- •Образотворче мистецтво
- •Романтизм та сентименталізм в українській літературі першої половини хіх ст..: і.Котляревський «Наталка Полтавка», г.Квітка-Основ’яненко «Маруся», романтичні твори т.Шевченка.
- •Українська літературна байка с.Гребінка, л.Глібов.
- •Розвиток реалізму в українській літературі т.Шевченко, і.Нечуй-Левицький, Панас Мирний.
- •Розвиток реалістичного станкового живопису в Україні в хіх ст.. В.Тропінін, т.Шевченко, м.Мурашко, і.Айвазовський, а.Куінджи
- •Класицизм в архітектурі України хіх ст..
- •Багатостильовість української архітектури хіх ст..
- •Особливості освіти України першої пол.. Хіх ст.. Створення Харківського, Київського, Новоросійського університетів.
- •Зміни в освіті України др. Пол. Хіх ст..
- •Розвиток музичного мистецтва м.Лисенко, я.Степовий, к.Стеценко, м.Леонтович, д.Січинський, с.Людкевич.
- •Музичний театр – особливе явище української культури хіх ст..
- •Формування і розвиток українського театру в хіх ст.. М.Кропивницький, м.Старицький, і.Карпенко-Карий.
- •Розвиток науки в Україні в хіх ст..
- •15. Розвиток культури України в період української національної революції 1917-1920рр.
- •16. Зміни в освіті в період українізації. Боротьба з неписемністю, сворення нової системи освіти.
- •17.Різноманітність стилів і напрямків в українській літературі 20-х рр. Хх ст.: м.Вороний, п.Тичина, в.Сосюра, м. Рильський, м.Зеров.
- •18. Розвиток театрального мистецтва та драматургії в радянській Україні в 20 рр хх ст.: о. Загаров, л.Курбас, п. Саксаганський, г.Юра, в.Вингниченко, м.Куліш.
- •19. Багатожанровість розвиток музичного мистецтва в Радянській Україні 20-30 рр хХст.:м.Леонтович, к.Стеценко, я.Степовий, і. Паторжинський, м.Литвитненко-Вольгемут, г.Верьовка, м.Ревуцький.
- •20. Розвиток науки Радянської України в 20-30рр хх ст..
- •21. Становище української культури в 20-30 рр. ХХст в українських землях в складі Польщі, Румунії, Чехословаччини.
- •22. Внесок української науки в перемогу в Великій вітчизняній війні 1941-1945рр.
- •23. Внесок діячів літератури, театру, кіно в великій Вітчизняній війні 1941-1945рр.
- •24. Відродження та становище української культури в післявоєнний період.
- •26.Проблеми розвитку української культури в еміграції.
- •27. Суперечливий характер розвитку культуру України в 70-80 р. ХХст
17.Різноманітність стилів і напрямків в українській літературі 20-х рр. Хх ст.: м.Вороний, п.Тичина, в.Сосюра, м. Рильський, м.Зеров.
Стильова течія модернізму, що виникла в українській літературі на початку XX ст. – неоромантизм. Відкинувши раціоцентризм, неоромантики на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання. Творчість М. Вороного знаменувала певний розрив з народницькою поетичною традицією. Він одним із перших увів до української лірики тему міста, інші модерністські мотиви європейської поезії, в яких протиставлялися поетична одухотвореність і буденність. Незважаючи на жорсткі рамки панівного у радянську добу стилю соціалістичного реалізму, українським письменникам вдалося творити літературу, яка не втратила своєї актуальності і сьогодні. Це, передусім, твори П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, О. Довженка, О. Гончара та інших.Ідейним натхненником групи "неокласиків" був М. Зеров — видатний діяч національного відродження, поет, есеїст, критик, науковець. Основні завдання літератури М. Зеров окреслював такими положеннями: 1) освоєння досвіду всесвітнього письменства; 2) з'ясування української літературної традиції та переоцінка культурного надбання; 3) мистецька вибагливість і посилення технічних вимог. Шлях до здійснення цих завдань, на його думку, пролягає через ґрунтовне вивчення того, що є в українській культурі вершинним досягненням, засвоєння культурних зразків Європи, створення власних літературних форм.Найвидатнішою поетичною індивідуальністю в групі неокласиків був М. Рильський. Він збагатив українську культуру не лише культивуванням української мови, але й своїми перекладами з західноєвропейської літератури.
18. Розвиток театрального мистецтва та драматургії в радянській Україні в 20 рр хх ст.: о. Загаров, л.Курбас, п. Саксаганський, г.Юра, в.Вингниченко, м.Куліш.
На розвитку театрального мистецтва 20-30-х років також позначився процес українізації, що трагічно закінчився "розстріляним відродженням".Новим етапом у розвитку українського театру став 1918р. У Києві утворилися три театри: Державний драматичний, Державний народний і "Молодий театр". Державний драматичний театр очолювали Олександр Загаров і В.Кривецький.Державний народний театр очолював Панас Саксаганський. У 1922 р. діячі "Молодого театру" створюють у Києві творче мистецьке об'єднання — модерний український театр "Березіль", що існував до 1926р. Очолює цей театр Лесь Курбас, видатний режисер-реформатор українського театру.Лесь Курбас у цей період пристосовує принципи модерну до класичного західноєвропейського й українського репертуару (драми В. Шекспіра, Ф. Шиллера, п'єси М. Старицького, І. Карпенка-Карого). З творчого об'єднання бере початок театральна бібліотека, театральний музей, перший театральний журнал. Втіленням творчих пошуків театру постали вистави, постановку яких Лесь Курбас здійснює в різних стилях: традиційно-реалістичному ("У пущі" Лесі Українки), психологічному ("Чорна Пантера і Білий Ведмідь", "Гріх" В. Винниченка), символічному ("Драматичні етюди" О. Олеся), народного гротеску ("Різдвяний вертеп"), імпресіоністському ("Йола" Є. Жулавського). Г.Юра з 1907 на професійній сцені в трупі С. Максимовича, грав у театрі товариства у Молодому Театрі .працював керівникom і режисерom.Серед драматургів найвидатнішою постаттю був Микола Куліш. Три його п'єси — "Народний Малахій", "Мина Мазайло" і "Патетична соната" — викликали сенсацію своєю модерністською формою і трагікомічним трактуванням нової радянської дійсності, російського шовінізму, "малоросійської" ментальності, анахронічного українського націоналізму, духовної незрілості комуністів-доктринців.Винниченко займає вийняткове місце в історії української драматургії, українського модерного театру. Його твори значною мірою сприяли модернізації тогочасного українського театру, виведенню його на європейський рівень. Драми Володимира Винниченка відіграли важливу роль у культурному відродженні українського народу. Своєю формою і своїм змістом вони витворювали своєрідну національну новаторську драматургію в дусі новітніх течій європейської драми.