1.3. Класифікація податкових платежів

за різними ознаками

У різних країнах світу діють податкові системи, які включають

різну кількість податкових платежів. Їх можна класифікувати за пев-

ними ознаками, характерними загалом для всіх податкових плате-

жів. Вони відрізняються за формою, умовами застосування, методи-

кою розрахунку, порядком сплати, різними податковими режимами

тощо.

Однією з основних ознак є належність до різного рівня суб’єктів,

які одержують податкові платежі. За цією ознакою вони поділяють-

ся на державні та місцеві. Кількість податкових платежів, які сплачу-

ються у державні та місцеві органи, залежить від економічної систе-

ми та, відповідно, економічної спрямованості держави, напрямів со-

ціального розвитку, розподілу функцій, які виконує той чи інший ор-

ган державного управління. Так, у США кількість та розмір

податкових платежів, які сплачуються до місцевого бюджету,

більша, ніж в інших країнах. Це пов’язано з тим, що в цій державі

розповсюджена децентралізація як законодавчої бази, так і управлі-

нської влади. Тому деякі державні функції передано місцевим орга-

нам влади, які мають більші витрати на їх виконання, а отже, і більші

фінансові кошти надходять до цих органів. У країнах Північної та

Західної Європи (Швеція, Норвегія та ін.) велика централізація

органів влади, тому і надходження податкових платежів значною

мірою концентруються у державному бюджеті. У деяких країнах усі

податки збираються централізовано, а потім частина їх перерахо-

вується до місцевих бюджетів.

Перелік загальнодержавних та місцевих податкових платежів виз-

начається чинним у державі законодавством. До перших належать

ПДВ, податок на прибуток корпорацій та підприємств, податок з

продажу, податок з обороту, акцизні збори, прибутковий податок з

громадян, мито, податки на землю, на соціальні заходи та ін. Місцеві

податки — це податок на майно, яке знаходиться у власності місце-

вих органів влади, за послуги, які вони надають (наприклад, гербо-

вий збір) тощо. Ці ж органи мають і переважне право на встановлен-

ня ставок оподаткування.

Залежно від того, в яку складову ціни включаються податки, у

більшості країн світу вони поділяються на:

· податки, які включаються у собівартість товару;

· податки, що включаються в дохід (прибуток) підприємства.

Більшість податкових платежів є витратами підприємства, тому

вони й зараховуються переважно до його витрат. Але податкові пла-

тежі — це ті витрати, які мають постійний, обов’язковий характер.

Наприклад, фірма може обійтися без реклами, без власного транс-

портного засобу і не мати витрат за цими статтями, але вона не може

не сплачувати ПДВ (якщо здійснює якусь комерційну операцію), обо-

в’язкові відрахування з фонду заробітної плати (якщо на фірмі пра-

цюють наймані працівники і їм сплачується заробітна плата) тощо.

Особливістю податкових систем різних країн є методика розра-

хунку прибутку, який оподатковується. Принциповим положенням

залишається розрахунок прибутку, який обчислюється як різниця

між сумою одержаних валових доходів від усіх видів діяльності та ва-

ловими витратами. Особливістю є зарахування окремих витрат до

валових (наприклад, амортизаційні витрати та методи їх розрахун-

ку). Основними податками є податок на прибуток (або доходи) кор-

порацій, на дивіденди, екологічні та інші податкові платежі.

