6,75 % (В середньому ставка становить 1,4 %). Вартість майна та його

оцінка уточнюються один раз на чотири роки.

Крім згаданих місцевих податків, у США існують і інші податки:

· податок на готельне обслуговування сплачується у розмірі 5 % від

плати за готель;

· податок на комунальні послуги сплачується у розмірі 3 % від пла-

ти за телефон, газ, електроенергію;

· податок на угоди. Наприклад, при продажу та купівлі майна по-

даток становить $2,5 на кожну $1000.

Місцеві органи влади видають різні ліцензії та дозволи, наприк-

лад, на продаж продуктів (окремо молока), алкогольних напоїв, тю-

тюнових виробів, володіння ресторанами, на право користування

автомобілем, мотоциклом, утримання домашніх тварин. Ліцензійні

збори є джерелом наповнення дохідної частини бюджетів штатів.

Незважаючи на велику кількість та досить високі ставки місцевих

податків, вони повністю не задовольняють потреби місцевих бюд-

жетів у тих обсягах, які необхідні для задоволення всіх потреб. Тому

певну частину місцевих бюджетів становлять субсидії та дотації з фе-

дерального бюджету (який здебільшого складається з податків та

зборів).

Для місцевих податків характерні багатоваріантність та регресив-

ність, причому здебільшого вони не враховують доходи платників по-

датків. Багатоваріантність має тільки одну мету — створити у платни-

ка податку психологічний стан, коли у нього складається враження

меншого податкового тягаря, а також охопити всі види доходів у не-

великих розмірах, але в досить значній загальній сумі. Це дає змогу

охопити як сферу споживання, так й сферу накопичення.

6.2. Канада

Податкова система Канади складається з трьох рівнів:

· федеральний — 48 % державних доходів:

· провінціальний — 42 % державних доходів;

· місцевий — 10 % державних доходів.

Кожен із рівнів має свої джерела надходження. Основним джере-

лом надходження доходів до федерального бюджету є:

· прибутковий податок з громадян;

· податок з корпорацій;

· податок на товари та послуги;

· акцизи;

· мито;

· податки у фонди соціального страхування.

Основними джерелами провінціального бюджету є:

· прибутковий податок з громадян;

· податок з продажів;

· податок з прибутку корпорацій;

· акцизи;

· податки у фонди соціального страхування;

· податок на спадщину;

· рентні платежі;

· різні реєстраційні та ліцензійні збори.

Джерелами доходів місцевих бюджетів є:

· податок на нерухомість;

· податок на підприємництво.

У Канаді податкова політика розробляється міністерством фінан-

сів, у складі якого є відділ бюджетної політики та економічного аналі-

зу. Потім вона затверджується палатою общин. Безпосередньо стяг-

ненням податків займається міністерство національного доходу. Але

деякі провінції мають виключне право на стягнення прибуткового по-

датку та податку на прибуток.

Основними законодавчими документами податкової політики в

Канаді є Закон “Про податок на прибуток”, який регулює стягнення

прибуткового податку та податку на прибуток, і Закон “Про страху-

вання по безробіттю”, тобто система соціального забезпечення.

З 1987 року в Канаді проводиться глобальна податкова реформа.

Насамперед вона торкнулася двох податків: прибуткового податку та

податку на прибуток. На федеральному рівні замість 10 ставок при-

буткового податку було запропоновано три: на дохід до $29590 —

17 %; на дохід від $29 590 до $59 180 — 26 % і на дохід понад $59 180 —

29 %.

Ставки прибуткового податку також відрізняються залежно від

провінції. Цієї ж реформою переглянуті й пільги, які існували для

певних громадян, їх кількість зменшилась. Деякі з них почали нада-

вати у вигляді податкового кредиту або податкових знижок.

Змінилась і ставка податку на приріст ринкової вартості активів.

До проведення реформи об’єктом оподаткування була половина до-

ходу від збільшення вартості активів і ставка становила 26 %. Нині

частка доходу підвищилась до 75 %, а ставка збільшилась до 30 %.

Змін зазнав і податок на прибуток. Так, на федеральному рівні

ставку для більшості компаній встановлено на рівні 28 %, для ком-

паній обробної промисловості — 23 %. На провінціальному рівні во-

на складається із звичайної ставки, яка становить від 14 до 17 % за-

лежно від провінції, та ставок податку на прибуток (залежно від ви-

робничої та технічної діяльності їх розмір коливається від 5 до 17 %).

Щодо цього податку передбачаються пільги, до яких належать інве-

стиційний податковий кредит, податковий кредит на витрати на на-

уково-дослідні та конструкторські роботи (НДКР), застосування

прискореної амортизації, пільгові умови оподаткування приросту

ринкової вартості активів, знижки на виснаження копалин. Усі ці

пільги спрямовані на розвиток науково-технічного прогресу, підви-

щення загальної продуктивності праці, впровадження нових техно-

логій тощо. Крім того, наведені пільги диференційовані залежно від

території, напрямку і особливостей діяльності підприємства. Для Ат-

лантичного узбережжя інноваційний податковий кредит становить