24. Образотворче мистецтво. Жовківська, чернігівська, новгород-сіверська малярські школи.

Цікавим явищем українського малярського бароко стала діяльність художнього осередку в Жовкві наприкінці XVII —XVIII ст. Церковній малярській традиції жовківських митців притаманні героїзація й ідеалізація людини, онтологічна умовність зображуваного, ефектна вилрвищність композиції. Одним із найяскравіших представників Жовківської школи був Іван Руткович (1667—1707 pp.). Його твори багаті й насичені палітрою та динамічністю композицій, іконостасом для церкви св. П'ятниці у Жовкві, розкриттям цінностей реальної людини. Він оволодів такими поняттями, як український типаж, місцевий одяг, пейзаж і мав добру професійну підготовку. Високою одухотвореністю, виваженістю в зображенні окремих персонажів або сценічних сюжетів пройнята творчість ще одного жовківського маляра ієромонаха Йова Кондзелевича (1667 — 1740 pp.). Його шедевр — монументальний Богородчанський іконостас, виконаний у 1698—1705 pp. для Воздвиженської церкви Манявського скиту. Композиції Богородчанського іконостасу захоплюють високою майстерністю виконання, нестандартністю трактування традиційних сюжетів. Персонажі цього іконостаса задаровують одухотвореною красою, майстерним відбиттям різних характерів, розкриттям у міміці, жестах і позах цілої гами почувань і переживань людей, що перебувають у різних драматичних ситуаціях (Вознесіння, Успіння). До плеяди жовківських митців належать також Ю.Шиманович, М.Альтамонте, В.Петранович. їхня спадщина представлена не лише творами сакрального малярства, а й світськими портретами, батальними картинами. Жовківський малярський осередок був вершиною українського барокового малярства, розвинув традиції релігійного монументального живопису, підніс національні традиції художнього мистецтва на вищий, якісно новий рівень. Чернігівська малярська школа представлена дуже пошкодженими фресками "Страшного суду", "Воздвижения хреста", "Трьох отроків у вогненній печі". Яскравими індивідуальними рисами наділені обличчя праведників, які ідуть в рай. Досі аналогій цим фрескам не знайдено, такі вони ориґінальні й самобутні. Майстер добре малює великі типово українські етнічні обличчя: круті опуклі лоби, міцні щелепи, великі очі S5. Письмо відзначається впевненістю та виразністю, а в пропорційному ладі помічаємо ті ж самі риси, що й в мініатюрах Добрилового євангелія. Тому можна дійти висновку, що народно-поетичні уявлення та естетичні уподобання все більше впливають на загальну еволюцію мистецтва. Фрагменти фрески "Воздвиження" привертають увагу вправним малюнком та тонкою індивідуальною характеристикою княгині Ольги. На тлі яскравого жовтого німбу добре виділяються її гарне обличчя, вписане в абрис гармонійного овалу. Митець майстерно передає її принадну жіночність, струнку постать, огорнуту тунікою, що щедро орнаментована "шахівницею", яка нагадує українські плахти, в кліточки якої вміщені візерункові хрестики, невеликі квіточки та малесенькі кола. Колорит фрески чудово пасує піднесеному й урочистому ладу інтер'єру. Здрібнення княжо-боярської еліти, а потім майже повне її винищення під час татаро-монгольської навали, призводить до зникнення щедрих замовців. Однак "святе місце пусте не буває" — роль меценатів та замовців відіграють міські та сільські громади парафіян. Тепер їх матеріальні можливості й морально-етичні ідеали та естетичні уподобання тривалий час будуть визначати стилістичну еволюцію й ідейно-образотворчий зміст мистецтва, характерними ознаками якого стають зникнення традицій великого мистецтва XI—XII ст. і поява нового, в яке вкарбовується ментальність українського народу на новому історичному зламі в його тяжкому і тернистому шляху збереження власної національної ідентичності, що живилася спогадами й традиціями свого минулого.

25. Культура козацької держави (1648-1781), її історичні особливості.

Запорозьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичного і культурного розвитку України. Високорозвинута самобутня культура Січі домінувала тут у XVI —XVIII ст. і мала величезний вплив на національну самосвідомість українського народу. Культура Запорозької Січі формувалась у руслі українських генетичних джерел. В її основі містилися глибокі традиції українського народу. Козацька культура — унікальне і неповторне явище. її феномен має барокове забарвлення. Визвольна війна середини XVII ст., постійні військові походи, перебування на межі життя і смерті породили в козацькому середовищі типово бароковий світогляд. Його особливістю було сприйняття світу, людського життя як швидкоплинного і скоро-минущого явища своєрідної гри, сповненої ілюзій, химер і вигадок. У бароковій козацькій традиції завжди було місце для подвигу, вчинку, який ціною, можливо, найдорожчого, мав принести добро громаді, користь для спільної справи. Козацькій культурі близький тип активної людини, героя, лицаря. Республіканський устрій, демократичні засади співжиття козацької спільноти дають дослідникам підстави трактувати козаків як лицарів-воїнів, своєрідне військово-чернече братство.

Запорожці були професійними воїнами й одним із головних завдань вважали оборону церкви та віри. Звідси — засвоєння чернечих звичаїв, традицій. Культ побратимства, товаришування у свідомості козака був нерозривно пов'язаний із християнською ідеєю самопожертви заради ближнього. Спосіб життя козацтва, постійне перебування в екстремальних ситуаціях, бурхливі пригоди та події сповнювали людську душу суперечливими пристрастями і непримиренними бажаннями. Бароковість козацтва підкреслювалася складністю духовного світу запорожця. Запорозький уряд на чолі з кошовим отаманом постійно виявляв піклування про створення розгалуженої системи освіти. Загалом у системі шкільництва на Запоріжжі можемо виділити три типи шкіл: січові, монастирські та церковно-парафіяльні. Школи Запорозької Січі продовжували традиції братських шкіл. Особливою популярністю в козацькому середовищі користувалися танці. Найулюбленішим з них був гопак. Його виконували лише чоловіки. Основу танцю становила імпровізація, під час якої танцюристи демонстрували, хто на що здатнийУ січовій музичній школі були створені спеціальні групи виконавців — лицедіїв, котрі ставили народні лялькові видовища під назвою "Вертеп" у супроводі троїстих музик. Все це сприяло популяризації вертепної драми в художньому побуті українського народу.