ББК 67.412.2(4УКР)

В19 Васильченко В.В. Науково-практичний коментар Закону України «Про міжнародне приватне право». —

К.: Істина, 2007. - 200 с.

Isbn 978-966-8909-07-8

У коментарі наведено текст Закону України «Про міжнарод­не приватне право» від 23.06.2005 р. за № 2709-IV, який вста­новлює порядок урегулювання питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом і стосуються визначення-застосовуваного права, процесуальної правоздатності і дієздатності іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, підсудності судам України справ з іноземним елементом, виконання судових доручень, визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.

Ключові положення Закону супроводжуються коментарем, який базується на матеріалах аналізу вітчизняної та зарубіжної доктрини і практики з використанням національного законо­давства різних країн. Книга призначена для всіх, хто цікавиться питаннями, що виникають у сфері міжнародного спілкування, для студентів навчальних закладів юридичного профілю та спеціалістів у сфері міжнародного права і міжнародних відносин.

РЕЦЕНЗЕНТИ:

Щербина В.І., кандидат юридичних наук, доцент, начальник кафедри цивільно-правових дисциплін Академії митної служби України;

Михайленко О.О., кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права Запорізького національного університету

Рекомендовано науково-методичіюю /ш<)<»<> Запорізького інституту імені гетьмана Петра ('ІІ.-чІ протокол № 3 від 26 грудня 200<І /юл г

Isbn 978-966-8909-07-8

ББК67.4І2.2(4УКІ')

© НаиІІІІ.чІ-ІІкп II II . ,'007

<<*1 НІиІ.нІІІІншнІ »її І ніш», 2007

Міжнародне приватне право має на меті,

як і усі інші галузі юридичної науки,

досягнення добробуту і щастя людини.

А. Бустаманте

ПЕРЕД МОВА

Запропонований увазі читача постатейний коментар до Зако­ну України «Про міжнародне приватне право» розрахований на широку аудиторію і має на меті надання практичної допомоги у застосуванні норм, які містяться в ньому. Норми міжнародного приватного права (далі — МПП) регулюють численні правові відносини (цивільні, сімейні, трудові), ускладнені іноземним елементом. Такі відносини виходять за рамки однієї правової системи і вимагають вирішення питання, закон якої держави підлягає застосуванню щодо них.

Відносини з іноземним елементом можуть регулюватися безпо­середньо нормами матеріального права, які містяться, наприклад, у міжнародній угоді або ж сам закон може містити норми, які не встановлюють конкретних прав і обов'язків учасників таких від­носин та не вирішують ситуацію по суті, а лише вказують, право якої держави підлягає застосуванню до цих відносин. Такі норми в доктрині і практиці МПП отримали назву колізійних. Колізійні норми належать до відсильних норм, вони регулюють правовідно­сини не самостійно, безпосередньо, а у сукупності з матеріальними нормами тієї правової системи, до якої вони відсилають. Положен­ня Закону України «Про міжнародне приватне право» грунтуються на принципі єдності матеріальних приватноправових і колізійних норм, застосовуваних до приватноправових норм з іноземним еле­ментом. Цим положенням належить особлива роль у становленні та розвитку українського МПП в цілому, оскільки цей Закон не тільки вніс істотні зміни в поняття і сутність міжнародного при­ватного права, але й здійняв його на принципово новий якісний щабель. Закон закріпив численні досягнення світової доктрини і практики МПП, які склалися на початок XXI століття.

У багатьох країнах так само, як і в Україні, відносинам у сфері МПП присвячені спеціальні закони, які мають комплек­сний характер (наприклад, закони про МПП існують в Австрії, Венесуелі, Грузії, Італії, Ліхтенштейні, Польщі, Румунії, Таїлан­ді, Туреччині, Угорщині, Чехії та ряді інших країн). Вони, крім традиційно цивільно-правових норм, містять також норми, що регулюють ускладнені іноземним елементом відносини у сфері сімейного, трудового права, міжнародного цивільного процесу. В інших країнах (Алжир, Білорусь, Вірменія, Єгипет, Казахстан, Киргизія, Португалія, Росія, Сирія, Узбекистан, Франція та ін.) норми, які регулюють відносини з іноземним елементом, містяться як в цивільних кодексах, так і в інших нормативних актах.

