22. Внесок української науки в перемогу в Великій вітчизняній війні 1941-1945рр.

З початком війни головні науково-дослідні центри України передислоковано на схід СРСР. У складі АН УРСР були евакуйовані майже 400 академіків, членів-кореспондентів та інших наукових працівників.

Важливе значення для фронту мали роботи українських учених у різних галузях. Перебуваючи на Уралі, академік АН УРСР М. Доброхотов розробив технологію виплавки броньованих сталей. Інститут електрозварювання АН УРСР на чолі з відомим науковцем Є. Патоном застосував метод автоматичного дугового зварювання під флюсом під час збирання корпусів танків Т-34. Завдяки цьому нововведенню підвищилася якість і міцність бойових машин.

Академік О. Богомолець разом з колективом Інституту клінічної фізіології винайшов сироватку для лікування ран. Упродовж 1943 року для потреб військових госпіталів виготовлено З млн. доз цієї сироватки. Інститут біохімії АН УРСР під керівництвом академіка О. Палладіна створив препарат для згортання крові. У Новосибірську успішно діяв інститут-шпиталь з діагностики і терапії проникних поранень грудної клітки. Завдяки новим методикам лікування смертність серед поранених воїнів знизилася з 25-30% до 7%. Академік М. Стражеско керував в Уфі Українським інститутом клінічної медицини. Група наукових працівників під його керівництвом провела інтенсивну роботу з вивчення ранової інфекції і ранового сепсису.

Хірург-офтальмолог академік В. Філатов очолив у Ташкенті Український інститут хвороб ока й ефективно робив пересадку рогівки ока пораненим бійцям. Величезну роботу в армії проводили професори Київського медичного інституту.

З першого дня війни перебували на фронті медики хірургічної клініки Київського інституту вдосконалення лікарів. Керівник цього закладу М. Коломійченко став головним хірургом прославленої 62-ої армії.

Фахівці гуманітарних наук уходили до бригад лекторів, які виступали з доповідями на військово-історичну тематику на передовій, у гарнізонах міст, винищувальних батальйонах тощо.

Таким чином, наукові установи допомагали збройним силам. В армії перебувало понад 300 співробітників Академії наук УРСР.

23. Внесок діячів літератури, театру, кіно в великій Вітчизняній війні 1941-1945рр.

Активізувався випуск книжок і часописів українською мовою. У період з червня 1941 р. по січень 1944 р. видавництвом АН УРСР, що перебувало у м. Уфі, було видано близько 40 назв книг і брошур з історії України, української культури тощо. В їх написанні взяли участь М. Петровський, К. Гуслистий, Ф. Лось, М. Супруненко та ін.. Ці видання призначалися для посилення національних почуттів українців і активізації їх боротьби проти гітлерівських поневолювачів. У передньому слові до “Нарису історії України” зазначалося: “Діячі української радянської культури, охоплені патріотичним піднесенням, створюють нові видатні твори науки, літератури, мистецтва. Плоди невтомної праці української інтелігенції збагачують культуру українського народу, пробуджують благородні й героїчні почуття, кличуть його до рішучих зіткнень з озвірілим і смертельним ворогом. Патріотизм став провідною темою творів українських поетів, прозаїків. Широко відомими в ці роки стали вірші М. Рильського “Слово про рідну матір”, “Я - син Країни Рад”. Ідея безсмертної сили Батьківщини і народу втілена в поетичних творах П.Тичини “Похорон друга”, “Я утверждаюсь”, “Голос матері”. Тривогою за долю України сповнений вірш В. Сосюри “Любіть Україну”. Віра в силу українського народу, дружбу народів, що протистояли німецько–фашистським загарбникам, була основною темою творчості М. Нагнибіди, П. Воронька, Л. Первомайського, В. Бичка, С. Олійника та ін. Ця ж проблематика звучить у творчості М. Бажана, А. Малишка, Ю. Яновського. Самобутній яскравий письменник і кінорежисер О. Довженко через твори “Україна в огні”, “Ніч перед боєм”, “Воля до життя” розкриває мужній характер воїнів Червоної армії, закликає їх до помсти. З великою віддачею і натхненням працювали в цей час творчі колективи майже 50 евакуйованих з України театрів. Долаючи труднощі воєнного лихоліття, актори прагнули наблизити день перемоги. Основна увага приділялась виступам у військових частинах, госпіталях, заводах, фабриках, колгоспах та радгоспах. Особливо активну творчу діяльність розгорнули колективи театрів: Київського драматичного ім. І. Франка, Харківського драматичного ім. Т. Шевченка, Полтавського драматичного ім. Т. Шевченка, Сумського драматичного ім. Щепкіна, Дніпропетровського драматичного ім. О. Горького та ін. Репертуар театрів, орієнтуючись на глибокі патріотичні почуття людей, містив у собі п’єси О. Корнійчука (“Фронт”), І. Кочерги (“Нічна тривога”, “Ярослав Мудрий”), Ю. Яновського (“Син династії”), Л. Дмитерка (“Хрещатий яр”), Л. Смілянського (“Мужицький посол”), О. Копиленка (“Чому не гаснуть зорі”) та ін. Свій вагомий внесок у загальну справу боротьби з німецькими загарбниками зробило і кіномистецтво України. Художні фільми “Олександр Пархоменко” режисера Л. Лукова, “Як гартувалась сталь” М. Донського, “Партизани в степах України” І. Савченка пропагували героїзм, стійкість радянських людей, закликали їх на боротьбу з ворогом. Вінцем українського радянського кіномистецтва у воєнний період став фільм М. Донського “Райдуга”(1943), який, крім багатьох вітчизняних призів, був нагородженний “Оскаром” - премією Академії кіномистецтва США. Ще одна кінострічка М. Донського воєнної доби “Нескорені”(1945) одержала золоту медаль на VII Венеціанському міжнародному кінофестивалі в 1946 р. Особливе місце серед воєнної кінопродукції посідали документальні повнометражні фільми О. Довженка “Битва за нашу Радянську Україну”(1943), “Перемога на Правобережній Україні та вигнання німецьких загарбників за межі українських радянських земель”(1944).