39. Столипінська аграрна реформа: передумови, засоби реалізації та наслідки.

Столипінська реформа (Столипінська аграрна реформа) — ряд законодавчих актів, спрямованих на перерозподіл селянської земельної площі в Російській Імперії та на підвищення продуктивності сільського господарства.

Назва походить від одного з її ініціаторів і головного реалізатора — голови Ради Міністрів Петра Столипіна. Столипінська реформа безпосередньо пов'язана з революційними подіями 1905 року та невдачами царського уряду задовільно вирішити аграрне питання.

Реформа представляла собою комплекс заходів, спрямованих на дві мети: короткостроковою метою реформи був дозвіл «аграрного питання» як джерела масового невдоволення (в першу чергу, припинення аграрних заворушень), довгостроковою метою - стійке процвітання і розвиток сільського господарства і селянства, інтеграція селянства в ринкову економіку.

Якщо першу мету передбачалося досягти негайно (масштаб аграрних хвилювань влітку 1906 року був несумісний з мирним життям країни і нормальним функціонуванням економіки), то другу мету - процвітання - сам Столипін вважав досяжною в двадцятирічної перспективі. Реформа розгорталася в декількох напрямках:     -Підвищення якості права власності селян на землю, яке складалося насамперед у заміні колективної та обмеженою власності на землю сільських товариств повноцінної приватною власністю окремих селян-домохозяев; заходи в цьому напрямку носили адміністративно-правовий характер.     -Викорінення застарілих станових цивільно-правових обмежень, які перешкоджали ефективної господарської діяльності селян.     -Підвищення ефективності селянського сільського господарства; урядові заходи складалися перш за все в заохоченні виділення селянам-власникам ділянок «до одного місця» (відруби, хутори), що вимагало проведення силами держави величезного обсягу складних і дорогих землевпорядних робіт по разверстанію черезсмужних общинних земель.     -Заохочення покупки приватновласницьких (насамперед поміщицьких) земель селянами, через різного роду операції Селянського поземельного банку, переважне значення мало пільгове кредитування.     -Заохочення нарощування оборотних коштів селянських господарств через кредитування у всіх формах (банківське кредитування під заставу земель, позички членам кооперативів і товариств).     -Розширення прямого субсидування заходів так званої «агрономічної допомоги» (агрономічний консультування, освітні заходи, зміст досвідчених і зразкових господарств, торгівля сучасним обладнанням і добривами).     -Підтримка кооперативів і товариств селян. Реформа була направлена ​​на удосконалення селянського надільного землекористування і мало торкалася приватне землеволодіння. Реформа проводилася в 47 губерніях Європейської Росії (всі губернії, крім трьох губерній остзейських краю); реформою не зачіпалося козацьке землеволодіння і землеволодіння башкирів .. Підсумки реформи в чисельному вираженні виявилися наступними:     -клопотання про закріплення землі в приватну власність були подані більш ніж 6 млн. домогосподарств з існуючих 13.5 млн.     -з 13.500 тис. селянських домогосподарств виділилося з общини і отримало землю в одноосібну власність 1.436 тис. (10.6%);     -з 119 мільйонів десятин надільних земель в 47 губерніях Європейської Росії було розмежовано (і передано у власність селян, товариств і сільських товариств) на початку 1916 року 25.2 млн. (21.2%), ще на 9.1 млн десятин (7.6%) було не закінчено оформлення документів; по-видимому, до моменту Лютневої революції землевпорядні роботи були фактично проведені на 37-38 млн десятин (близько 31% надільних земель).     -за посередництва Селянського Поземельного банку, що видав кредити на 1.04 млрд руб, селяни придбали 9.65 млн десятин (додатково 8,1% до розміру надільних земель).     близько половини селянських домогосподарств, клопотати про закріплення землі у власність, вибрало одноосібну форму власності; зокрема, 1.8 млн домогосподарств побажало виділитися на хутори і відруби.     поміщицькі господарства як масове явище загубили господарську значимість, селяни у 1916 році засівали (на власній і орендованої землі) 89,3% земель і володіли 94% сільськогосподарських тварин.

40. Аграрні проблеми та ідеї кооперації в українській думці. М. Левитський.

41. Економічні погляди М. Туган-Барановського.

