- •Образотворче мистецтво
- •Романтизм та сентименталізм в українській літературі першої половини хіх ст..: і.Котляревський «Наталка Полтавка», г.Квітка-Основ’яненко «Маруся», романтичні твори т.Шевченка.
- •Українська літературна байка с.Гребінка, л.Глібов.
- •Розвиток реалізму в українській літературі т.Шевченко, і.Нечуй-Левицький, Панас Мирний.
- •Розвиток реалістичного станкового живопису в Україні в хіх ст.. В.Тропінін, т.Шевченко, м.Мурашко, і.Айвазовський, а.Куінджи
- •Класицизм в архітектурі України хіх ст..
- •Багатостильовість української архітектури хіх ст..
- •Особливості освіти України першої пол.. Хіх ст.. Створення Харківського, Київського, Новоросійського університетів.
- •Зміни в освіті України др. Пол. Хіх ст..
- •Розвиток музичного мистецтва м.Лисенко, я.Степовий, к.Стеценко, м.Леонтович, д.Січинський, с.Людкевич.
- •Музичний театр – особливе явище української культури хіх ст..
- •Формування і розвиток українського театру в хіх ст.. М.Кропивницький, м.Старицький, і.Карпенко-Карий.
- •Розвиток науки в Україні в хіх ст..
- •15. Розвиток культури України в період української національної революції 1917-1920рр.
- •16. Зміни в освіті в період українізації. Боротьба з неписемністю, сворення нової системи освіти.
- •17.Різноманітність стилів і напрямків в українській літературі 20-х рр. Хх ст.: м.Вороний, п.Тичина, в.Сосюра, м. Рильський, м.Зеров.
- •18. Розвиток театрального мистецтва та драматургії в радянській Україні в 20 рр хх ст.: о. Загаров, л.Курбас, п. Саксаганський, г.Юра, в.Вингниченко, м.Куліш.
- •19. Багатожанровість розвиток музичного мистецтва в Радянській Україні 20-30 рр хХст.:м.Леонтович, к.Стеценко, я.Степовий, і. Паторжинський, м.Литвитненко-Вольгемут, г.Верьовка, м.Ревуцький.
- •20. Розвиток науки Радянської України в 20-30рр хх ст..
- •21. Становище української культури в 20-30 рр. ХХст в українських землях в складі Польщі, Румунії, Чехословаччини.
- •22. Внесок української науки в перемогу в Великій вітчизняній війні 1941-1945рр.
- •23. Внесок діячів літератури, театру, кіно в великій Вітчизняній війні 1941-1945рр.
- •24. Відродження та становище української культури в післявоєнний період.
- •26.Проблеми розвитку української культури в еміграції.
- •27. Суперечливий характер розвитку культуру України в 70-80 р. ХХст
24. Відродження та становище української культури в післявоєнний період.
Відродження культурного життя в Україні у післявоєнні роки наражалося на великі труднощі. Видатки на культуру концентрувалися на найважливіших об'єктах – школах, вищих навчальних закладах, науково-дослідних установах. Що ж стосується клубних установ, кінотеатрів, драмтеатрів, філармоній, бібліотек, радіомережі та інших культосвітніх об'єктів, то введення їх у дію не вважалось першочерговим завданням. Перемога в другій світовій війні, до якої український народ доклав величезних зусиль, сприяла зростанню його морального духу, національної самосвідомості, гордості. У 1950 р. повністю відновлюється довоєнна мережа шкіл, у яких навчалося 6,8 млн. дітей. Для матеріальної підтримки тих, кому батьки не могли забезпечити мінімуму необхідного для навчання, створювався фонд всеобучу. Була відновлена робота піонерських та комсомольських організацій, поповнювалися їх ряди. Виховання відданості Сталіну, більшовизму оголошувалося найвищим, найважливішим покликанням школи, У повоєнні роки значного поширення набули вечірня, а потім і заочна форма навчання. У вечірніх школах освіту здобували представники робітничої й селянської молоді, які не мали можливості вчитися в роки війни, або змушені були рано розпочати трудову діяльність. У 1953 р. в Україні в основному було впроваджено обов’язкове семирічне навчання дітей. Для цього довелося додатково спорудити шкільні приміщення на 40 тис. учнівських місць. Майже вдвічі зменшилося число