15. Соціально-політична і культурна ситуація в Галичині та на Волині в XII—XIII

В середині XII століття єдина держава розпалася на окремі землі або князівства. Кожна земля мала своє самоврядування, політичне управління здійснював князь. Влада і управління в князівствах будувалися на принципі васальної залежності.Галицько-Волинське князівство утворилося в 1199 р. на основі об'єднання Галицької і Волинської земель, яке здійснив Роман Мстиславич. Воно розташовувалося в лісовій та лісостеповій зонах.Відбувався процес відокремлення ремесла від сільськогосподарського виробництва. У містах розвивається виробництво одягу, бойового спорядження, обробка хутра і шкіри, гончарство, ливарництво, ювелірне виробництво, яке досягло високого рівня.Активно розвивалася торгівля. Галицько-Волинські землі експортували продукцію сільського господарства, хутро, віск, сіль, зерно, художні вироби. У митному тарифі XIV ст. названі лисячі і овечі шкіри, хутра і віск. З чорноморських країн та з Візантії в Галичину і Волинь привозили шовк, коштовні тканини, прикраси, зброю, вино, рибу, південні фрукти. У митному тарифі згадується шовк, перець, імбир та інше східне коріння. З країн Західної Європи привозили сукно, полотно й оселедці. Зростання торгівлі впливало на розвиток шляхів, через які транспортувалися товари на великі відстані. Найважливішим був шлях, який сполучав Галицько-Волинське князівство з Києвом. Торгівля зв'язувала Галицько-Волинське князівство з країнами Заходу і Сходу, вона відігравала важливу роль не лише у розвитку економіки краю, але і його освіти та культури.Розвиток феодальної власності привів до соціального розшарування Галицько-Волинського суспільства. Селяни в усіх землях Стародавньої Русі звалися смердами. Переважна частина з них була вільними, що мали власні господарства і коней. Існувало незаможне селянство, яке залежало від бояр. Серед жителів міст існувало досить чітке соціальне розшарування, виділялись заможна верхівка, середнє міщанство та "прості люди". До вищої соціальної верхівки належали князі, бояри, багаті міщани, вище духовенство, які були великими землевласниками. Князі не були власниками всієї землі. Великі князі могли розпоряджатися лише окремими княжими землями, а також особистими. Бояри успадковували землю від родичів або одержували її від князів У середовищі боярства виділялась верхівка, тобто "луччі", "великі" і "нарочиті", та досить велика верства малоземельних і дрібних бояр. "Великі" бояри займали привілейоване становище при великих князях, служили в княжій дружині, У суспільному житті та культурі тих часів провідну роль відігравало вище духовенство, єпископи та ігумени монастирів.Князівсько-боярська верхівка експлуатувала й утискувала нижчі верстви населення. Простий люд чинив опір насильству і неодноразово піднімався на повстання, що інколи мали збройний характер. Наприклад, у 1144 р. міщани Галича виступили проти князя Володимирка, в 1230 р. вони повстали проти боярина Судислава, в 1289 р. проти Мстислава Даниловича повстали жителі Берестя. Опір народних мас соціальному гніту часто мав пасивний характер. Люди нерідко кидали свої садиби, шукаючи кращих умов життя. Київські князі в процесі боротьби з Угорщиною досить рано створили могутню галицьку державу. В XI ст. син Ярослава Мудрого Ростислав, а згодом його сини Рюрик, Володар та Василько підготували об'єднання західних земель. Завершив процес об'єднання Володимирко (1124—1153). Роману Мстиславичу вдалося об'єднати Галич і Волинь у єдину державу, могутність якої посилилась за князя Данила Романовича. Галицько-Волинське князівство користувалося великим авторитетом серед європейських країн, багатство і культура міст цієї держави викликали подив, військова тактика і майстерність здобули заслужену славу. В 1349 р. польський король Казимир в союзі з уграми загарбав західні землі. Галицько-Волинське князівство почало занепадати.