VII. Рекомендована література

1. Зиглер Д., Хьелл Л. Теории личности. – СПб., 1999 (Серия «Мастера психологии»).

2. Крайн Г. Психология развития. – СПб., 2000 (Серия “Мастера психологии”).

3. Мастеров Б.М., Цукерман Г.А. Психология саморазвития. – М., 1995.

4. Фернхем А., Хейввен П. Личность и социальное поведение. – СПб., 2001 (Серия “Мастера психологии”).

5. Эриксон Э. Детство и общество. – СПб., 1996.

6. Эриксон Э. Идентичность: Юность и кризис. – М., 1996.

7. Эриксон Э. Молодой Лютер. – М., 1996.

Тема 9 Відчуття, сприймання та увага в системі інтелектуальних властивостей особистості

1. Базова термінологія

Рецептор, подразник, відчуття, види відчуттів, екстероцептивні відчуття, дистантні (зорові, нюхові, слухові), контактні (смакові, тактильні), інтероцептивні відчуття (відчуття болю, голоду, спраги тощо), пропріоцептивні відчуття (м’язово-рухові), температурні відчуття, больові відчуття, властивості відчуттів (якість, інтенсивність, тривалість, просторова локалізація), абсолютний нижній поріг чутливості, абсолютний верхній поріг чутливості, диференційний поріг чутливості; сприймання, властивості сприймання (предметність, структурність, цілісність, константність, осмисленість, вибірковість); увага, властивості уваги (стійкість, зосередженість, переключення, розподіл, обсяг), види уваги, (мимовільна, довільна, післядовільна).

II. Коментар до теми

Опановуючи дану тему важливо звернути увагу на те, що людина пізнає навколишній світ за допомогою пізнавальних процесів: відчуттів, сприймання, уваги, пам’яті, мислення і уяви. Кожний з цих пізнавальних процесів забезпечує пізнання певних властивостей навколишнього світу. Пізнавальна діяльність завжди розпочинається з чуттєвого відображення світу – у відчуттях та сприйманні.

Відчуття – це відображення окремих властивостей предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. У відчуттях людині відкриваються кольори та звучання, пахощі і смак, тепло чи холод речей, що її оточують. Крім того, відчуття дають інформацію про зміни у власному тілі: людина відчуває порушення у функціонуванні внутрішніх органів, положення і рух свого тіла й окремих його частин. Фізіологічною основою відчуттів є нервовий процес, який виникає при дії подразників на адекватний йому рецептор. Для того, щоб в результаті дії подразника на органи чуття виникло відчуття, необхідно, щоб стимул, що його викликає, досягнув певної величини. Така величина називається абсолютним нижнім порогом чуттєвості. Найбільша сила подразника, при якій ще існують відчуття даного виду, називається верхнім абсолютним порогом чутливості. У житті ми постійно помічаємо зміну в силі освітлення, збільшення або зменшення звуку. Це є проявами порогу розрізнення.

Необхідно чітко розуміти, що на відміну від відчуттів сприймання – це цілісне відображення предметів, ситуацій та подій при безпосередньому впливі фізичних подразників на органи чуття. Разом з процесами відчуття сприймання забезпечує безпосередньо-чуттєву орієнтацію в оточуючому світі. Відчуття знаходяться в нас самих, а властивості предметів, що сприймаються, їх образи локалізовані в просторі.

Відчуття та сприймання людини виконують у життєдіяльності дві основні, тісно пов’язані між собою функції, з одного боку, інформують про властивості середовища, з іншого – організують дії людини відповідно до зміни умов. Для ефективного здійснення цих функцій відчуття і сприймання повинні об’єктивно відображати як ситуацію, так і дії людини, що мають бути адекватними ситуації.

Слід визначити, що за розташуванням рецепторів відчуття поділяють на екстероцептивні, інтероцептивні і пропріоцептивні.

Екстерацептивні відчуття мають рецептори на поверхні тіла і відображають властивості предметів і явищ зовнішнього середовища .Виділяють такі види відчуттів:

1 Зорові відчуття. В пізнаванні навколишнього світу та діяльності людини зорові відчуття відіграють значну роль. Апаратом зору є око, яке характеризується високою рухливістю.