Щодо загальної характеристики Закону України «Про міжна­родне приватне право» слід зазначити, що він відзначається деталь­ним і глибоким ступенем пропрацювання відповідних відносин. У коментарі особливо підкреслюється роль фундаментальних засад МПП, які передбачаються у загальних положеннях розділу І Закону (зокрема, принципи більш тісного зв'язку, взаємності, зворотного відсилання, застосування права держави з множинністю правових систем, інституту імперативних норм та ін.). Спосіб і повнота викладу правового матеріалу у вигляді колізійних норм, що його складають, узгоджуються з загальними інститутами та поняттями МПП і дозволяють вести мову про те, що зазначений нормативний акт є основним зводом, який кінцевим чином оформлює міжнародне приватне право як самостійну галузь національної правової системи. Орієнтація вітчизняного законодавства на максимальну визначеність, врахування якомога більшого числа правових колізій, усунення та подолання прогалин у законі цілком очевидні. Однак передбачити усі можливі життєві ситуації абсолютно неможливо, оскільки МПП відноситься до однієї з найдинамічніших галузей права, яка увесь час перебуває у постійному розвитку та удосконалюється.

Разом з тим така перевага міжнародного приватного права обу­мовлює його значну складність як при вивченні, так і при нормо-творчості і правозастосуванні. Невипадково МПП іноді називають «вищою математикою юриспруденції», предметом, який містить у собі логічні вправи для професорів'. Таке порівняння є логічним, воно випливає із визначення міжнародного приватного права та його природи. З іншого боку, МПП є одним з найцікавіших предметів дослідження і вивчення, оскільки воно є живим голосом приват­ноправових відносин за участю іноземного елементу. Вивчаючи і застосовуючи МПП, юрист зіштовхується з іноземними правовими системами, нерідко різними і в той же час унікальними за своїм змістом. Наука МПП дозволяє простежити їх розвиток, досягнення та недоліки іноземної правотворчості і правозастосування, основні напрацюнання і здобутки зарубіжної та спікшої юридичної думки. Однак міжнародне притиш- І Ірино ІІІІкопус пі- тільки, а у багатьох випадках (як цілу Іьпраиа) песпш.кІІ пин-сонончну функцію: воно є сиосрідним смільним ІІІммеиІшмчч |>І ІІІІІч ІІршитих систем при регулюванні ІІршІашоІІраношІч ІшІІинмІІ І ми» юмішм елементом.

Виходячи І ції і функції міжіііірішікип мрииншого права, влас­не і написаний коментар до !мк<иі\ VІ-(ними «Про міжнародне приватне прано». ЛІпор у» пишминн , ти шиїгмі не всі викладені ним положення І Г>с ІІіІІІгргчшІмн, І нІІІІг|м>/І Інпднчує колегам-науковцям, практичним мр,німими, ,Ім, \І їм чнійчнм, які зацікав­ляться ціїк) працею, 1.1 крімп'їні миій + ечінн irt конструктивні

ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО II \ ЛІН І •ІІІІІІ'ІІ ЧИНІ

Про міжнародне приватне право

Закон України від 23 червня 2005 року

(Відомості Верховної Ради України, 2005, № 32, cm. 422)

Цей Закон встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопо­рядок.

Преамбула має визначальне значення для усіх правових норм, що містяться у Законі «Про міжнародне приватне право». Цей Закон виступає провідником колізійного методу регулювання та виразником специфіки правозастосування при вирішенні спорів, що випливають з приватних правовідносин за участю «іноземного елементу». Наведений у заголовку Закону термін «міжнародне приватне право» традиційно затвердився у вітчизняній та поши­рений у зарубіжній доктрині і практиці. У багатьох країнах світу цим терміном позначаються відповідні підрозділи цивільних кодексів або ж так само, як і в Україні, діють закони про "міжна­родне приватне право.

