44.Видавнича справа, преса, театральне мистецтво в 20 роки XX ст..

Значну роль у розбудові української культури відігравало театральне мистецтво. Продовжували працювати корифеї сцени – М.Старицький і П.Саксаганський, створювалися професійні та аматорські театри

Справжнім реформатором театру був Л.Курбас, що заснував „Березіль” – експериментальний театр, метою якого було формування засад нового сценічного мистецтва. Тісно співпрацюючи з драматургом М.Кулішем, Л.Курбас прагнув до оновлення театрального мистецтва, виступав проти розважальності і штампу на сцені. Перебував під впливом конструктивізму та експресіонізму. У різний час у „Березолі” виступали Д.Антонович, А.Бучма, Л.Гаккебуш, М.Крушельницький, Д.Мілютенко, В.Скляренко, Н.Ужвій. Л.Курбас проводив експериментальну і навчальну роботу в театрі.

Добу бурхливого розвитку переживала в 20-ті р. українська музика.

У галузі музичного мистецтва в Україні розвивалася обробка народних пісень. У цьому напрямі плідно працювали М.Леонтович, Я.Степовий, К.Стеценко. Композитори і педагоги Б.Лятошинський, Л.Ревуцький, М.Вериківський, В.Косенко, С.Людкевич збагатили українську музику інструментальними, симфонічними, оперними творами.

Широкого розмаху набула концертна діяльність. У 1920 р. було створено хорову капелу „Думка”, що за короткий час стала одним з кращих хорів країни. „Думка” активно пропагувала українську музику не лише в республіці, а й за кордоном.

У 1925–26рр. створено театри опери та балету в Харкові, Києві та Одесі, а в 1928–29рр. ще чотири пересувних оперно-балетних колективи. У 1923 р. у Харкові створено перший Державний симфонічний оркестр.

газет в Україні, особливо в період революції 1905—1907 pp., коли царизм змушений був послабити чинність Емського акта 1876 p., розширилося. Ряд українських газет і журналів виходили під час революції 1905—1907 pp. («Хлібороб» у Лубнах, «Рідний край» у Полтаві, «Громадська думка», а потім «Рада» в Києві та ін.). У період реакції і з наближенням першої світової війни царизм дедалі більше утискував українську пресу, і в 1913 p. з 275 газет в Україні українською мовою видавалася лише одна. У Східній Галичині і на Північній Буковині виходило «Літературно-науковий вісник», яким протягом десяти років (1897—1906) фактично керував І. Франко разом з своїми однодумцями В. Гнатюком і О. Маковеем. У 1907 р. «Літературно-науковий вісник» було переведено до Києва, керувати ним став М. Грушевський. Незважаючи ні на які перешкоди, в цілому видання українських книг у Росії на початку XX ст. зростало. Усього за час з 1798 по 1916 p., тобто за 118 років, в Україні випущено 2804 книги українською мовою. З них за 56 років — з 1848 по 1904 р. — в Росії видано 1233 українські книги, а тільки за період з 1905 по 1916 pp. їх з'явилося 1920. Проте порівняно з потребами це було дуже мало, тим більше, що тиражі українських книг залишалися невеликими. Так, у 1913 р. книги українською мовою становили за тиражем лише 0,6 % книжкової продукції Росії.

45.Літературні процеси в УРСР та західних землях України в 20-30 роки XX ст.. Літературне життя Західної України міжвоєнного періоду ХХ століття було вельми розмаїтим та активним. У цей час реалізовувалося багато художніх концепцій, у літературному процесі виокремлювалися нові літературні течії. Чільне місце в літературі хх ст. посідали католицькі письменники, які, в основному, були об’єднані в групу “Логос”. Їхня творчість визначалася національною та християнською ідеями. 20-ті роки стають часом небаченого розвитку, відкриттів і сподівань в українській культурі. Поширення ж украї­номовної освіти створило українській культурі таке широке підґрунтя, якого вона давно не мала на Західній Україні. Вперше українська культура могла розраховувати на підтримку з боку держави, особливо коли в 1923 р. біль­шовики взяли курс на українізацію з метою розширення свого впливу серед місцевого населення. У 1925 р. після розпаду "Гарту" частина його членів утвори­ли елітарну літературну організацію "Вапліте" на чолі з Миколою Хвильовим. Головними темами прозових творів були наслідки ре­волюції та громадянської війни в житті людини і суспіль­ства. Новаторським талантом у Західній Україні вирізнявся поет-імажиніст Богдан-Ігор Антонич. Привертають увагу філософським осмисленням буття збірки "Три перстені", "Книга Лева". Творчість Б.-І. Антонича співзвучна з поезією П.Тичини. У цей період сталися показові зміни у відносинах між українським Заходом і Сходом. Якщо на межі століть га­лицькі видання відкривалися для письменників з Наддніпрянщини, то в 20—30-ті роки східноукраїнська преса широко публікує галицьких та буковинських авторів. А в Харкові створюється письменницька спілка "Західна Україна" з однойменним журналом. Естетичні погляди "неокласиків" поділяв М.Хвильовий, який виступав проти хуторянства й "масовізму" у літера­турі. Його публіцистика відіграла значну роль у розвитку українського літе­ратурного процесу. Стаття "Україна чи Малоросія?" 1926 р. була вилучена з літературного обігу, її опубліковано лише 1990р. Для боротьби з поширенням націоналістичних ідей у літературі у 1927 р. було створено прорадянську організацію ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) і посилено контроль комуністичної партії за літературною діяльністю.