VI. Рекомендована література

1. Овчинников Б.В. Ваш психологический тип. – СПб., 1994. –

237 с.

2. Козаков В.А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент. КНЕУ, К., 20076

3. Козляковский П.А., Сичко С.М. Психодиагностика и саморегуляция характерологических особенностей ученика. – Николаев, 1996. – 70 с.

3. Молодцов А., Хохиль С. Практикум по прикладной соционике.– К., 1994. – 204 с.

4. Реан А.А., Лукин С.Е. Методическое руководство по исследованию типов акцентуации. – СПб., 1993.

5.Семиченко В. А. Психология: темперамент. — Киев; Полтава: «Формика», 2001. — 168 с.

6. Юнг К. Психологические типы / Под общей ред. В. Зеленского.– СПб., 1995. – С. 402-496.

Тема 8. Розвиток особистості

І. Базова термінологія

Его-психологія, епігенетична концепція розвитку, основний закон розвитку, вікова криза, еволюційне завдання, ідентичність та самоідентичність, результуюча поведінка, адаптивна его-якість, деструктивне новоутворення (патологія розвитку), основний вибір, або кризові суперечності: базисна якість довіри проти основоположної безнадії та недовіри; автономія (самостійність) проти залежності, сорому та сумнівів; особиста ініціатива проти страху провини та догани; заповзятливість проти почуття неповноцінності; ідентичність проти змішування ідентичності (рольової сплутаності); інтимність проти ізоляції; продуктивність (генеративність) проти відчаю та презирства. Адаптивні «его»-якості: базальна довіра, надія, воля, мета (цілеспрямованість), компетентність (уміння), вірність самому собі, любов як здатність до спільності зі збереженням особистого «Я»; творчість, турбота, милосердя; мудрість. Деструктивні новоутворення (головні патології розвитку), уникнення спілкування та діяльності; нав’язливість (імпульсивність або погоджуваність); загальмованість; інертність (лікощі); сором’язливість, негативізм; винятковість (нарциссизм), схильність виключати кого-небудь чи себе з кола інтимних стосунків; відкинутість; презирство. Завдання розвитку в юнацькому віці: досягнення автономії від батьків; досягнення сексуальної ідентичності; формування інтерналізованої (внутрішньої) моралі, вибір професії, кар’єри, занять. Мораторій дорослішання, дорослість як психологічний феномен , психологічна зрілість, ознаки нездатності до адаптації; ознаки високої адаптивності.

ІІ. Коментар до теми

Знання того, як людина справлялася з кожною із значущих життєвих проблем або як неадекватне розв’язання попередніх проблем позбавило її можливості справлятися з подальшими проблемами, має бути єдиним ключем до розуміння життя кожної особистості.

Вивчаючи тему «Розвиток особистості», зверніть увагу на те, що ми маємо можливість проаналізувати повний життєвий цикл людини і приміряти цю психобіографію до себе в пошуках точки відліку усвідомлюваного нами віку не за кількістю років, а за якістю праці душі, тобто за такими показниками як психологічна зрілість, особистісна компетентність та адаптивність.

З 60-х років ХХ ст. наукове бачення процесів психологічного розвитку для світової спілки психологів визначила епігенетична концепція Еріка Еріксона (1902-1994 р.р.), яка стосується розвитку ЕГО у напрямку адаптації людини до навколишнього середовища. Цей напрям досліджень має назву Его-психологія.

Отже, слід пам’ятати, що

Его-психологія – це напрямок психології, що вивчає адаптивні функції ЕГО, завдяки котрим людина у процесі взаємодії з навколишнім оточенням, у процесі свого розвитку стає все більш та більш компетентною.

У книзі «Дитинство та суспільство» (1963 р.) Е. Еріксон поділив життя людини на вісім стадій психосоціального розвитку ЕГО, «вісім віків людини».

Згідно з його концепцією ці стадії розвитку наслідуються генетично і кожен індивід обов’язково послідовно проходить усі стадії. Отже розгортається епігенетичний «план особистості», в якому хронологічні рамки віку не мають бути жорстокими, бо вони залежать від співвідношення біологічного, соціального та психологічного віків.

