Тема 9 в работе

Тема 10 в работе

Тема 11 Мислення як раціональний рівень відображення дійсності. Уява й творчість

I. Базова термінологія

Мислення, опосередковане пізнання, узагальненість мислення, розумові дії, розумові операції (порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, класифікація, систематизація), форми мислення (поняття, судження, міркування, умовивід), істинні, одиничні, загальні, прості і складні, ствердні і заперечні судження, індуктивний умовивід, дедуктивний умовивід, умовивід за аналогією, конкретні і абстрактні поняття, одиничні і загальні поняття, родові і видові поняття, розуміння, проблемна ситуація, розв’язання задач, гіпотеза, різновиди мислення (наочно-дійове, наочно-образне, словесно-логічне (абстрактне), теоретичне і практичне, дискурсивне й інтуїтивне, репродуктивне і продуктивне (творче), наочне і вербальне ), індивідуальні особливості мислення (самостійність, гнучкість, глибина, широта, швидкість, послідовність, критичність), інтелект, сутність інтелекту, функції інтелекту, адаптація, акомодація, асиміляція, коефіцієнт інтелекту (IQ), тести визначення IQ, соціальний інтелект, засоби активізації мислення, інтелектуальні здібності, розумовий розвиток, мова й мовлення внутрішнє мовлення, уява, активна й пасивна уява, різновиди активної уяви (репродуктивна (відтворювальна), творча, мрія), прийоми уяви (гіперболізація, схематизація, типізація, аглютинація, аналогія, акцентування (загострення)).

II. Коментар до теми

Опановуючи дану тему важливо звернути увагу на те, що мислення – це предмет досліджень не тільки психології, а й філософії, логіки та інших наук. Людина пізнає світ, починаючи з відчуттів і сприймань. Але чуттєвої інформації недостатньо для глибокого і всебічного знання про об’єкти дійсності, їх внутрішню сутність. Там, де не вистачає даних чуттєвого пізнання, починається мислення, специфічна форма абстрактного пізнання дійсності.

Традиційно в психології визначають мислення як процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ об’єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв’язках і відношеннях. Воно нерозривно пов’язане з мовою, з мовленням. У слові думка знаходить матеріальне вираження, стає дійсністю для нас і всіх людей. У цьому виявляється принципова відмінність психіки людини від психіки тварини.

Мислення як процес відбувається завдяки розумовим діям та операціям.

Розумові дії – це дії з об’єктами, відображеними в образах, уявленнях і поняттях про них. Це відбувається подумки за допомогою внутрішнього мовлення, У розумових діях відокремлюють основні складні – розумові операції: порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, класифікація, систематизація.

З порівняння починається процес пізнання, а найголовніші ознаки виявляються за допомогою аналізу та синтезу, які виступають у взаємозв’язку. Відоме поняття С.Л. Рубінштейна «аналіз через синтез» розкриває сутність розумового процесу. Об’єкт пізнання не поділяється на частини, хоча включається в різні системи зв’язків і виявляє в них різні властивості. Загальним механізмом операційної діяльності мислення є аналітико-синтетична робота великих півкуль головного мозку.

Результати процесу мислення існують у формі понять, суджень, умовиводів, міркувань. Поняття – це відображення у свідомості людини загальних і суттєвих властивостей предметів або явищ дійсності. Поняття – це форма мислення, яка відображає одиничне й особливе, що є і загальним. Поняття бувають конкретними й абстрактними, одиничними й загальними, родовими й видовими.

Судження – це форма відображення зв’язків між предметами та явищами дійсності або між їхніми властивостями та ознаками. Судження стверджує наявність або відсутність ознак, властивостей чи відносин у певних об’єктах. Вони бувають істинними, одиничними й загальними, простими й складними, ствердними й заперечними.

Міркування – це декілька взаємопов’язаних суджень, які спрямовані на з’ясування істинності думки. Прикладом міркування є доведення теореми. У процесі міркування людина виводить нові судження шляхом умовиводів.

Умовивід – це форма мислення, в якій з одного або декількох суджень виводиться нове. Ця форма мислення дозволяє через наявні знання здобувати нові. Розрізняють умовивіди індуктивні (від конкретного до узагальнення ), дедуктивні (від узагальнення до конкретного), за аналогією (за схожістю ознак).

Слід пам’ятати, що сучасна психологія розглядає мислення як складний, багаторівневий і неоднорідний процес, який залежить від багатьох чинників. Залежно від цього виділяють на різних засадах класифікації видів мислення. Найпоширенішою класифікацією є розподіл видів мислення за його формою: наочно-дійове, наочне-образне, словесно-логічне (абстрактне). Ця класифікація відбиває розвиток видів мислення в історичному процесі еволюції людства (антропогенезі) та в розвитку кожної людини (онтогенезі).

Наочно-дійове мислення формується при розв’язанні завдань безпосередньо в діяльності. Історично це з нього починається розвиток мислення у людини взагалі та й у конкретної дитини, бо в цей період розумова діяльність ще не відокремлюється від предметно-практичної.