Міжнародне приватне право становить собою особливу галузь права, що регулює приватноправові відносини у сфері міжнарод­ного спілкування. Необхідною умовою існування таких відносин є саме наявність хоча б одного елементу, пов'язаного з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український право­порядок. В той же час, як слушно зазначає А.С. Довгерт, колізії, які виникають у сфері МПП, необхідно розглядати не у вузькому сенсі, тобто як колізію законів або національних систем права, а у більш широкому значенні, тобто як колізію правових культур, що охоплюють, окрім національних норм приватного права, ще й такі питання, як система національних соціально-юридичних цінностей (юридична аксіологія), принципи і способи тлума­чення та розуміння права (юридична герменевтика), особливості національних політико-економічних систем, вплив особливостей національної моралі і релігійного фактора тощо¹.

' ДІІІІ ТІ И< , І'»'М

••в|п-м*ннмі> проблемы. — М.

¹ Див.: Очерки международного частного права / Под ред. А. Довгерта — Харьков: Одиссей, 2007. — С. 69.

Розділ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. Для цілей цього Закону терміни вживаються в такому зна­ченні:

1) приватноправові відносини — відносини, які Грунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій са­мостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи;

2) іноземний елемент — ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або при­пинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави;

3) колізійна норма — норма, що визначає право якої держави може бути застосоване до правовідносин з іноземним елементом;

4) вибір права — право учасників правовідносин визначити право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом;

5) автономія волі — принцип, згідно з яким учасники правовід­носин з іноземним елементом можуть здійснити вибір права, що підлягає застосовуванню до відповідних правовідносин;

6) правова кваліфікація — визначення права, що піддягає засто­суванню до правовідносин з іноземним елементом;

7) зворотне відсилання — повторне відсилання колізійної норми права іноземної держави до правопорядку держави, колізійна норма якого відіслала до даного іноземного правопорядку;

8) відсилання до права третьої держави — відсилання колізійної норми права іноземної держави, визначеної відповідно до цього Закону, до права третьої держави;

9) обхід закону — застосування до правовідносин з іноземним елементом права іншого, ніж право, передбачене відповідним зако­нодавством;

10) визнання рішення іноземного суду — поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом;

11) міжнародний договір України чинний міжнародний договір України, згода на обов'яіконігп. мною милими Верховною Радою України.

1. КомсІІтомаІІіІ І І.її Іч МіІІ І.м.ІІІ.ІІІ- нІІІчгмми, оскільки висту­пає як )С)ірк;І норми, пні минім, мгчіїчіиііиіі дми правильного •кістосуішшн \i~\\ ІІоцм пі...... І.нмн\ миниІІІІІшіІ апарат. Аналі-

зуючи правила ст. 1 цього Закону, необхідно звернути увагу на наступні обставини:

1) Термін «приватноправові відносини» означає, що за своєю юридичною природою вони є відносинами, які в межах однієї держави регулюються нормами різних галузей приватного пра­ва. Центральне місце серед них належить цивільно-правовим відносинам, які регулюються нормами цивільного права. ЦК України (ч. 1 ст. 1) вони характеризуються як особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників. В значній мірі до приватноправових відносин відносяться трудові та сімейні відносини, які так само, як і цивільно-правові, складають в межах однієї країни предмет приватного права в цілому. Оскільки участь в приватноправових відносинах іноземного елементу нерідко спричиняє певні процесуальні наслідки, традиційно вітчизняна доктрина і практика до сфери регулювання міжнародного при­ватного права включає і міжнародний цивільний процес.

2) Пункт 2 коментованої статті залежно від того, до якого структурного елементу правовідносин відноситься іноземний елемент, диференціює останній на три групи:

— перша група відноситься до суб'єктів правовідносин: їх учасниками виступають іноземні громадяни, особи без громадян­ства або іноземні юридичні особи (наприклад, шлюб громадянки України було укладено з громадянином Польщі; договір комер­ційної концесії було укладено між українською і американською фірмами тощо);

— друга група належить до об'єктів правовідносин: вони вини­кають з приводу майна, що знаходиться за кордоном (наприклад, спадкоємці є громадянами Росії, а об'єкт — спадкове майно, з приводу якого виникають відповідні відносини, перебуває на території України);

— третю групу складають юридичні факти, які впливають на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мали чи мають місце на території іноземної держави (наприклад, зобов'язання з відшкодування шкоди виникло в результаті того, що українські громадяни, подорожуючи за кордоном на власному автомобілі, потрапили у аварію).

