10. Зміни в освіті України др. Пол. Хіх ст..

Великі зміни в суспільно-економічному житті України, що стались у другій половині XIX ст., спонукали помітне пожвавлення культурного життя українського народу. Епоха бурхливого розвитку промислового капіталізму, що потребував більш передової науки, техніки й освіти, завершення формування української нації, розвиток національно-визвольної боротьби, передові ідеї громад - все це, сливе, спричинило глибокі зміни не лише у сфері матеріальної, але й духовної культури в Україні у пореформену добу.

У цих умовах визначну роль у поширенні освіти в Україні мали відіграти створені представниками прогресивної інтелігенції недільні школи. Таку назву вони дістали тому, що навчання в них проводилось у неділю та в неробочі дні. Ці школи організовувались у Києві, Харкові, Чернігові, Катеринославі, Полтаві, Одесі та багатьох інших містах, a подекуди й у селах.

У недільних школах охоче навчалися як дорослі, так і діти. Тим більше, що навчання у багатьох із них велося рідною українською мовою. Саме через те, що багато недільних шкіл перебувало під впливом національно-визвольних ідей громад, уряд заборонив у 1862 р. ці школи, і лише y 1864 р. їх частково відновили під суворим наглядом органів влади.

Переслідувалися всі освітні прогресивні ідеї, а особливо українська мова. Так, у всій Російській імперії українською мовою в 1864 р. було видано 12 книг і брошур, у 1865 р. - 5, а в 1866 р. - не видано жодної. Безпосередньо в Україні з 1863 по 1872 р. українською мовою не видано жодної книги.

На Західній Україні система народної освіти була більше розвинута, хоча й тут насаджувалися чужі польська та німецька мови. На маленькій Буковині було три українські гімназії, вчительська семінарія, українські початкові школи діяли у кожному селі. Мережа українських гімназій по містах та шкіл по селах існувала й у Галичині.

11. Розвиток музичного мистецтва м.Лисенко, я.Степовий, к.Стеценко, м.Леонтович, д.Січинський, с.Людкевич.

На рубежі двох століть —XVIII і XIX — накреслився досить ясний шлях для нових творчих звершень у галузі музики. У першій половині XIX ст. музична культура України розвива­лась у досить складних умовах. Музичні центри в панських маєтках відіграли певну історичну роль. Деякі оркестри продовжували своє існування і після скасу­вання кріпацтва. Вони влились у музичну культуру великих міст і збагатили її.Найбільші міста України — Київ, Львів, Харків, Полтава, Оде­са — мали свої музичні традиції. У першій половині XIX ст. їх культура розвивалась не так інтенсивно, як у наступні 60—70-ті роки. Проте саме тут зароджувались і дали свої перші паростки демократичне мистецтво, література, наука. З відкриттям театрів, появою оперних труп, організацією концертного життя (хоч і не періодичного) починається новий етап культурного розвитку. В цьо­му процесі значну роль відіграло відкриття університетів у Харко­ві, Києві, Львові. При Харківському університеті були музичні кла­си, де велась регулярна підготовка професіональних кадрів. У Льво­ві було відкрито консерваторію, і це також істотно позначилося на розвитку музичного життя міста.Отже, музичну культуру України першої половини XIX ст. ха­рактеризує збирання творчих сил, перехід мистецтва на нові, демо­кратичні засади Остаточно цей перелом відбувся дещо пізніше. У другій половині XIX ст. українська музика досягла значних успіхів. Відбувається процес формування глибоко народного й реа­лістичного мистецтва. Великий інтерес у зв'язку з цим викликала народна пісня. Науковці починають записувати музичний фоль­клор, композитори активно використовують його у своїх творах. Величезну кількість українських народних пісень (мелодій і тек­стів) записав Микола Лисенко. Звичайно, за самодер­жавства українське мистецтво не мало необхідних можливостей для свого розвитку. Найвидатніша постать в українській музиці другої половини XIX ст.— Микола Віталійович Лисенко. За тривале творче життя (більш ніж півстоліття) він написав сотні творів, виступав як піа­ніст і диригент, займався педагогічною працею, збирав і досліджу­вав фольклор, вів широку музично-громадську роботу. Лисенко започаткував або розвинув усі музичні жанри: оперний, симфоніч­ний, кантатно-ораторіальний, хоровий, камерно-вокальний і камер­но-інструментальний. У багатьох з них він досяг справжніх худож­ніх вершин.