Слід пам’ятати, що сутність епігенетичної концепції розвитку Е.Еріксона полягає у розкритті основного закону розвитку, а саме епігенетичного принципу, згідно з яким на кожному новому етапі розвитку виникають нові явища та властивості. Перехід до наступної фази розвитку протікає у формі «нормативної кризи». Кожна з 8 фаз життєвого циклу має свої специфічні завдання, які можуть бути розв’язані позитивно - і тоді людина набуває адаптивну его-якість, або негативно – і тоді розвивається головна патологія «віку». Процес розв’язання кризи відбувається на основі вирішення основних суперечностей, притаманних попередній фазі.

Зверніть вагу, що вікова криза – це конфлікт з одного боку, певного рівня психологічної зрілості, а з іншого боку – соціальних вимог, які зумовлені еволюційним завданням, специфічним для кожної фази розвитку.

Е. Еріксон підкреслює, що вікова криза – це не загроза катастрофи, а поворотний момент у житті індивіда, своєрідний виклик, який спонукає індивіда до особистісного зростання і подолання життєвих перешкод та проблем.

Отже, вісім психологічних криз, які людина розв’язує на своєму життєвому шляху, є рушійними силами розвитку особистості. І тому завдання життя людини полягає у тому, щоб адекватно розв’язати кризу, і тоді буде можливість підійти до наступної стадії розвитку більш адаптивною і зрілою особистістю.

Аналізуючи психобіографію будь якої людини, ми маємо мати на увазі компоненти, з яких складається нездатність до адаптації, а саме:

• особистісна незрілість (З. Фрейд визначав зрілу особистість як особистість, що здатна працювати і любити);

• задоволення собою незалежно від реальної ситуації;

• розмите уявлення про особисті цілі;

• нездатність до планування та передбачення.

Ознаки високої адаптивності є такі:

• особистість приймає систему цінностей даного суспільства;

• прагне до поваги;

• орієнтована на майбутнє;

• погоджується на деякі зміни щодо себе, якщо це потрібно для досягнення мети.

Таким чином, розуміючи під адаптивністю специфічну здатність пристосовувати до навколишнього середовища усіх живих істот, говорячи про людину, під адаптивністю ми розуміємо стан соціальної і психологічної адаптації. У цьому випадку під «унутрішним середовищем» розуміється система цінностей, переконань, уявлень про себе та навколишній світ, притаманний конкретної людини, а під «навколишнім середовищем» виступає система рольових очікувань адресованих особистості.

Набір знань, навичок, вмінь, які забезпечують пристосування людини до навколишнього середовища у конкретному віці називають еволюційним завданням розвитку. Еволюційне завдання є фазо-специфічним завданням, саме воно визначає здорове функціонування на відміну від відхилень від норми. Слід пам’ятати, що еволюційне завдання - це проблема у соціальному розвитку, яка потребує розв’язання і яка у свій час пред’являється індивіду, але не обов’язково знаходить своє вирішення.

Характерні для індивіда моделі поведінки зумовлені тим, яким чином в решті решт розв’язується кожна з фазо-специфічних проблем, тобто як долається вікова нормативна криза.

Зверніть увагу, що результуюча поведінка – це та форма поведінки, яка виникає у результаті активних зусиль по розв’язанню психосоціальної кризи і винаходженню нових рішень щодо подолання кожної стадії психосоціального розвитку.

Результуюча поведінка характеризується трьома компонентами:

• здатність відбирати нову інформацію;

• здатність контролювати (на відміну від «придумувати»)особисті емоції і виявлення;

• здатність опанувати відповідне соціальне оточення, вільно посідати нові соціальні ролі.

Центральним у періодизації Е. Еріксона є поняття ідентичності і самоідентичності, яке визначається як суб’єктивне почуття неперервного само ототожнення, самоусвідомлення.

Бути самим собою в очах інших, у тому числі й у власних очах, - це та «пружина», що надає сили для розвитку особистості на шляху до самого себе.