3) Пункт 3 даної статті дає легальне визначення поняття колізійної норми. Призначення колізійної норми полягає у виз­наченні права, яке підлягає застосуванню до відносин, що вини­кають у сфері міжнародного спілкування, коли на врегулювання даного типу відносин може претендувати правопорядок кількох країн, у зв'язку з чим постає проблема усунення існуючої колізії. «Колізія» (від латинського collisia) буквально означає «зіткнен­ня», з чого і походить власне назва колізійних норм, які іноді йменують також конфліктними чи відсильними. Саме зазначені норми і розв'язують цю колізію, підпорядковуючи відносини з іноземним елементом праву певної країни. Однак колізійна нор­ма сама по собі не дає відповіді на питання про те, які права та

обов'язки сторін виникають з даних правовідносин, вона лише вказує компетентний матеріально-правовий закон, що підлягає застосуванню до певного виду правовідносин.

Специфіка колізійної норми відображається і на її структурі, яка істотно відрізняється від структури інших правових норм. За своєю структурою вона складається з двох особливих елементів: обсягу та прив'язки. Обсягом колізійної норми називається вказів­ка на ті відносини, до яких норма застосовується, а прив'язкою (або формулою прикріплення) — вказівка на право, що підлягає застосуванню (власної країни або ж іноземної держави). Так, наприклад, у колізійній нормі ст. 55 цього Закону «право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу», слова «право на шлюб» позначають обсяг, а слова «особистий закон кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу» — прив'язку.

4) Право сторін визначити компетентний правопорядок опи­рається на санкціонування правовою системою тієї чи іншої держа­ви застосування іноземного права. Обрання сторонами відповідного правового регулювання виражається в укладанні так званої угоди про право, яке підлягає застосуванню — цивільно-правового право-чину, сторони якого визначають право, яке підлягає застосуванню до «основного» правочину, ускладненого іноземним елементом і вчиненого тими самими особами. Суб'єкти правовідносин, усклад­нених іноземним елементом, мають право обрати право, яке може бути застосоване до відповідного типу правовідносин, з урахуван­ням певних обмежень, встановлених законодавством.

5) Під традиційним для вітчизняної доктрини терміном «авто­номія волі» розуміється інститут міжнародного приватного права, який становить собою систему правових норм, що регулюють правовідносини, які виникають у зв'язку з необхідністю і по­рядком обрання сторонами правочину права, що застосовується (детальніше про це див. коментар до ст. 5 цього Закону).

6) Під кваліфікацією юридичних понять, що застосовуються у міжнародному приватному праві, розуміється тлумачення колізійної норми. Необхідність в цьому виникає через те, що нерідко правові системи різних країн використовують не однакові, а лише близькі за значенням юридичні поняття. Так, наприклад, позовна давність у державах «сім'ї загального права» (США, Великобританія) роз­глядається як поняття процесуального права, а в країнах «романо-германської сім'ї» (Україна, Франція) — як поняття матеріального права. В такому випадку може виникнути так званий «конфлікт кваліфікацій», коли у разі наявності у спрапі іноземного елементу необхідно вирішити питання про те, кваліфікувати юридичні понят­тя у відповідності з правовими нормами країни суду чи іноземної держави, до права якої відсилає колічійна норма.

7) При вирішенні питань приватноправових ІІідпосин за учас­тю іноземного елементу доволі часто підбупаї ті»сн зіткнення двох або більше правових систем різних держан, коли кожна держава відсилає до іноземного прана. Ситуація, коли національна колізій-

8

на норма відсилає до іноземного права на підставі внутрішньо­державного законодавства, а іноземне право, обране на основі внутрішньодержавного законодавства, відсилає назад, називається у міжнародному приватному праві renvoi (фр.) першого ступеня або remission (англ.) — зворотне відсилання. Зворотне відсилання відбувається внаслідок того, що внутрішньодержавне законодавс­тво враховує та допускає застосування іноземного права.

8) Таке явище, як відсилання до права третьої держави у міжна­родному праві називається renvoi другого ступеня або transmission (англ.) і відбувається у разі, коли до вирішення правової колізії долучається правова система третьої країни. В такому випадку вітчизняне право відсилає, наприклад, до алжирського закону, а останній, в свою чергу, відсилає до права Французької Республіки (третьої держави). Уданому прикладі може мати місце і подальше продовження.

