем. Так, наприклад, § 1408 НЦУ встановлює, що подружжя може врегулювати свої майново-правові відносини шляхом укладення договору (шлюбний договір), зокрема ска­сувати або змінити передбачений законом режим майнових відносин також після вступу у шлюб. Поряд з цим закон вста­новлює істотне обмеження щодо свободи такого договору: режим майнових відносин подружжя не може встановлюватися шляхом відсилання до іноземного права. Що стосується форми шлюбного договору, то ч. 4 ст. 14 Ввідного закону до НЦУ встановлює, що у разі, коли вибір права зроблено за кордоном, достатньою є. його відповідність вимогам щодо форми шлюбного договору згідно з обраним правом або вимогам, що пред'являються у місці вибору права.

У французькому законодавстві правовий режим шлюбного договору регулюється розділом V книги З ФЦК. Основополож­ні засади колізійного регулювання відносин, що виникають з шлюбного договору, встановлюються ст. 1397-2, згідно із якою «якщо подружжя визначає закон, що підлягає застосуванню до режиму майна подружжя, в силу Договору про закон, застосову­ваний до режиму майна подружжя, укладеному в Гаазі 14 березня 1978 року, застосовуються положення статей 1397-3 і 1397-4». Причому угоди подружжя щодо правового режиму майна мають пріоритет над приписами законів, що регулюють це питання, аби тільки ці угоди не суперечили моральним засадам суспільства та імперативним приписам закону (ст. 1387 ФЦК). У зв'язку із скасуванням умовами шлюбного договору спільної власності под­ружжя в багатьох випадках настає режим майнової роздільності, відповідно до якого подружжя роздільно володіє, користується і розпоряджається майном, отриманим ними як до, так і після укладення шлюбу (ст. 51 СОК Польщі).

Стаття 60. Правові наслідки шлюбу

1. Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності — правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого — правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.

144

145

2. Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може об­рати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо осо­бистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання.

3. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права при­пиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.

1. Правові наслідки шлюбу передбачені ст. 36 СК України. Укладення шлюбу є підставою для виникнення особистих немай-нових та майнових правовідносин між подружжям. До особистих немайнових прав подружжя традиційно відноситься право на материнство (батьківство); право на повагу до своєї індивіду­альності; право на вибір прізвища; право на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї; право на особисту свободу тощо. Майнові правовідносини подружжя охоплюють два кола відносин: 1) речові (відносини щодо права власності та права користування речами, що належать кожному з подружжя) і 2) зобов'язальні (договірні відносини подружжя та відносини щодо їх взаємного утримання). При цьому, оскільки майнові відносини є похідними від особистих немайнових, законодавець встановив у ст. 61 окремий порядок правового регулювання майнових відносин подружжя. Такий підхід є поширеним у законодавстві багатьох країн світу, яке вирушує колізійні проблеми у цій сфері шляхом кумуляції колізійних прив'язок, що не збігаються, для регулювання особистих і майнових відносин подружжя (зокре­ма, Грузії, Естонії, Іспанії, Ліхтенштейну, Німеччини, Польщі, Туреччини, Чехії, Японії та ін.).

Правило, що міститься у ч. 1 ст. 60 цього Закону, підпорядковує правові наслідки шлюбу спільному особистому закону подружжя. У випадку відсутності спільного особистого закону подружжя правові наслідки шлюбу повинні визначатися згідно з правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого — правом, з яким обидва з под­ружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином (про поняття закону місця проживання та закону найбільш тісного зв'язку див. коментар до ст. 16 та ст. 4 Закону про МПП). Слід мати на увазі, що особисті немайнові сімейні правовідносини подружжя істотно відрізняються від особистих немайнових цивільних правовідносин. Суб'єктами перших можуть бути лише фізичні особи, які перебу­вають у зареєстрованому шлюбі, а суб'єктами других — будь-які фізичні, а також юридичні особи. Окрім цього, об'єктом особис­тих немайнових сімейних правовідносин є виключно особисті немайнові блага (прізвище, рід діяльності тощо), які на відміну від об'єктів особистих немайнових цивільних правовідносин (твори науки, літератури, мистецтва, товарні знаки тощо) не можуть висту-

146

..... в якості товару. У цьому контексті ст. 60 Закону про МПП є пеціальною колізійною нормою, яка визначає право, що підлягає суванню виключно до особистих немайнових сімейних прав, Ютже, нею слід керуватися при розгляді усіх спірних питань, які ррИнникають у зазначеній сфері відносин, за винятком приписів, ^^Становлених ст. 21 і 22 цього Закону, які регулюють порядок Г, Іахисту особистих немайнових цивільних правовідносин. ¹. - 2. Частина друга коментованої статті встановлює для подружжя

^ Можливість застосувати до правових наслідків шлюбу принцип lex Voluntatis («автономії волі»). Аналіз змісту ч. 2 ст. 60 показує, що Ійстосування принципу автономії волі обмежене певними рамками.

