1. Право власності та інші речові права, відомості про які під­лягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано.

1. При визначенні права, що підлягає застосуванню до речо­вих прав, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, необхідно дати правову кваліфікацію даних об'єктів. Згідно із ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, пере­хід і припинення підлягають державній реєстрації. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, • також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення

103

яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації (ч. 1 ст. 181 ЦК України).

Відповідно до ст. 15 Повітряного кодексу України «повітряне судно — це літальний апарат, що тримається в атмосфері за раху­нок його взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні, і здатний маневрувати в тривимірно­му просторі». Згідно із ст. 25 ПК України цивільні повітряні судна підлягають обов'язковій реєстрації і можуть бути зареєстровані тільки в одній державі. Державні повітряні судна підлягають реєст­рації у реєстрі державних повітряних суден України. Цивільному повітряному судну, занесеному до державного реєстру повітряних суден України, видається реєстраційне посвідчення, що є фактом визнання його національної належності.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про космічну діяльність» від 15.11.1996 р. № 502/96-ВР об'єкти космічної діяльності (кос­мічна техніка) — матеріальні предмети штучного походження, що проектуються, виготовляються та експлуатуються як у космічному просторі (космічний сегмент, космічна інфраструктура), так і на поверхні Землі (наземний сегмент, наземна інфраструктура) з ме­тою дослідження та використання космічного простору. Об'єкти космічної діяльності підлягають обов'язковій державній реєстрації в Державному реєстрі об'єктів космічної діяльності України згідно з Правилами реєстрації об'єктів космічної діяльності в Україні (ст. 13 Закону України «Про космічну діяльність»). Якщо об'єкт космічної діяльності створюється спільно з юридичними особа­ми інших держав чи міжнародними організаціями, то питання його реєстрації вирішується згідно з укладеними міжнародними договорами (контрактами). Закон також встановлює і спеціальні вимоги щодо дотримання форми договору застави таких об'єктів. У випадках, коли предметом застави є космічні об'єкти, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі від­повідних правоустановчих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави космічних об'єктів здійснюється за місцем реєстрації цих об'єктів (ст. 13 Закону України «Про заставу»).

Згідно із ст. 15 КТМ України під торговельним судном ро­зуміється самохідна чи несамохідна плавуча споруда, що вико­ристовується: а) для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського промислу, розвідки і добування корисних копалин, рятування людей і суден, що зазнають лиха на морі, буксирування інших суден та плавучих об'єктів, здійснення гідротехнічних робіт чи піднімання майна, що затонуло в морі; б) для несення спеціальної державної служби (охорона промислів, санітарна і карантинна служби, захист моря від забруднення тощо); в) для наукових, навчальних і культурних цілей; г) для спорту. Під риболовним судном розуміють будь-яке торговельне судно, що використовується для рибного або іншого

104

Морського промислу. Ядерне судно в цьому Кодексі — це судно,

ЩО обладнане ядерною енергетичною установкою. Відповідно до

0Т. 26 КТМ України «українські судна, технічний нагляд за якими

Ідійснюють класифікаційні товариства, підлягають реєстрації у

j Державному судновому реєстрі України. Українські судна, що не

| підлягають реєстрації у Державному судновому реєстрі України,

реєструються у Судновій книзі України».

Колізійна норма, яка встановлена у ст. 40 Закону України «Про і міжнародне приватне право», становить виняток із загальних пра-•Ил, що містяться у ст. 38 та в ч. 1 і ч. З ст. 39 цього Закону, згідно 1 якими статут речових прав визначається за законом країни, де •находиться річ, — lex rei sitae. Складність вирішення колізійних Питань, пов'язаних з правом власності та іншими речовими пра-'• вами на об'єкти, які підлягають внесенню до державних реєстрів на основі застосування права держави місця їх знаходження, обу­мовлюється особливим характером експлуатації окремих їх видів І умовах частої зміни юрисдикцій, під дію яких вони підпадають. Внаслідок цього законодавець замість традиційної для речових Прав колізійної прив'язки lex rei sitae до відносин у сфері права Власності та інших речових прав, відомості про які підлягають інесенню до державних реєстрів, як найбільш оптимальний і логічний спосіб визначення права, що підлягає застосуванню до даних відносин, використовує прив'язку «право держави, у якій це майно зареєстровано». За допомогою цієї формули прикріп­лення створюється фікція постійного знаходження об'єктів-права власності та інших речових прав, які підлягають внесенню до державних реєстрів, в одному місці та забезпечується стабільність і визначеність їх правового режиму.

