12. Музичний театр – особливе явище української культури хіх ст..

Музика стала активніше, ніж раніше, взаємодіяти з літературою. Це зумовило появу програмних музичних творів, в назву або основу яких було покладено літературний твір. “Оновлення музики через зв”язок з поезією”, - так сформулював цю ситуацію Ліст. Розширюється музична освіта, відкриваються консерваторії, з'являються музичні газети і журнали, цілі музичні видавництва. Велику роль у пропаганді серйозної музики відіграла просвітницька діяльність самих композиторів XIX ст. Вони нерідко виступали зі словом про музику, пояснюючи її зміст, прагнучи залучити до неї якомога більше число слухачів. Статті і книги Р.Шумана, Г. Берліоза, Ф.Ліста, Р.Вагнера допомагають і сьогодні розібратися у складному світі музичних ідей.

13. Формування і розвиток українського театру в хіх ст.. М.Кропивницький, м.Старицький, і.Карпенко-Карий.

Незважаючи на адміністративно-цензурні утиски царського уряду, українська драматургія і театральне мистецтво також досягли високого рівня розвитку. Це сталося завдяки подвижницькій творчій діяльності видатних письменників і майстрів сцени. Українська драматургія розвивалася, спираючись на кращі здобутки усієї літератури, на драматургічні традиції І.П. Котляревського, Т.Г. Шевченка, на досвід передової російської драматургії. Драматургічна спадщина М.Л. Кропивницького -це понад 40 п'єс. Серед них: "Дай серцю волю, заведе в неволю", "Доки сонце зійде, роса очі виїсть", "Глитай, або ж Павук", "Дві сім'ї", водевіль "По ревізії", жарт "Пошились у дурні" та ін. У постійних творчих пошуках драматург ішов шляхом поглиблення психологічних характеристик своїх героїв, використання скарбів усної народної творчості, розширення жанрів української драматургії. Характерною особливістю Кропивницького є незвичайне вміння добирати й майстерно представляти типові соціальні явища, створювати характерні побутові сцени, малювати драматичні картини народного життя. Багатогранним був і талант письменника, драматурга М.П. Ста- рицького автора численних історичних романів (трилогія — "Перед бурею", "Буря", "Біля пристані", "Руїна", "Молодість Мазепи", "Розбійник Кармелюк"). Дбаючи про розширення репертуару українського театру, Наивизначніпіою постаттю в українській драматургії другої половини XIX ст. є І.К. Карпенко-Карий .Його драми та комедії поряд із п'єсами Кропивницького і Старицького становили основу репертуару українського реалістичного театру. У драмax змальовано глибоко правдиві картини приниження і визискування селянства багатіями, подано образ шукача правди, що утверджував ідею непримиренності до будь-якої соціальної несправедливості.

14. Розвиток науки в Україні в хіх ст..

У кінці XVIII ст. територія України була розділена між Австрійською і Російською імперіями ,тому освіта і наука в укр. землях розвивались у важких умовах колоніальної залежності і були спрямовані на службу Російської та Австро-Угорської імперій. Тобто на рубежі XVIII-XIX ст. у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація . Вищі феодальні шари українського суспільства відмовилася від національної культури, православ'я, ополячилася. В тих умовах роль духовного лідера українського суспільства взяло на себе козацтво. Однак до кінця XVIII ст. козацька старшина стала частиною російського дворянства і втратила колишню роль. Рубіж 18-19 ст.-роки,коли в Україну із Західної Європи масово проникають ідеї просвітництва,лозунги Великої Французької революції.В Україні сформувався сильний просвітницький рух,завдяки якому в Харкові в 1805р. був відкрито університет. У XIX ст. система освіти почала розвиватися у рамках загальнодержавної російської політики.При Олександрові I створюється система освіти, яка складається з 4 рівнів, узгоджено пов'язаних між собою. Наймасовішою формою були церковно-парафіяльні школи, де навчали читанню, письму, арифметиці і Закону Божому. Але навіть на ці школи припадало всього 1 учень на 200 жителів України. Другим рівнем були двокласні, пізніше трикласні повітові училища. Повноцінну середню освіту давали гімназії, але вони носили яскраво виражений становий характер. У них навчалися майже виключно діти дворян і чиновників. У стані справжнього занепаду перебувала освіта у Західній Україні. Уряд Австро-Угорщини проводив колонізаторську політику. У Закарпатті навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою, у Галичині - німецькою і польською, на Буковині - німецькою і румунською. Формально . введене обов'язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років, однак переважна частина населення залишалася неписьменною.