Наочно-образне мислення спирається на образи та підпорядковується сприйманню. Накопичений досвід реальних дій дозволяє замінити їх розумовими, уявляючи можливі дії й їхні результати (процес інтеріоризації). Важливим є виникнення в мисленні людини так званої знакової функції – можливості використовувати знаки для заміни певних речей та дій.

Наочно-образне мислення значно розширює пізнавальні можливості особистості, надає можливість змістовного й різноманітного відображення дійсності.

Словесно-логічне (абстрактне) мислення здійснюється у словесній формі за допомогою понять, які не мають безпосереднього чуттєвого підґрунтя, властивого сприйманню. Цей вид мислення характеризується застосуванням мовних засобів та надає можливість встановлювати загальні закономірності природи й суспільства, розв’язувати розумові завдання.

Мисленню конкретної людини притаманні індивідуальні особливості. Ці особливості у кожної людини виявляються насамперед у певному співвідношенні видів і форм розумової діяльності, а також у таких якостях цієї діяльності, як самостійність, гнучкість, глибина, широта, швидкість мислення тощо.

Слід пам’ятати, що ситуації в яких постають нові цілі, а наявних засобів і способів діяльності не вистачає, називаються проблемними. Внаслідок аналізу проблемної ситуації формується задача. У процесі розв’язання проблемної ситуації можна виділити декілька основних етапів:

1) усвідомлення проблемної ситуації;

2) формування задачі;

3) побудова гіпотези як передбачення напрямів пошуку;

4) реалізація гіпотези;

5) перевірка гіпотези.

Якщо перевірка підтверджує гіпотезу, то здійснюється реалізація рішення.

Зверніть увагу на те, що всі види людського мислення нерозривно пов’язані з мовою й мовленням – процесом формування й передачі думок. У мові встановлюються зв’язки між значенням слів. У процесі розуміння складних об’єктів, абстрактного матеріалу об’єкт мислення ставиться перед свідомістю у мовній формі. Мова є носієм пізнаного й водночас знаряддям пізнання нового (Г.С. Костюк).

Рівень розумового розвитку людини залежить від його інтелектуальних здібностей. Інтелект (або загальна розумова здібність) не є сумою знань чи розумових операцій, а тим, що сприяє їх успішному засвоєнню. Серед сучасних поглядів на інтелект виділімо структурний підхід А. Біне. Інтелект – це розумові здібності людини, що ототожнюються із системою розумових операцій, зі стилем і стратегією вирішення проблем та ефективністю адаптації до різних обставин життя. Сутність інтелекту зводиться до здатності людини виділити в ситуації суттєві властивості та адаптувати до них свою поведінку.

Діагностика розумового розвитку виникла як тестування інтелекту в XX сторіччі. Найпоширенішим стає «Коефіцієнт інтелектуальності» (IQ) – кількісний показник, що вказує на загальний рівень розвитку мислення індивіда в порівнянні із середніми показниками своєї вікової та професійної групи. Середнє значення IQ відповідає балам, найвище – 200. 68 % людей має показники середнього інтелекту. Люди з показниками IQ від 116 до 180 балів демонструють високі інтелектуальні здібності.

Вивчаючи процеси пізнання, важливо відрізняти мислення від процесу уяви, який є специфічно людським і виник у процесі праці. Уява – це процес створення нових образів на основі перетворення образу і уявлень, одержаних у попередньому досвіді. Створення образів уяви – це завжди певний відступ від реальності, що розширює пізнавальні можливості людини. Уява створює психічну модель результатів праці і цим забезпечує розробку стратегії діяльності у невизначених та ймовірних ситуаціях.

Залежно від завдань ступінь принципової новизни може бути різний тому й виділяють різні види та прийоми уяви. Розрізняють пасивну (мимовільну й довільну) та активну уяву. Пасивна уява створює образи, які не здійснюються. В активній уяві психологи виділяють відтворювальну (репродуктивну) і творчу уяву.

Відтворювальна уява створює образи на основі їх словесного опису чи графічного зображення. Вона не оригінальна, а наслідує творчу уяву автора.

Творча уява дозволяє створювати нові, оригінальні образи. Взаємодіючи з творчим мисленням, вона становить основу людської творчості. Особливим видом уяви є мрія як процес створення людиною образів бажаного майбутнього. Мрія виступає як реальна спонука, мотив діяльності людини.

Синтез нових образів здійснюється за допомогою різних прийомів уяви: гіперболізації (збільшення або зменшення предметів), аглютинації (поєднання якостей, властивостей, частин різних об’єктів), схематизації (підкреслювання подібності різних об’єктів), типізації (виділення суттєвого в типових образах), акцентування (загострення) (підкреслювання окремих ознак) тощо.

Для вивчення визначених проблем на практичних заняттях пропонуємо методики, які надають можливість дослідити розумові здібності, винести судження щодо професійної приналежності своїх інтелектуальних властивостей на основі кількісного та якісного аналізу отриманих результатів.