2 Нюхові відчуття. Ці відчуття викликають мікроскопічні частини речовини, яка потрапляє в носову порожнину. Завдяки органам нюху людина відчуває багатоманітність різних запахів.

3. Смакові відчуття. Цей вид відчуттів має чотири основні модальності: солодке, солоне, кисле та гірке. Всі інші відчуття смаку являють собою різноманітні комбінації цих чотирьох основних.

4. Слухові відчуття. Органом, що відповідає за слух, є вухо. Розрізняють три види слухових відчуттів: мовні, музикальні та шуми.

5. Тактильні відчуття. Це відчуття тиску, дотику та температури ( відчуття холоду і тепла ).

Інтероцептивні відчуття мають рецептори, розташовані у внутрішніх органах тканинах тіла та відображають стан внутрішніх органів. Це органічні відчуття, до яких належать відчуття спраги, голоду, змін у діяльності серця та інших внутрішніх органів тощо.

Пропріоцептивні відчуття дають інформацію про рух і положення нашого тіла. До них належать статичні , що відображають статику тіла, його рівновагу, положення тіла в просторі тощо, і кін естетичні відчуття – це відчуття рухів і положення окремих частин тіла.

Спільним для різних органів чуття є больові відчуття, які виникають у наслідок дії занадто сильних подразників, але мають і свої самостійні рецептори

Відчуття як елементарне відображення матеріального світу закономірно відбиває основні характеристики предметів і явищ – якісні, кількісні, просторово - часові. Головною характеристикою відчуттів є їхня якість.

Якість відчуттів – специфічні особливості, які відрізняють кожен вид чуття від інших видів. Якість відчуття залежить не тільки від природи подразника, а й нервово-психічного стану людини, наявної установки, схильності до навіювання тощо. Прикладом якостей відчуттів є різні кольорові тони та відтінки, звуки різної висоти і тембру, певні запахи, смаки тощо.

Інтенсивність дії подразників на аналізатори відбивається в інтенсивності відчуттів. Кількісна залежність між подразником і відчуттям досить складна. Інтенсивність відчуття визначається не тільки силою діючого подразника, а й функціональним станом органу чуття, який у свою чергу залежить від стану організму, значущості подразника, просторово-часових умов сприймання. Для виникнення відчуття необхідна певна енергія подразника. Мінімальна сила подразника, що викликає ледь помітне відчуття, називається нижчим абсолютним порогом чутливості даного аналізатора. Для кожного виду відчуттів існують свої абсолютні пороги. Окрім нижчого, існує верхній абсолютний поріг чутливості. Це максимальна сила подразника, що викликає адекватне йому відчуття. Подальше зростання сили подразника викликає больову реакцію. Перехід від подразників, які не сприймаються, до тих, що викликають відчуття, відбувається стрибком. Іноді достатньо ледь змінити інтенсивність подразника, щоб він з такого, що зовсім не сприймається, став таким, що сприймається цілком. Не кожна відмінність між діючими подразниками помічається людиною. Щоб ця відмінність стала відчутною, вона має досягти певної величини. Мінімальна відмінність у силі двох подразників, яка викликає ледве помітну відмінність відчуттів, називається порогом розрізнення. Для окремих відчуттів відношення порога розрізнення до величини первинного подразника залишається більш або менш незмінним. Це відношення називається диференційним порогом чутливості.

Тривалість відчуттів визначається функціональним станом органа чуття, часом дії подразника та його інтенсивністю. Відчуття виникають не одразу, а через деякий вимір часу, який має назву латентного ( скритого) періоду відчуттів. Латентний період різних видів відчуттів різний: для тактильних відчуттів, наприклад, він складає 130 мілісекунд, для больових – 370 мілісекунд, для смакових – 50 мілісекунд.

Просторові характеристики подразників відображаються у просторовій локалізації відчуттів. Таке відображення виявляється в локалізації відчуття там, де знаходиться подразник. Наприклад, відчуваючи світло, ми відносимо його до відповідного джерела, яке займає певне місце у просторі. Сприймаючи звук, установлюємо напрямок і відстань до предмета, що його породжує. У деяких випадках відчуття співвідносяться з тією частиною тіла, на яку впливає подразник ( смакові відчуття ), а іноді вони більш розмиті ( больові відчуття ).

