20. Розвиток науки Радянської України в 20-30рр хх ст..

Найвищою державною науковою установою республіки раднарком УСРР оголосив в 1921 р. Всеукраїнську Академію Наук(ВУАН). В 1922р. її очолив відомий український ботанік В.Липський, який перебував на цій посаді до 1928 р. Великий вклад у розвиток Академії вніс С.Єфремов, який тривалий час був віце-президентом ВУАН. У системі ВУАН на середину 20-х років працювало близько 40 науково-дослідних установ, що входили до 3-ох відділень : історико-філологічного, фізико-математичного, соціально-економічного. На початку 1924 року в Академії налічувалося 37 студентів та близько 400 наукових співробітників.Протягом 20-х років особливо плідно діяло історико-філологічне відділення Академії, де головну роль відігравав Михайло Грушевський. Відділення організувало випуск журналу “Україна”, який став провідним періодичним виданням у галузі українських досліджень, опублікувало сотні наукових робіт.Учені активно працювали над забезпеченням потреб українізації. В 1921 р. було засновано Інститут української наукової мови, зусиллями співробітників якого до 1932 року було видано 49 термінологічних словників і заплановано ще 34. У фізико-математичній секції ВУАН працювала група видатних учених, котрі своїми дослідженнями здобули міжнародне визнання. Це математики Д.Граве, М.Крилов, хіміки Л.Писаржевський та В.Кістяківський.Протягом 20-х років відбувався процес підпорядкування науково-дослідних закладів України відповідним установам центру Радянського Союзу. Рішенням ЦВК СРСР у 1925 році Російська Академія Наук оголошувалася вищою всесоюзною установою та перейменовувалася в Академію Наук СРСР. Республіканські Академії Наук, у тому числі Всеукраїнська, поступово перетворювалися у звичайні філії АН СРСР.

21. Становище української культури в 20-30 рр. ХХст в українських землях в складі Польщі, Румунії, Чехословаччини.

Невелика українська область – Закарпаття – була приєднана до Чехословацької республіки, а Північна Буковина й придунайські землі відійшли до Румунії. Загальна чисельність жителів України, які опинилися в межах Польщі, Румунії, Чехословаччини, становила на початку 20-х рр. близько 7 млн. чол. Найбільше їх було в Польщі (до 6 млн.), значно менше – в Румунії (790 тис. чол.) і Чехословаччині (455 млн. чол.). Усі ці територіальні зміни були закріплені відповідними рішеннями Антанти.

Українські землі в Польщі, Румунії, Чехословаччині не мали самоврядування, власного автономного устрою. Уряди цих країн стояли на унітарських позиціях і свою політику спрямовували на зміцнення контролю над українськими територіями.

Польський уряд скасував галицький автономний сейм. Було ліквідоване місцеве самоврядування. Його функції почали виконувати урядові комісари. Подібне відбувалось і на Буковині. Було ліквідовано самоврядування громад. Не виконав зобов’язання забезпечити автономію Закарпатській Україні і чехословацький уряд, хоча корінне населення тут не відчувало такої сильної національної дискримінаіцї, яка панувала в Румунії й Польщі.

З перших днів окупації корінне українське населення зазнавало гноблення.

Румунську мову на окупованих землях оголосили державною. у Польщі були видані закони про заборону української мови в усіх державних і муніціпальних установах. Українські імена та прізвища змінювалися на польські й румунські.

На початку 20-х років на західноукраїнських землях активізується літературне життя.