- •Isbn 978-966-8909-07-8
- •Isbn 978-966-8909-07-8
- •1. Якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.
- •1. Застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини.
- •2. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права.
- •1. При визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.
- •2. У випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається.
- •2. Якщо застосування права іноземної держави залежить від взаємності, вважається, що вона існує, оскільки не доведено інше.
- •1. Правила цього Закону не обмежують дії імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини, незалежно від права, яке підлягає застосуванню.
- •1. Виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом.
- •2. Іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України.
- •2. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи регулюються особистим законом цієї особи.
- •1. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно •исутньою або оголошення її померлою регулюються останнім з •Ідомих особистих законів цієї особи.
- •3. Відносини між опікуном (піклувальником) та особою, яка пере-; під опікою (піклуванням), визначаються правом держави, орган
- •4. Опіка (піклування), встановлена над громадянами України, Проживають за межами України, визнається дійсною в Україні,
- •1. Підприємницька та інша діяльність іноземних юридичних осіб • Україні регулюється законодавством України щодо юридичних осіб України, якщо інше не встановлено законом.
- •1. Зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.
- •2. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином.
- •1. Порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки
- •1. Позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов'язків учасників відповідних відносин.
- •2. Вимоги, на які позовна давність не поширюється, визначаються правом України, якщо хоча б один із учасників відповідних відносин є громадянином України або юридичною особою України.
- •1. До правочинів, предметом яких є право інтелектуальної власності, застосовується право, що визначається згідно з відповідними правилами цього Закону.
- •1. До правовідносин у сфері захисту прав інтелектуальної власності застосовується право держави, у якій вимагається захист цих прав.
- •1. Виникнення та припинення права власності та інших речових і прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебу-I мло в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала
- •3. Виникнення права власності внаслідок набувальної давності визначається правом держави, у якій майно знаходилося на момент спливу строку набувальної давності.
- •1. Право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано.
- •2. Захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться.
- •3. Захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні, здійснюється відповідно до права України.
- •1) Укладенню договору передувала оферта або реклама в цій 0цКкаві та споживач здійснив усе необхідне для укладення договору і цій державі; або
- •2) Замовлення від споживача було прийняте в цій державі; або
- •3) Споживач з ініціативи іншої сторони здійснив подорож за кор-00н з метою укладення договору щодо придбання товарів.
- •1. До засновницького договору, що є установчим документом юридичної особи з іноземною участю, застосовується право держави, у якій буде створена юридична особа.
- •1. До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49—51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
- •1) Право держави, у якій знаходиться місце проживання або основне місце діяльності потерпілого;
- •2) Право держави, у якій знаходиться місце проживання або місцезнаходження виробника або особи, яка надала послугу;
- •3) Право держави, у якій споживач придбав товар або в якій йому була надана послуга.
- •1. До зобов'язань, що виникли внаслідок набуття, збереження без достатніх правових підстав, застосовується право держави, | якій такі дії мали місце.
- •3) Це передбачено законом або міжнародним договором України. «•
- •1. Форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадяни-України та іноземцем або особою без громадянства, а також ; іноземцями або особами без громадянства визначаються правом аїни.
- •1. Форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України.
- •2. Укладення шлюбу між іноземцями в консульській установі •бо дипломатичному представництві відповідних держав в Україні регулюється правом акредитуючої держави.
- •1. Сторони шлюбного договору можуть обрати право, що застосовується до шлюбного договору, відповідно до частини першої статті 61 цього Закону.
- •2. Право, вибране згідно з частиною першою цієї статті, припиняє совуватися або змінюється за згодою сторін у разі зміни осо-
- •3. У разі відсутності вибору права подружжям майнові наслідки бу визначаються правом, яке застосовується до правових на-ів шлюбу.
- •1. Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визна-•Ииоться правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
- •1. Недійсність шлюбу, укладеного в Україні або за її межами, визначається правом, яке застосовувалося відповідно до статей 55 і 57 цього Закону.
- •1. Права та обов'язки батьків і дітей визначаються особистим Мконом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними Кдносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.
- •2. Якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати згідно з правом, визначеним у частині першій цієї статті, застосовується право їхнього спільного особистого закону.
- •1 Розділ X
- •1. Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, — правом України.
- •1. Здатність особи на складання і скасування заповіту, а також форма заповіту і акта його скасування визначаються правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент скла-
- •2. Міжнародними договорами України та законами України можуть бути встановлені особливості участі у процесі дипломатичних агентів, персоналу міжнародних організацій та інших осіб.
- •1. Процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України.
- •1. Компетенція інших органів України щодо розгляду справ з
- •2. Доручення судів України про вручення документів громадянам України, які постійно проживають за кордоном, або отримання від
- •1. Визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.
- •1. Цей Закон набирає чинності з 1 вересня 2005 року.
1. Зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.
2. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином.
3. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.
87
1. Коментована стаття містить колізійні норми, які визначають право, що підлягає застосуванню до вирішення питань, пов'язаних із змістом правочину, тобто правочину, ускладненого наявністю іноземного елементу. Положення ч. 1 коментованої статті є генеральною прив'язкою, що має єдине об'єднавче значення для усіх колізійних норм щодо правочинів, зокрема ч. 1 ст. 31 та ст. 33 цього Закону. Згідно з принципами диспозитивності та дозвільної спрямованості регулювання приватноправових відносин ч. 1 ст. 32 цього Закону розглядає в якості загального права, що може регулювати зміст правочину, право, яке обране сторонами за їх взаємним волевиявленням (lex voluntatis). Під змістом правочину слід розуміти умови (пункти), визначені на розсуд сторін (сторони) і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Так, наприклад, згідно із ст. 70 цього Закону для врегулювання спадкових відносин спадкодавець може обрати в заповіті право держави, громадянином якої він був, а не право держави, у якій він мав останнє місце проживання.