Слід визначити, що якби пізнання світу закінчувалося відчуттям, людина відображала б не предмети, події та явища, а какофонію звуків, запахів, мигтіння світла тощо. Ми сприймаємо не окремі кольори, звуки, запахи, а речі, що діють на органи чуття, постійно змінюють свої просторово – часові, якісні та кількісні характеристики, але и сприймаємо цілісні речі такими, якими вони є, незважаючи на зміну умов їх спостереження. Зверніть увагу на те, що сприймання, ґрунтуючись на відчуттях, не вичерпуються ними. Воно має такі специфічні властивості, які зумовлюють відображення предметів у сукупності їх об’єктивних характеристик, а не так, як про них сигналізують окремі органи чуття. Такими властивостями сприймання є предметність, структурність, цілісність, константність, вибірковість, осмисленість.

Предметність сприймання полягає в тому, що різні за якостями відчуття, отримувані від предмета, поєднуються і відносяться до цього предмета як до окремої речі, що має певне призначення. При предметному відображенні дійсності речі за якостями відчуття поєднуються й об’єкт відтворюється у багатстві його властивостей. Поведінка скеровується й регулюється речами, що мають певний колір, смак, звучання, і ефективність такої регуляції є значно вищою.

Іншими суттєвими рисами сприймання є його цілісність і структурність. Відчуття від предмета можуть відрізнятися своїми характеристиками, властивості предметів можуть відображатися більш або менш точно, послідовно чи одночасно, але попри це предмет сприймається як єдине ціле. Суть у тому, що сприймання являє собою не просто конгломерат відчуттів, у ньому відображуються взаємозв’язки різних властивостей, тобто структура предмета. Навіть якщо змінюються окремі відчуття від предмета, але зберігаються відношення між ними, загальна структура образу залишається незмінною. Так, відтворення мінімальної кількості елементів людського обличчя цілком достатньо для його цілісного сприймання. Сприймання цілого впливає на сприймання окремих його частин та властивостей і водночас само по собі зумовлюється ними.

З предметністю і цілісністю сприймання тісно пов’язана така його важлива риса, як константність. Вона виявляється в тому, що в образі сприймання предмети і явища відбираються такими, якими вони є, незважаючи на зміну умов їх спостереження.

Осмисленість сприймання у людини тісно пов’язане з розумінням сутності предметів і явищ. Дивлячись на незнайомий предмет ми намагаємося вловити схожість зі знайомими нам об’єктами, віднести його до певної категорії.

Вибірковість сприймання виявляється в переважному виділенні одних об’єктів у зіставленні з іншими.

Треба підкреслити, що формою організації психічної діяльності, яка полягає у спрямованості й зосередженості свідомості на об’єктах, що забезпечує їх виразне відображення є увага.

Увага людини має п ять основних властивостей : стійкість, зосередженість, переключення , розподіл та обсяг.

Стійкість уваги виявляється в здатності протягом тривалого періоду часу зберігати увагу на певному об’єкті, предметі діяльності. Стійкість уваги залежить від багатьох причин :

• індивідуальні фізіологічні особливості людини, зокрема властивості її нервової системи, загальний стан здоров я ;

• психічний стан ;

• мотивація ;

• зовнішні обставини здійснення діяльності.

Стійка увага може зберігатися протягом 10 - 15 хвилин.

Зосередженість уваги – утримування уваги на одному об’єкті або на одній діяльності, абстрагуючись від усього іншого.

Переключення уваги розуміють як зміну її спрямованості з одного об'єкта на інший, з одного виду діяльності на інший.

Розподіл уваги – це одночасна увага на значному просторі, на кількох об’ єктах, одночасне виконання кількох видів діяльності.

Обсяг уваги – це така її характеристика, яка визначається кількістю інформації, що одночасно може зберігатися в сфері підвищеної уваги людини. Середній обсяг уваги людини складає 5 - 7 одиниць інформації.

В залежності від умов виникнення розділяють окремі види уваги : мимовільну, довільну, післядовільну .

Довільна увага характеризується спрямованим і регульованим зосередженням, зумовленим потребами діяльності .

Мимовільна увага виникає незалежно від наміру і мети людини .

Увага, яка спочатку підтримувалася вольовими зусиллями, тобто була довільною, потім перейшла у післядовільну.