29. Економічна теорія у Франції. Ж.Б. Сей.

Жан Батіст Сей (1767—1832) був першим економістом за межами Англії, який сприйняв, збагатив і розвинув теоретичні постулати А. Сміта. У своїй головній праці "Трактат політичної економії" (1803) він запропонував класифікацію політичної економії, згідно з якою вона поділялася на три самостійні частини: виробництво, розподіл та споживання. У межах кожної з них учений обстоював технологічний підхід до розгляду явищ і процесів. Трудовій теорії вартості Ж. Б. Сей протиставив теорію корисності, згідно з якою виробництво створює корисність, яка надає предметам цінності.

Значне місце в економічній системі Ж. Б. Сея посідає теорія трьох факторів виробництва (модифікований вираз триєдиної формули доходів А. Сміта). Спираючись на те, що у процесі виробництва беруть участь три фактори — праця, капітал (засоби виробництва) і земля — і кожен з них у певний спосіб впливає на створення вартості, Ж. Б. Сей розрізняв три види доходів, стверджуючи, що праця створює заробітну плату, капітал — прибуток, земля — земельну ренту. Відмінність між підприємцями та робітниками відсутня: доходи перших є також винагородою за працю, пов'язану з керуванням, певним талантом і ризиком.

Сучасна економічна наука повністю сприйняла означену теорію факторів виробництва Ж. Б. Сея, додавши четвертий фактор — підприємницьку здібність (її має лише 5-7% працездатного населення). Свого часу теорія трьох факторів була цінною як антитеза трудової теорії вартості, сучасне ж її наукове значення полягає в започаткуванні факторного аналізу виробництва на рівні підприємств.

Теорія збуту, запропонована Ж. Б. Сеєм, обґрунтувала гармонійність капіталістичного відтворення, неможливість загальних криз перевиробництва виходячи з припущення, що інтересом усіх виробників є обмін товарів. Ж. Б. Сей зазначав, що кожен продавець є водночас покупцем, тобто будь-яка пропозиція породжує попит, тому можливе лише часткове перевиробництво в певних галузях, яке пояснюється недовиробництвом в інших.

Твердження про те, що будь-яка пропозиція народжує адекватний попит, називається законом Сея, або законом ринків. Загальні кризи перевиробництва, періодично повторювані з 1825 p., по суті, спростували це твердження, оскільки кризовими явищами були охоплені всі без винятку галузі виробництва. Проте закон Сея й донині зберігає одіозний характер. За ставленням до нього, тобто до питання про можливість саморегулювання ринкової економіки без будь-якого зовнішнього впливу (зокрема, державного), відбувається поділ сучасних економістів на прихильників класичної ліберальної традиції та альтернативних (передусім кейнсіанських) методів.

30. Зародження системи національної економічної економії в Німеччині.

Економічні погляди Ф. Ліста.

Фрідріх Ліст (1789—1846) народився у Вюртемберзі. Основною працею Фрідріха Ліста є написана ним у Парижі кни­жка «Національна система політичної економії, міжнародної торгів­лі, торгова політика й німецький митний союз» (1841), що ввібрала всі ідеї, викладені ним у безлічі памфлетів та статей. Цю книжку спрямовано на захист протекціонізму як обов'язкової умови станов­лення економічної могутності нації.

Економічний націоналізм. На думку Ліста, класична політична економія обгрунтувала космополітичну теорію, що розглядає інди­відуальний інтерес кожної особи як основу розвитку суспільства, а саме суспільство — як загальносвітову спільноту людей. Справді, якщо людство — це сукупність рівноправних індивідів, то немає не­обхідності будувати зайві перешкоди для їхнього спілкування. Але історично склалось так, що кожен індивід відрізняється від іншого своєю належністю до конкретної спільності: нації, держави, тому реалізація інтересів індивідів залежить від можливостей нації чи держави, а вони розвиваються нерівномірно.

Формування загальнолюдської спільноти можливе лише на па­ритетних основах. За принцип об'єднання треба брати однаковий соціально-економічний рівень розвитку, щоб жодна нація не потра­пляла в залежність до іншої.

Головний предмет досліджень економічної теорії Ліст бачить у визначенні ролі держави в конкретній історичній ситуації, її діяль­ності зі «збудження» національних продуктивних сил суспільства. Політична економія має визначити, що саме треба зробити державі на конкретному етапі розвитку, аби продуктивні сили в межах даної країни забезпечили економічний розквіт.Хоча Ліст і не заперечує підходів класичної політекономії, але вважає, що вона майже непридатна для застосування в перехідний період розвитку національної економіки Німеччини.

Роль держави і теорія протекціонізму. Держава в перехідний до вищої стадії розвитку період мусить здійснювати функцію орга­нізації, об'єднання, виховання та захисту нації. Політично сильна держава може цю функцію реалізувати і виконати завдання щодо створення умов для економічного прогресу. Сприятиме досягненню мети протекціоністська політика держави, яка захищатиме моло­ду індустрію від конкуренції.Класична школа політичної економії дотримувалася принципу, згідно з яким кожна держава має спеціалізуватись на випуску того виду продукції, котрий забезпечить їй переваги в міжнародній тор­гівлі, а на внутрішньому ринку буде дешевшим за імпортований.