молдавських, угорських і польських шкіл. Зникли румунські, узбецькі та вірменські школи. Усі вони перепрофілювалися на російські. У перші післявоєнні роки відновилася робота науково-дослідних установ України, переважаюча більшість з яких перебувала в евакуації. На традиційно високому рівні стояло театральне мистецтво, особливо оперного, а також драматичного жанру. Захоплення глядачів викликали вистави творчих колективів за участю видатних майстрів сцени Б. Гмирі, С. Козака, В. Огнєвого, М. Литвиненко-Вольгемут, Н. Ужвій, Г. Юри та багатьох інших. Розвивалися музичне мистецтво, живопис, графіка, скульптура. Над поетами, прозаїками, художниками, музикантами, літературознавцями постійно нависала загроза бути безпідставно звинуваченими в некритичному підході до “реакційної буржуазної культури”, “низькопоклонстві перед Заходом”, “відступі від марксизму-ленінізму”, “українському буржуазному націоналізмі”, у безлічі інших “гріхів”. Досвід 20-30-х рр. нагадував, чим можуть завершитися такі звинувачення. В результаті в колах творчої інтелігенції знову стало наростати взаємне недовір'я, підозрілість, утверджувалося донощицтво, що підтримувалося і навіть стимулювалося.
25. Роль шестидесятників в розвитку української літератури і мистецтва.Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості. Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Симоненко, Ліна Костенко, В. Шевчук, Є. Гуцало, художники Алла Горська, Віктор Зарецький, літературні критики Іван Дзюба, Євген Сверстюк, режисер Лесь Танюк, кінорежисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, перекладачі Григорій Кочур, Микола Лукаш та інші. Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Значний вплив на їх становлення справила західна гуманістична культура, традиції «розстріляного відродження» та здобутки української культури кінця ХІХ — початку ХХ ст. Шістдсятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам’яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п’єси, складали петиції на захист української культури. Організовані у 1960 р. Клуб творчої молоді в Києві та в 1962 р. клуб «Пролісок» у Львові стали справжніми осередками альтернативної національної культури. Шістдесятники відновили традиції класичної дореволюційної інтелігенції, якій були притаманні прагнення до духовної незалежності, політична відчуженість, ідеали громадянського суспільства та служіння народові. Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала незадоволення влади. Шістдесятників не вдалося втримати в офіційних ідейно-естетичних межах, і з кінця 1962 р. почався масований тиск на нонконформістську інтелігенцію. Перед шістдесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у «формалізмі», «безідейності», «буржуазному націоналізмі». У відповідь шістдесятницькі ідеї стали поширюватися у самвидаві. Українські митці-шістдесятники своїми творами і активною громадською діяльністю намагалися відроджувати національну свідомість, боролися за збереження української мови та культури, сприяли демократизації суспільно-політичного життя в республіці. Найвідомішими представниками Ш. були поети і прозаїки М.Вінграновський, В.Голобородько, Є.Гуцало, І.Драч, Р.Іваничук, І.Калинець, Г.Кириченко, Л. Костенко, Б. Мамайсур, Ю.Мушкетик, М. Руденко, Є.Сверстюк, І.Світличний, В.Симоненко, Г. Тютюнник, В. Шевчук; художники А. Горська, О.Заливаха, В.Зарецький, В.Кушнір, Г.Севрук, Л.Семикіна; режисери С.Параджанов, Юрій Іллєнко, Л.Осика; перекладачі Г.Кочур та М.Лукаш. На поч. 1960 років діяли клуби творчої молоді — київський «Супутник» (голова — Л.Танюк) і львівський «Пролісок» (голова — М. Косів), які стали центрами громадської діяльності Ш. У клубах відбувалися літературні зустрічі, вечори пам'яті, театральні постановки, де молоді митці формували власний світогляд та світобачення своїх слухачів і читачів.