42. Теорія економічної кон’юнктури Є. Слуцького.

43. Основні тенденції розвитку світової економіки в кінці 19 на початку 20 ст. Монополізація економіки та її форми.

44. Маржиналістська революція та її сутність. Австрійська школа граничної корисності. (К. Менгер, Є. Бем-Баверк).

45. Промислове зростання у Німеччині на межі 19-20 ст.

46. Історичні школи політекономії у Німеччині.

47. Причини та фактори зростання американської економіки у др. половині 19ст.

48. Американська школа маржиналізму Дж. К. Кларк.

49. Втрата Англією світової економічної першості на рубежі 19-20 ст.: причини і наслідки.

50. Формування неокласичної традиції в політичній економії. Кембрізька школа. А. Маршалл.

51. Причини уповільнення темпів економічного зростання у Франції на межі 19-20 ст.

52. Економічні причини і наслідки першої світової війни. Версальська система. Суть і мета плану Дауеса.

53. Еволюція неокласичної теорії на початку 20 ст. Теорії монополії та конкуренції. Дж. Робінсон, Е. Чемберлен, Й. Шумпетер.

54. Зародження інституціональної теорії в США. Т. Веблен, Дж. Коммонс,

В. Мітчелл.

55. Політика «воєнного комунізму» та «нова економічна політика»: особливості, наслідки та значення.

56. Індустріалізація в Україні за радянські часи: причини, хід реалізації, наслідки.

57. Велика депресія 1929-1933 р. у США та шляхи виходу з неї. «Новий курс» Ф.Д. Рузвельта.

58. Теоретична система та економічна програма Дж. М. Кейнса.

59. Неокейнсіанські теорії економічного зростання. Р. Харрод, О. Домар.

60. Економічні наслідки Другої світової війни. План Маршала як програма ринкового відновлення економіки Європи.

61. Побудова соціально-ринкового господарства у ФРН: причини і суть «економічного дива». Господарська політика Л. Ерхарда.

62. Сутність теорії неолібералізму В. Ойкена, А. Мюллера-Армака, О. Рюстов.

63. Особливості французької школи неолібералізму. М. Алле, Ж. Рюеф.

64. Провідні школи неолібералізму: «лондонська», «фрайбурзька», «паризька», «чиказька» їх основні представники та проблематика досліджень.

65. Основні тенденції розвитку англійської економіки після ІІ-ї Світової війни та економічні погляди Ф. Хайека.

66. Економіка США після ІІ-ї Світової війни та теорія монетаризму. І. Фішер,

М. Фрідмен.

67. Економічні реформи Р. Рейгана і М. Тетчер та їх теоретичне підґрунтя (теорії пропозиції в «рейганоміці» та «тетчеризмі»).

68. Господарство України після ІІ Світової війни: необхідність відновлення довоєнної структури народного господарства та джерела його відбудови.

69. Економічні перетворення в період «хрущовської відлиги». Соціально-економічна політика в 50-ті роки – першої половини 60-х років.

70. Спроби запровадження економічних важелів у радянську економічну систему. Господарська реформа 1965 р. (Косигінська) її причини та наслідки.

71. Застійні явища в економіці України 70-х І-ої половини 80-х рр. Спроба реформування радянської системи у другій половині 80-х рр. Перебудова радянської економіки часів правління М.С.Горбачова.

72. Економічна думка тоталітарного періоду.

73. Тенденції світового економічного розвитку на межі тисячоліть. Концепція сталого економічного розвитку.

74. Перехід від індустріального до постіндустріального суспільства. Структура постіндустріальної економіки та її еволюція.

75. Розвиток інституціональної теорії. Дж. Гелбрейт, Д. Белл.

76. Теорії суспільства «третьої хвилі», інноваційної політики, інформаційного суспільства та становлення нової інноваційно-інформаційної моделі суспільства. А. Тоффлер, П. Дракер.

77. Економічна теорія прав власності та трансзакційних витрат. Р. Коуза.

78. Економіка незалежної України. Соціально-економічна криза та пошук напрямів її подолання.

79. Розбудова Інноваційної моделі економічного розвитку в Україні як запорука стабільності і процвітання.

80. Монетарні, інституціональні та інші концепції: Обґрунтування та їх застосування українськими економістами.