За джерелом податкової бази визначаються такі податкові платежі:

·

індивідуальні доходи. Це доходи фізичних осіб із різних джерел. До

них належать прибутковий податок з громадян, дохід працівників

вільних професій та податок з нього, дохід від підприємницької

діяльності, у тому числі і введений у деяких країнах єдиний пода-

ток, сімейний податок, податок з одружених (при цьому встанов-

люється наявність осіб на утриманні, зокрема пристарілі батьки,

неповнолітні діти, інваліди та ін.);

·

дохід від продажу. Для країн Європи — ПДВ, для США — пода-

ток з продажу, для інших країн світу — податок з обороту. Але

найрозповсюдженішим є ПДВ. Цей податок сплачується зі знов-

утвореної вартості при кожному переміщенні виробу і сплачуєть-

ся підприємством або фірмою незалежно від форми власності та

організаційно-правової форми;

·

фінансові результати діяльності. До них належать валові доходи

від реалізації, операційної та фінансової діяльності підприємства,

прибуток та інші доходи;

·

витрати підприємства. Це переважно джерело утворення подат-

кової бази, і податки у цьому разі сплачуються з певних частин со-

бівартості. Наприклад, відрахування у соціальні фонди — в пен-

сійні та соціальні фонди, фонди зайнятості та ін.

Податкові платежі класифікуються за об’єктами оподаткування:

·

ресурсні. Це платежі за використання ресурсної бази, за сировину,

за видобування корисних копалин, трудові ресурси тощо;

·

рентні. Це податкові платежі на одержання додаткових доходів

порівняно зі звичайними доходами (наприклад, на надприбутки,

якщо підприємство є монополістом, на надприбутки від викорис-

тання родючої землі або розташування підприємства у вигіднішо-

му місці та ін.);

·

на споживання. Здебільшого це ПДВ, податок з продажу товарів,

з обороту;

·

майнові. Ці податкові платежі сплачуються з майна або землі, що

є власністю підприємств або використовується ними. До категорії

майна насамперед зараховують нерухомість, яка належить як

юридичним, так і фізичним особам, або те, що передається у кори-

стування іншим особам (наприклад, відчуження, дарування, пода-

рунки), приріст капіталу та ін. Податок на землю існує практич-

но в кожній країні, і сплачують його передусім власники земель-

них ділянок. Але він може стягуватись і з орендарів земельної

площі, причому ставка залежить від напрямку використання (ви-

робництво, житло, розважальні заклади тощо). До групи майно-

вих податкових платежів можуть належати існуючі в деяких краї-

нах податки при оренді майна (найчастіше житла), які сплачують

як орендодавці, так і орендарі.

За методом розрахунку ставок оподаткування податкові платежі

поділяються на:

· прогресивні. Це податкові платежі, ставки яких зростають залеж-

но від збільшення розміру податкової бази (у більшості країн на

цьому принципі ґрунтується прибутковий податок з громадян);

· пропорційні. Ставка оподаткування залишається незмінною неза-

лежно від зміни бази оподаткування (наприклад, ПДВ);

· регресивні. Ставки оподаткування зменшуються залежно від збіль-

шення податкової бази. Вони встановлюються, щоб зацікавити

платника у використанні або збільшенні певного ресурсу.

За способом вилучення усі податкові платежі поділяються на не-

прямі та прямі. У більшості країн до непрямих податків належать

ПДВ, акцизний збір, мито. Але в деяких країнах до них додаються ще

й податки з виграшів у казино, лотерею, на скачках тощо. Здебільшо-

го кількість їх обмежена, але питома вага у державному бюджеті

значна (до 50 і більше відсотків). Як правило, вони надходять до дер-

жавного бюджету, але в деяких країнах частина їх перераховується і

до місцевих бюджетів. Усі інші податкові платежі є прямими.

За суб’єктами сплати, тобто за платниками, податкові платежі по-

діляються на ті, які сплачують юридичні особи, та ті, що сплачують

фізичні особи. До останніх належать ті, хто займається підприємни-

цькою або професійною діяльністю, та наймані працівники. У біль-

шості країн дотримуються принципу однозначності встановлення

податкових ставок для всіх суб’єктів оподаткування. За цією озна-

кою визначаються податкові платежі, які сплачуються тільки юри-

дичними особами або тільки фізичними. Так, останні сплачують по-

датки за утримання домашніх та декоративних тварин, зокрема со-

бак, з виграшів у лотерею, на скачках, у казино тощо.