Як вище зазначалося, українське законодавство розглядає повітряні і морські судна, космічні об'єкти, що підлягають державній реєстрації, як нерухомі речі. Слід мати на увазі, що застосування закону місця реєстрації не залежить від юридичної кваліфікації цих об'єктів як нерухомого чи рухомого майна згід­но із ч. 2 ст. 38 цього Закону. Однак у випадку віднесення цих об'єктів за правом держави, де вони зареєстровані, до рухомих речей колізійне правило коментованої статті буде застосовуватися незалежно від такої кваліфікації. Отже, вирішення усіх колізійних питань, які пов'язані з правовим становищем зазначених об'єктів (види речових прав, які можуть виникнути з приводу цих об'єктів: право власності, володіння, оренди, довірчого управління та ін.; порядок виникнення та припинення речових прав, а також зміст кожного виду речового права), повинні розглядатися за правом держави, де вони зареєстровані.

Поряд з коментованою статтею колізійне регулювання речових прав передбачено також у КТМ України. Зокрема, ст. 17 цього Кодексу встановлює, що відчуження іноземній державі, іноземній юридичній чи фізичній особі судна, що перебуває у державній власності, здійснюється згідно з чинним законодавством України. Крім того, в КТМ України є колізійні норми, які не співпадають

105

з правом реєстрації, яке застосовується до майнових прав на під­ставі ст. 40 Закону України «Про міжнародне приватне право». Так, згідно із ст. 19 КТМ України право власності на судно, що будується, регулюється законодавством держави, на території якої перебуває таке судно, якщо договором на будівництво судна не встановлено інше. Тобто сторони у договорі можуть згідно із принципом lex voluntatis самостійно обрати право, яке підлягає застосуванню до даного виду відносин. Відповідно до ч. 2 цієї ж статті право власності та інші майнові права на судна, що перебувають за межами України, а також виникнення, зміна та припинення цих прав регулюються законодавством держави, під прапором якої плаває судно, — lex flagi. Судно одержує право плавання під Державним прапором України з часу реєстрації його у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України та свідоцтва про одержання права плавання під цим пра­пором. Разом з тим згідно із ст. 34 КТМ України, якщо власник українського судна передає його за бербоут-чартером іноземній фізичній або юридичній особі, то це судно за згодою Міністерства транспорту України (Міністерства рибного господарства Украї­ни) може тимчасово втрачати право плавання під Державним прапором України за умови, що: 1) законодавство цієї іноземної держави не забороняє зміну прапора; 2) власник судна згоден на тимчасове переведення судна під прапор іноземної держави; 3) заставодержателі зареєстрованих застав судна згодні на тимча­сове переведення судна під прапор іноземної держави.

З правила ст. 40 слід виходити також при визначенні права, що підлягає застосуванню і до інших об'єктів, які підлягають державній реєстрації: автотранспортних засобів; залізничного транспорту; суден, які експлуатуються на внутрішніх судоходних шляхах, та ін. Зазначені об'єкти реєструються у відповідності з приписам, встановленими галузевими нормативними актами (на­приклад, з Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 р. № 1388).

Стаття 41. Право власності та інші речові права на рухоме майно, що перебуває в дорозі

1. Право власності та інші речові права на рухоме майно, що за правочином перебуває в дорозі, визначаються правом держави, з якої це майно відправлене, якщо інше не встановлено за згодою сторін.

1. Якщо в якості загального правила, що застосовується до права власності та інших речових прав, Закон України «Про міжнародне приватне право» визначає lex rei sitae, то ст. 41 уточ­нює його щодо рухомого майна, що перебуває в дорозі. В цьому випадку правом, що підлягає застосуванню, визнається право

держави, з якої це майно відправлене (res in transitu), якщо інше ie встановлено за згодою сторін. Таким чином, для застосування

* ириписів ст. 40 цього Закону необхідні наступні умови:

— підставою для визначення змісту, виникнення, зміни або Припинення права власності чи іншого речового права є винят­ково правочин, а не якась інша підстава;

— даний правочин вчиняється щодо рухомого майна, яке пе­ребуває в дорозі, тобто перебуває в процессі транспортування;

р — рухоме майно повинне перебувати у дорозі (бути відправ-І" деним) з однієї держави до іншої.