Автономія волі як колізійна прив'язка (формула прикріплення) — lex voluntatis — отримала свій розвиток у законодавстві багатьох країн світу (закони про МПП Австрії, Венесуели, Польщі, Туреччини, Угорщини, Швейцарії та ін.). З цього випливає, що сторони можуть самостійно на власний розсуд обрати право будь-якої країни, яке і буде регулювати конкретний вид правочину. Однак навіть якщо цей колізійний принцип не закріплений у внутрішньому праві певної країни, на практиці він застосовується як норма права, що склалася в формі міжнародно-правового звичаю.
2. Закон закріплює принцип lex voluntatis як провідний, однак у разі відсутності вибору сторін іншим критерієм встановлення кола правових норм, які можуть бути взяті до уваги при визначенні змісту правочину згідно із ч. 2 ст. 32, е наявність найбільш тісного зв'язку між правом певної іноземної держави і відповідними відносинами, які склалися з даного приводу. Використання колізійної норми, яка відсилає до права, що має найбільш тісний зв'язок із правочином (proper law), підлягає застосуванню в якості допоміжного (резервного) лише у випадку, коли неможливо визначити право, яке підлягає застосуванню до цивільно-правових відносин, ускладнених іноземним елементом відповідно до приписів ч. 1 цієї статті. У будь-якому разі для того, щоб компетентний орган зміг застосувати належне право, правочин повинен «відбутися». У двосторонньому правочині (договорі) цей ефект досягається в момент його укладання, в односторонньому — тільки у разі досягнення правового результату правочину: прийняття бенефіціаром банківської гарантії, прийняття спадкоємцем спадщини тощо.
3. Найважливіша передумова застосування колізійної формули прикріплення proper law, яка грунтується на встановленні найбільш тісного зв'язку правочину з правом певної держави, полягає у виділенні та правовій кваліфікації сторони правочину, чиє місце проживання або місцезнаходження повинні вказувати на такий зв'язок. Закон в ч. З ст. 32 встановлює, що цією стороною вва-
88
жається сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину. На відміну від колізійних норм «держав сім'ї загального права» Закон не відносить проблему стосовно обрання права щодо змісту правочину до виключної компетенції суду, що істотно розширює можливість компетентних органів більш гнучко підходити до вирішення колізійних проблем, які складаються у даній сфері правовідносин.
Отже, оскільки у правочині воля сторін стосовно обраного права прямо не виражена, проблема встановлення самого факту її існування і, відповідно, проблема визначення обраної правової системи покладається на орган, який компетентний розглядати спір, що виник із правочину або пов'язаний з ним. Оскільки ж чинність таких правочинів надалі та правові наслідки, які випливають з цього, цілком залежать від суб'єктивної оцінки органу, який розглядає відповідні правовідносини, уявляється, що зазначений орган за відсутності прямо вираженої волі сторін вправі вирішити питання про дійсність умов, які складають змісту правочину відповідно до приписів норм права держави, з яким він більш тісно пов'язаний. Причому відповідне клопотання може бути заявлене заінтересованою стороною у правочині згідно із правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину (тобто вчинити ті дії, які характеризують сутність правочину), має своє місце проживання або місцезнаходження.
Стаття 33. Сфера дії права, що застосовується до правочину 1. Дійсність правочину, його тлумачення та правові наслідки
недійсності правочину визначаються правом, що застосовується до
змісту правочину.
1. Коментована стаття містить основний перелік питань, які підпадають під сферу дії права, що застосовується до правочину у відповідності із загальними приписами, встановленими правилами ст. 32 цього Закону. Умови дійсності правочину визначені у ст. 203 ЦК України. До таких умов належать: 1) законність змісту правочину; 2)наявність у сторін (сторони) необхідного обсягу цивільної дієздатності; 3) наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину та відповідність його внутрішній волі; 4) відповідність форми правочину вимогам закону; 5) спрямованість на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) відповідність дій, які вчиняються батьками (усиновлю-вачами) інтерсам їх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1—3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Правові наслідки недійсності правочину встановлюються ст. 216 ЦК України. У випадку, коли правочин є недійсним, він не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недій-
89
сності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Суд при розгляді питання про визнання правочину недійсним застосовує право, якому підпорядковані сторони у даному правочині.
Під тлумаченням правочину прийнято розуміти з'ясування його змісту. Необхідність у тлумаченні може виникнути у зв'язку з неясністю окремих положень правочину в силу термінології', яка в ньому вживається, прогалин у регулюванні тощо. Правила тлумачення правочину містяться у ст. 213 ЦК України. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дають змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення. Питання тлумачення правочину включають в себе і певні можливості регулювання відносин сторін за аналогією права або закону.
Правилами ст. 33 охоплюються як випадки, коли вибір права, що підлягає застосуванню, здійснюється самими сторонами (ч. 1 ст. 32), так і у випадках, коли такий вибір відсутній і право, яке підлягає застосуванню, визначається шляхом використання колізійних норм (ч. 2 і ч. З ст. 32 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Стаття 34. Право, що застосовується до довіреності