2. Товар як об’єкт комерційної діяльності

Товари, як відомо володіють властивостями, завдяки яким вони стають корисними для людини. А корисність речі визначається її споживчою властивістю. Кожен продукт праці володіє множиною властивостей, але його споживчу властивість формують тільки ті з них, які обумовлюють корисність продукту праці.

Споживча вартість (споживча цінність) товару показує, наскільки він завдяки своїм властивостям задовольняє конкретні потреби людини.

За своєю природою споживчі властивості є фізичні, хімічні, біологічні тощо. Споживчі властивості товарів (предметів споживання) можна розділити на три класи:

1. Властивості, які задовольняють матеріальні потреби (функціональні, утилітарні, ергономічні);

2. Властивості, як задовольняють нематеріальні потреби (культурні, потреби сприйняття прекрасного тощо);

3. Властивості, які забезпечують задоволення потреб в часі (надійність, довговічність).

Споживча (споживна) властивість товарів розкривається в їх споживанні.

В умовах ринкових відносин посиланням для правильної оцінки споживчої вартості товару є знання ринку. Продавець товару повинен уявляти , в якій мірі задовольняється суспільна потреба в тій споживчій вартості, носієм якої є даний товар.

Потенційна споживча вартість товару реалізується в процесі задоволення фізичних, соціальних, а також матеріальних і нематеріальних потреб.

Товар може розглядатись як конкретний продукт, розширений або узагальнений.

Конкретний продукт – це базова фізична сутність, яка має точні характеристики і передбачається під заданими описуваннями чи кодом моделі.

Поняття розширеного продукту включає в себе не тільки його образ, але й обслуговування (купівля складної техніки, автомобілів пов’язана з гарантійним обслуговуванням , можливістю повернення).

Узагальнений продукт – це такий продукт, в якому споживні властивості товару виражаються в отриманому соціально-економічному ефекті.

Товар повинен бути доведений до ступеня комерціалізації. Тобто це означає освоєння проектного випуску товару, досягнення проектної собівартості, завершення необхідних досліджень, отримання необхідних документів, створення станцій гарантійного обслуговування тощо.

Всі товари діляться на споживчі (особистого використання) та виробничого призначення. Характер використання товарів кожної з цих груп різний, їх купівля викликана різними потребами і визначається різними мотивами. Але попит на товари виробничого призначення тісно пов'язаний з попитом на вироби особистого користування.

3. Історія і направлення розвитку товарознавства

Необхідність в пізнанні та оцінці властивостей з’явилось, як тільки почався обмін одних товарів на інші. А щоб цей обмін був еквівалентним , то зрівнювались корисні властивості товарів, які обмінювались, витрати на їх отримання. Більш того ряд товарів (хутро, золото, срібло, боби какао) ще до появлення металевих та паперових грошей виконували функції еквіваленту товарів, які обмінювались.

Поява грошей не послабила інтересу до знань про властивості товару. Відомі описування товарознавчого характеру в агрономічних роботах древньоримських вчених: Катона старшого (234-149 рр. до н.е.), Варрана (116-27 рр. до н.е.), Колумелли (1 ст. н.е.), Плинія Старшого (23-24рр. ). В їх роботах були описані способи зберігання, переробки, методи оцінки якості (винограду, риби, зерна, хутра тощо).

Розширення торговельних відносин між окремими містами та державами супроводжувалось збільшенням асортименту товарів. І виникла необхідність в їх описуванні та вивчені.

В Росії перша книга, в якій описувались товари, була видана в 1575 році і називалась "Торгова книга". В ній містились відомості про те "како людям торг вести и отчасти в ней описаны всяких земель товары различные".

В 1630 р. М.Себіціус в своїх роботах дав описування багатьох прянощів, способи виготовлення хліба, сиру, вин.

В 18-19 ст. товарознавство розвивається на основі відомостей таких наук, як хімія, фізика, біологія, агрономія.

В середині 19ст. І.Вавилов видає "Справочный коммерческий словарь" де дає визначення товарознавства як науки і описування окремих товарів.

Вперше викладання товарознавства почалось у Падуанському університеті в 1549р., у Геттенському університеті в 1774р., у Віденському політехнічному інституті у 1866р., Будапештській комерційній академії праці – у 1877р.

У кінці 19ст. – на початку 20ст. в Росії нараховувалось біля 400 комерційних навчальних закладів. У Москві, Петербурзі, Києві були відкриті торговельні інститути з економічним та товарознавчим відділеннями.

З кінця 50-х – на початку 60-х років 20ст. виходять окремими книгами підручники по різних розділах товарознавства.

На шляху розвитку товарознавства як науки та навчальної дисципліни розглядають два напрямки: практичний та науковий.

Перехід на ринкові відносини виявив пріоритет товарознавчих знань в комерційній діяльності. На сучасному етапі одним з важливих напрямків в товарознавстві є використання маркетингових принципів, зокрема, розгляд товарознавства не тільки як об’єкта комерційної діяльності, але й як засобу задоволення реальних і потенційних потреб. Такий підхід викликає необхідність пошуку сучасних шляхів розвитку товарознавства – прогнозування нових товарів, розробки їх характеристик з урахуванням передбачуваних потреб.

В умовах насиченого ринку якість вітчизняних товарів поліпшується, так як виробники товарів починають усвідомлювати, що якість – один з найважливіших критеріїв конкурентноздатності товарів.