15 %. Діє також місцевий податок. Крім того, стягується податок на

кожного мешканця один раз на рік. При розрахунку цього податку

встановлюється досить високий неоподатковуваний мінімум, який

враховує різні чинники, а також сімейний стан платника.

Податок на майно. Ним оподатковуються як фізичні, так і юри-

дичні особи, причому ставка для них однакова — 1,4 % вартості май-

на. Переоцінка вартості майна проводиться один раз на три роки.

Оподаткуванню підлягають нерухоме майно, земля, цінні папери,

проценти за банківськими депозитами.

Податок з продажів є одним зі споживчих податків. Ставка опо-

даткування становить 3 %.

До державних податків також належать:

· податок з реєстрації ліцензій;

· гербовий збір;

· податок на спадщину;

· податок на іригацію та покращення землі;

· податок з власників автотранспортних засобів;

· акцизи (здебільшого вони встановлюються на алкогольні напої,

тютюнові вироби, нафту, газ);

· податок на розвиток джерел електроенергії;

· акцизи на послуги (проживання у готелях, харчування у рестора-

нах тощо)

· мито.

Місцеві податки займають в місцевих бюджетах лише 40 % над-

ходжень, а поповнення відбувається за рахунок державного бюдже-

ту. Серед місцевих податків понад 50 % становлять прибуткові по-

датки. Друге місце займає податок на майно і третє — споживчий по-

даток.

Прибуткові податки мають високу питому вагу в загальній сумі

державного бюджету (55–57 % усіх податкових надходжень), подат-

ки на майно становлять 25 %.

Розподіл податкових надходжень здійснюється через державний

бюджет.

5.2. Ізраїль

Податкова система Ізраїлю подібна до податкової системи Вели-

кобританії. Основними законодавчими документами щодо оподат-

кування є закони “Про державне господарство” та “Про податок на

майно”, а також указ “Про прибутковий податок”, затверджені пар-

ламентом (кнесетом) держави.

Контроль за нарахуванням та сплатою податків здійснюється мі-

ністерством фінансів, у складі якого є управління державними дохо-

дами. У свою чергу, до його складу входять два великих підрозділи,

які і здійснюють стягнення податків: управління прибутковими по-

датками та нерухомого майна (прямі податки) і управління мита та

податку на додану вартість, тобто управління непрямих податків.

При міністерстві фінансів також діє великий розрахунковий центр

з обробки даних щодо податків. Управління державними доходами

встановлює та визначає систему роботи, розробляє інструкції та вка-

зівки щодо розрахунків для будь-яких підприємств, які знаходяться

на території держави.

До складу Державного податкового управління входять такі від-

діли: загального оподаткування, оподаткування нерухомості, профе-

сійне відділення, юридична служба, відділ внутрішнього контролю,

слідчий підрозділ, інкасаційна служба, служба інформації, відділення

з бухгалтерського обліку та збору інформації, адміністративна та ор-

ганізаційна служби, бухгалтерія.

На території Ізраїлю діють 28 підрозділів з прибуткових податків

та 10 підрозділів з податків на нерухомість. Усі податки та обов’язкові

платежі, які сплачують в Ізраїлі, можна об’єднати в чотири групи.

1. Прямі податки. Це здебільшого податки на нерухомість. До них

належать податок на прибуток, на прибуток від продажу майна,

податок з власників земельних ділянок, які не обробляються, по-

даток з купівлі земельних ділянок.

2. Непрямі податки. До цієї групи зараховуються податок на дода-

ну вартість, мито на імпорт, податок з купівлі.

3. Фонд національного страхування. Він формується з відрахувань

роботодавця із заробітної плати найманих працівників та части-

ни доходу приватних підприємців.

4. Муніципальні податки — плата за воду, за збирання сміття та ін-

ші комунальні послуги.

Крім того, в Ізраїлі існують збори та різні види платежів, наприк-

лад, за користування радіо та телебаченням тощо.

Серед непрямих податків найбільше значення має ПДВ. Він почав

діяти в Ізраїлі з 1976 року. Стягненням цього податку займаються

близько 700 працівників податкових органів. На одного працівника

податкової служби припадає майже 1000 платників податків (зде-

більшого комерційні підприємства). Для контролю за сплатою ПДВ

всі платники поділяються на великі, середні та малі відповідно до об-

сягів діяльності. Така диференціація дає можливість зосередити ос-

новну увагу на тих платниках, які сплачують великі суми, тобто зас-

тосовується принцип Парето — 20 % визначених зусиль дають 80 %

результатів. Це уможливлює здійснення ефективного контролю за

платниками податків при мінімальних витратах.

У чинному законі щодо цього податку були закладені основні

принципи, які діють в інших країнах ЄС. Для всіх платників в Ізраїлі

(комерційних підприємств, фінансових інститутів, приватних підпри-

ємців) за цим податком діє єдина ставка — 17 %. Тільки на операції

некомерційних організацій ставка встановлена у розмірі 8,5 %. Особ-

ливістю ПДВ є стабільність його ставки. Так, останній раз вона змі-

нювалась у 1993 році. Наявність єдиної ставки незалежно від виду то-

вару, який реалізується (надання послуг, виконання робіт), дає мож-

ливість спростити розрахунок цього податку та запобігти зловжи-

ванню при його сплаті, а крім того, суттєво зменшуються витрати на

контроль та обробку інформації.

Платниками ПДВ є юридичні та фізичні особи, які займаються

підприємницькою діяльністю. Податок обчислюється таким чином.

Спочатку розраховується загальна сума ПДВ за реалізований товар

(надані послуги, виконані роботи). Потім з цієї суми вираховується

сума податку, сплачена постачальниками або підрядниками при

одержанні сировини та матеріалів для власного виробництва. Але

для деяких платників (фінансових інститутів та некомерційних ор-

ганізацій) база визначається як сума фонду оплати праці та прибуток

підприємства. Частка цих організацій у загальній сумі сплати ПДВ

становить 17–20 % щорічно.

Обов’язковою умовою є реєстрація платників ПДВ в офісі, причо-

му вона повинна бути проведена до початку комерційної діяльності.

Для реєстрації підприємець надає посвідчення особи, угоду про місце

здійснення бізнесу або оренду його зі сплатою гербового збору (іноді

з нього можуть затребувати ще деякі документи). Якщо створюється

товариство, то при реєстрації повинні бути присутні усі компаньйо-

ни з посвідченнями особи та угода, яку підписують усі компаньйони

і за якою відповідальним платником податку є одна особа. Якщо реє-

струється товариство з обмеженою відповідальністю, то додатково

надається довідка про реєстрацію, статут, меморандум компанії,

який затверджується реєстратором товариства, угода про оренду міс-

ця здійснення господарської діяльності зі сплатою гербового збору.

Крім того, необхідно заповнити бланк 821 для здійснення класифі-

кації компанії.

Усі компанії класифікуються за такими ознаками:

· комерційні та некомерційні;

· за видами діяльності, яка планується та визначається у статуті;

· мета діяльності. За цією ознакою основним є розподіл прибутку,

який планує одержати компанія від своєї діяльності, а також на-

слідки банкрутства;

· напрямки надання послуг, тобто визначення, яка це компанія —

головна чи філія;

· джерела одержання субсидій (це також є ознакою розподілу на ко-

мерційні та некомерційні компанії);

· термін обороту засобів. Якщо термін обороту засобів понад