* По-перше, у подружжя повинен бути відсутній спільний особистий

Іакон. Така відсутність може пояснюватися особливостями націо-

,, нального історичного, релігійного розвитку існуючих шлюбно-сі-

, мейних традицій у системі права певної країни. По-друге, подружжя Може обрати компетентний правопорядок тільки в тому випадку, коли подружжя не має спільного місця проживання або якщо

, Особистий закон жодного з них не збігається з правом держави

. їхнього спільного місця проживання. Слід також мати на увазі, що у застосуванні права може бути відмовлено, якщо воно є явно Несумісним з публічним порядком (див. коментар до ст. 12).

» У регулюванні шлюбно-сімейних відносин, ускладнених

І Іноземним елементом, переважає колізійно-правовий спосіб, Причому головним чином за допомогою національних колізійних норм. Через це сімейне право різних держав істотно відрізняєть­ся одне від одного, що і призводить до виникнення численних колізій у цій сфері. До того ж більшість держав світу неохоче йдуть на міжнародно-правове регулювання, уникаючи уніфікації Норм сімейного права, що стосуються правових наслідків шлюбу. В якості небагатьох уніфікованих актів, які регулюють дану про­блему можна назвати Конвенцію СНД про правову допомогу та Правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р. і Кодекс міжнародного приватного права 1928 р. (Кодекс Бустаманте). Правові наслідки шлюбу для подружжя регулюються нормами розділу 3 Кодексу Бустаманте. Так, наприклад, ст. 43 цього Кодексу встановлює, що особистий закон подружжя, а якщо у них різні особисті закони — особистий закон чоловіка, Має застосування до усіх питань стосовно обов'язків протегування і послухання, обов'язку або необов'язку жінки слідувати або мож­ливості не слідувати за чоловіком при зміні ним місця проживання, відносно розпорядження і управління їх спільним майном та інших спеціальних наслідків. Поряд з цим ст. 45 встановлює, що обов'язки подружжя жити разом, зберігати вірність і надавати допомогу один одному регулюються територіальним правом. Більш поширеною є практика регулювання відносин між подружжям у двосторонніх договорах між державами. Наприклад, у відповідних договорах про правову допомогу між Україною і Грузією (ст. 26), між Україною І Литвою (ст. 26), Особисті та майнові правовідносини подружжя визначаються законодавством договірної сторони, на території

147

якої воно має постійне місце проживання. Якщо один з подружжя проживає на території однієї договірної сторони, а другий — на території іншої договірної сторони, і при тому вони обоє мають одне і те саме громадянство, то їх особисті та майнові правовід­носини визначаються законодавством тієї договірної сторони, громадянами якої вони є. У разі роздільного проживання і різного громадянства подружжя договірних сторін їх особисті та майнові правовідносини визначаються законодавством договірної сторони, на території якої вони мали своє останнє спільне місце прожи­вання. Якщо ж такі особи не мали спільного місця проживання на територіях договірних сторін, застосовується законодавство тієї договірної сторони, установа якої розглядає справу.

3. Правило, встановлене у ч. З ст. 60, обмежує дію додаткового правила ч. 2 цієї статті у тих випадках, коли при виборі права, що підлягає застосуванню до правових наслідків шлюбу, зазначені наслідки підпадають під сферу регулювання особистого закону одного з подружжя. Так, наприклад, ст. 12 ЦК Алжиру імпера­тивне встановлює, що усі правові наслідки шлюбу регулюються законом громадянства чоловіка, який діяв у момент укладення шлюбу. Однак український закон уточнює, що такий вибір по­винен здійснюватися без застосування приписів ч. 2 ст. 16, що стосується фізичних осіб, які є громадянами двох або більше де­ржав. Наслідки угоди про вибір права припиняються з набуттям подружжям спільного особистого закону (аналогічне за своїм змістом правило закріплене і у ч. З ст. 14 Ввідного закону до НЦУ). Останнє, наприклад, можливо у випадку набуття подружжям спільного громадянства. Так, відповідно до п. З ст. 9 Закону Ук­раїни «Про громадянство України» від 18.01.2001 р. № 2235-ІИ іноземець чи особа без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України понад два роки, або іноземці чи особи без громадянства, які перебували з громадянином України понад два роки у шлюбі, що припинився внаслідок його смерті, мають право на отримання українського громадянства. На врегулювання питання набуття громадянства під час перебування у шлюбі була прийнята 20 лютого 1957 р. Конвенція про громадянство одру­женої жінки. Відповідно до ч. 1 ст. З зазначеної Конвенції кожна договірна держава погоджується, що іноземна громадянка, яка перебуває у шлюбі з яким-небудь з її громадян, може набути за власним проханням громадянство свого чоловіка у спеціальному спрощеному порядку натуралізації. Дарування такого громадянс­тва може бути об'єктом обмежень, що встановлюються в інтересах державної безпеки або публічного порядку.

Стаття 61. Майнові відносини подружжя

1. Подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це майно знаходиться.

148