Почуття Его-ідентичності базується на 4-х компонентах:

1) Співпричетність – це чітке розуміння того, що своїми почуттями, думками, діями я створюю в цьому світі важливі зміни, але водночас ці почуття, думки та вчинки належать власне мені. Протилежить співпричетності конформність, а саме виконання соціального замовлення, яке не відображає співпричетності з власним «Я».

2) Відчуття знаковості-чітке усвідомлення тих меж, що відділяють мене від інших.

Его-ідентичність пов’язана з новим відокремленням себе, своїх меж, своєї психологічної території.

3) Дистанційованість – визначення погляду на себе, вміння подивитися на себе збоку, через призму власних думок, почуттів. (Що зі мною діється? Що я відчуваю? )

4) Єдність «Я» у часі. Моє «Я» = «Я». Я не перестаю бути «Я», хоча я розвиваюся в часі.

Отже, співпричетність, відчуття інаковості, дистанційність, єдність «Я» в часі є ознакою Его-ідентичності.

Поширення радіусу значущих відношень є зовнішніми умовами розвитку ідентичності зростаючої людини. Вступаючи в нові стосунки зі світом значущих людей, людина більш чи менш свідомо робить вибір, розв’язує кризове протиріччя даного типу відносин, котрі і визначають напрям розвитку на кожному віковому ступені. Цей напрям може бути продуктивним, а тоді у людини розвиваються сильні якості, котрі призводять до посилення і зміцнення почуття самоідентичності. І навпаки, вибраний, чи нав’язаний напрям розвитку може бути деструктивним, і тоді в людині розвивається центральна патологія даного віку, яка руйнує, послаблює почуття само ідентичності.

Зміцнення, укріплення Его-ідентичності відбувається, коли людина шукає відповіді на запитання:

• Хто я?

• До чого, чи до кого я належу?

• Який я ?

• Чого я хочу насамперед ?

• У чому сенс того, що я роблю ?

Знаходження відповідей на ці запитання сприяє появі приблизно у віці 18-20 років почуття особистої унікальності, яке набуває далі усе більшу і більшу стабільність і у результаті людина відчуває внутрішнє усе меншу і меншу залежність від зовнішнього впливу.

Слід зазначити, чим менше ситуацій, коли людина не може зробити самостійний вибір, тим міцніше Его-ідентичність.

Розвиток особистості та особистісне зростання пов’язані з ситуацією вибору.

Протягом життя від першого подиху і до останнього людина повинна здійснювати свій вибір, і саме здатність розв’язувати кризові суперечності у ситуації вибору визначає людину як особистість.

До основних виборів, або кризових суперечностей, зумовлених епігенетичним принципом слід віднести слідуючи:

• базова якість довіри проти основоположної безпеки та недовіри;

• автономія (самостійність) проти залежності, сорому та сумнівів;

• особиста ініціатива проти страху провини та догани;

• заповзятливість проти почуття неповноцінності;

• ідентичність проти змішування ідентичності; (рольові сплутаності)

• інтимність проти ізоляції;

• продуктивність (генеративність) проти застою, поглинутості собою;

• цілість, універсальність проти відчаю та презирства

До адаптивних Его-якостей належать слідуючи якості:

• базальна довіра, або надія.

Суттєва сторона надії визначається тим, що формується тверда і довгострокова впевненість у тому, що людина може добитися від другої людини глибоких та щирих почуттів. На першій стадії розвитку спільність з матір’ю як основний процес, що забезпечує виживання і розвиток, дає впевненість у навколишньому світі, який сприймається позитивно. Надія – це стан, який сповнює енергію активні дії та спілкування.

• Воля

Воля базується на впевненості. Це шлях до свобідного вибору і самоконтролю свого особистого виявлення та поведінки.

Сила волі формується, коли є умови для забезпечення потреби двигатися в дослідженні світу самостійно і навчатися на цьому шляху доланню труднощів. Чим більше довіри до зовнішнього світу, тим сильніше воля.

• Цілеспрямованість

Цілеспрямованість – це здатність до самостійного досягнення значущих цілей. Цілеспрямованість базується на особистій ініціативі, яка у свою чергу обумовлена мірою самостійності, автономії.