9) Обхід закону слід розуміти як ситуацію, за якої сторони, які не бажають підпорядковуватися дії тієї системи права, що повинна застосовуватися до їх взаємовідносин, створюють штучні умови для застосування до їх відносин будь-якої іншої, більш вигідної для них системи права. Сутність зазначеного у ст. 10 цього За­кону обмеження полягає у забороні сторонам обирати право, що піддягає застосуванню, з єдиною метою виключити можливість застосування відповідної правової системи, тобто вчиняти пра-вочини in fraudem legis — в обхід закону.

10) Припустимість визнання рішення іноземного суду означає, що воно володіє таким же ступенем загальнообов'язковості, як і рішення вітчизняного суду. Рішення іноземного суду має бути виз­нане судом України відповідно до закону чи міжнародного догово­ру. Таким чином, визнання рішення іноземного суду є необхідною передумовою забезпечення реалізації його положень у процесуаль­ному порядку, передбаченому законодавством України.

11) Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Мета усіх цих договорів полягає у забезпеченні взаємного визнання і дотримання особистих та майнових прав суб'єктів однієї держави на території іншої.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про міжнародні до­говори України» від 29.06.2004 p., якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Україна як держава, що приєдналася до Статуту Гаазької конференції з міжнародного приватного права 1955 p., активно сприяє уніфікації норм міжнародного приватного права¹.

¹ Статут прийнято Законом від 15.05.2003 р. № 793-ГУ // Відомості Вер­ховної Ради України. — 2003. — № ЗО. — Ст. 250.

Стаття 2. Сфера застосування Закону

1. Цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом:

1) визначення застосовуваного права;

2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб;

3) підсудність судам України справ з іноземним елементом;

4) виконання судових доручень;

5) визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.

1. Стаття 2 визначає межі чинності Закону України «Про міжнародне приватне право», який підлягає застосуванню до питань, що виникають за участю іноземного елементу у сфері міжнародного спілкування. Застосовуване право визначається на підставі колізійних норм, встановлених відповідним націо­нальним законодавством, міжнародними договорами, судовою або арбітражною практикою та міжнародними й торгівельними звичаями. Колізійні норми, які містяться в цьому Законі, засто­совуються лише для визначення («вибору») права, що регулює відносини приватноправового характеру. Термін «приватне право» розуміється зазвичай у найширшому сенсі, оскільки у різних країнах в залежності від визнаної в них системи права вживаються різні терміни. Поряд з цим терміном у ряді країн зберігся термін «цивільне право», в країнах дуалістичної системи має місце поділ на цивільне та торгівельне право (ФРН), у США застосовується термін «ділове право» тощо. Вибір застосовува­ного права, а отже, і колізійно-правовий спосіб здійснюються шляхом колізійних норм, що містять приписи про те, право якої країни необхідно застосувати. Колізійна норма, вказуючи на компетентний правопрядок, ніби відсилає для визначення прав та обов'язків учасників приватних відносин до права певної країни. Причому колізійна норма може відсилати як до вітчизняного, так і до іноземного права.

Оскільки іноземним елементом може бути ускладнений зміст відносин, які передбачають вчинення тих чи інших дій за кор­доном з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів, Закон відносить до сфери свого регулювання і питання, що пов'язані з процесуальною правоздатністю і дієздат­ністю іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб. У зв'язку з тим, що громадяни Україні, рівно як і громадяни без громадянства та іноземці, можуть набувати процесуального статусу в судах місця свого перебування, до сфери застосування цього Закону також відносяться питання визначення компетенції судів певної держави при вирішенні спорів за участю «іноземного елементу». До цієї сфери Закон відносить питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, виконання судових доручень та визнання і виконання в Україні рішень іноземних судів. Коментована норма цілком відповідає усталеним в доктрині МПП уявленням про те, що на території однієї країни може

10

на певних умовах застосовуватися лише приватне право Іншої держави, тоді як чинність публічного права, навпаки, обмежена межами національної території.

Стаття 3. Міжнародні договори України