При визначенні права, яке підлягає застосуванню до права власності та інших речових прав на рухоме майно, що за право­чином перебуває в дорозі, необхідно дати кваліфікацію правового поняття «рухома річ». Згідно із ч. 2 ст. 181 ЦК України рухоми-Р¹ ми є речі, які можна вільно переміщати у просторі. У зв'язку із Р специфікою окремих об'єктів, які за своєю фізичною природою І * € рухомими речами, однак з юридичної точки зору віднесені до І * категорії нерухомих речей (див. коментар до ст. 40), для правиль-I мої правової кваліфікації даного поняття доцільно керуватися I^і» правилом, що «на речі, які за законом не визнані нерухомими

• об'єктами, має поширюватися презумпція визнання їх рухомими

речами»¹.

*•• Використання у ст. 41 колізійної прив'язки «res in transitu», у переважній більшості випадків спричиняє застосування пра­ва, яке не є правом держави дійсного місця знаходження речі, що транспортується в той момент, коли вчиняється правочин, який спрямований на її відчуження. Тим не менш ця прив'язка ¹ є найбільш зручною у зв'язку з тим, що створює визначеність у відношенні права, що підлягає застосуванню у разі швидкої зміни місця знаходження речі під час її перевезення, а нерідко і у випадку неможливості точно визначити це місце (наприклад, транзитна річ обтяжена заставою, а заставодавець виконав своє зобов'язання і обтяження припиняється).

Слід мати на увазі, що єдиною правовою підставою пере­ходу права власності або інших речових прав на транзитну річ є наявність вчиненого правочину. Згідно із ч. 2 ст. 334 ЦК до передання майна прирівнюється вручення коносамента або ін­шого товарно-розпорядчого документа на майно. Отже, передача зазначених документів на рухоме майно, яке перебуває в дорозі, прирівнюється до правочину, що також є підставою для застосу­вання ст. 41 цього Закону. Наявність будь-яких інших правових підстав, окрім зазначеної у диспозиції ст. 41, не є підставою для застосування колізійної прив'язки «права держави, з якої це майно відправлене». Наприклад, під сферу дії цієї прив'язки не підпадає

'Див.: Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2-х т. / За відп. ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнецове!, В.В. Луця. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — Т. І. — С. 316.

107

106

випадок, коли на майно, що перевозиться, накладається арешт, і воно надалі реалізується з публічного аукціону. Ця формула прикріплення не може бути використана і при вирішенні питання про виникнення права власності внаслідок набувальної давності. Зазначені випадки підпадають не під дію статті, що коментується, а під дію ст. ст. 38, 39 цього Закону.

У відповідності з коментованим правилом право держави, з якої це майно відправлене, застосовується, якщо інше не вста­новлено за згодою сторін. Наприклад, згідно із ст. 43 Закону України «Про міжнародне приватне право»: «Сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України». Інший порядок визначен­ня права щодо речових прав на рухоме майно, що перебуває в дорозі, може бути встановлений в законодавстві іншої іноземної держави. Так, наприклад, ст. 23(2) угорського Закону про МПП передбачає можливість застосування до даного виду відносин закон місця призначення речі.

Характеризуючи правила ст. 41, необхідно враховувати, що вони застосовуються і у випадках, коли річ відправляється в Україну з країни, за правом якої річ відноситься до категорії рухомого майна, в той час як за законодавством України ця річ відноситься до нерухомості. У цьому випадку при застосуванні правил ст. 41 вирішальне значення матиме той факт, що право-чин був вчинений у країні, де дана річ відноситься до рухомого майна. Слід мати на увазі, що це правило діє і в тому випадку, коли майно було відправлене з однієї країни, а сам правочин (на­приклад, договір купівлі-продажу) був укладений в іншій країні. В цьому випадку вирішальне значення матиме той факт, звідки рухоме майно було відправлене.

Стаття 42. Захист права власності та інших речових прав

1. Захист права власності та інших речових прав здійснюється на вибір заявника відповідно до права держави, у якій майно зна­ходиться, або відповідно до права держави суду.