• Компетентність

Компетентність пов’язана зі свободним цілеспрямованим досягненням необхідних навичок та вмінь для рішення життєво важливих завдань. Психологічна суть компетентності – впевненість. Для формування компетентності важливий позитивний емоційний контекст, коли надія перетворюється у впевненість в успіху.

• Вірність

Ця его-якість пов’язана з вірністю перш за все самому собі, що виявляється у здатності давати обіцянки та виконувати їх. Це здатність на основі особистих бажань доводити свою лояльність до спільноти.

• Любов

Любов як адаптивна его-якість – це здатність до спільноти з іншими (з іншим) при збереженні особистого «Я», незалежності особистої психологічної території та поваги до особистості іншого.

Вміння любити – це здатність до партнерських відносин і взаємної турботи, яка базується на довірі та повазі особистих меж, якими визначається самоідентичність партнерів.

Творчість, турбота, милосердя – це здатність зацікавленого ставлення до всього, що народжується і розвивається, це наслідок і вища міра любові.

Мудрість пов’язана з активним ставленням до життя та здатністю до експертного знання, обов’язковим компонентом якого є прийняття думки про те, що є кінцевим.

До основних патологій розвитку належать такі новоутворення «віку», як:

• уникнення.

Уникнення як деструктивне новоутворення «віку» проявляється перш за все в уникненні від близьких стосунків і відході від діяльності по дослідженню реальності, тому що активність дій гальмується почуттям безнадії та недовіри до оточуючого світу, який сприймається як об’єкт загрози.

• Нав’язливість (імпульсивність або погоджуваність).

Нав’язливість виявляється у нав’язливих діях, імпульсивних, що постійно повторюються, або навпаки у схильності до погоджуваності без думок та емоцій з приводу ситуації вибору.

• Загальмованість

Характеризується перш за все гальмуванням діяльності або надмірним само приборкуванням, яке перешкоджає свободі думок, почуттів, дій.

• Інертність (лінощі).

Це параліч самостійного мислення, здатності відчувати пульс життя, який перешкоджає продуктивної роботі. Саме інертність є яскравим показником дефіциту адаптивних его-якостей у попередніх стадіях розвитку, що блокує появу послідуючої адаптивної его-якості і супроводжується вмонтуванням у психіку деструктивної якості.

• Негативізм, сором’язливість.

Негативізм виявляється у запереченні систем цінностей даного суспільства, не бажанні підкорятися прийнятим даною культурою нормам поведінки, непереважностю емоцій. Сором’язливість є антиподом негативізму по зовнішнім ознакам. У той час як суттєво вони мають єдину природу щодо дефіциту адаптивних его-якостей попередніх стадій розвитку.

• Винятковість, нарциссизм.

Характеризується схильністю виключати кого-небудь чи себе з кола інтимних стосунків, Замість любові спостерігається елітарне недопущення інших до себе. Таке утримання від любові часто пов’Язане з почуттям страху втрати своє «Я» і є наслідком слабкої ідентичності.

• Відкинутість.

Це деструктивне новоутворення «віку» тісно пов’язане за стагнацією (застоєм), коли людина не проявляє зацікавленого ставлення до оточуючих і суть її існування складається у повсякденному потуранні самому собі.

• Презирство.

Презирство – це негативний полюс мудрості, що виявляється у презирстві до себе і до світу. Це є наслідком стогнаціїї (застою), коли спостерігається відсутність творчого підходу до життя та регрес.

ІІІ. Завдання для самостійної роботи

Завдання 1. Розгляньте таблицю «Стадії розвитку особистості за Е. Еріксоном». Спираючись на дані, подані в таблиці, охарактеризуйте кожну з восьми представлених в таблиці стадій розвитку особистості та випишіть їх. Особливу увагу зверніть:

1. На задачі, які вирішуються в тієї чи іншої стадії розвитку.

2. На те, хто впливає на формування особистості в тої чи інший період,

3. Яке кризисне протиріччя може винукати в тої чи інший період.

4. Які адаптивні абодеструктивні его-якості можуть сформуватися в кожном з періодів розвитку.