18. Мануфактурне виробництво та його роль у розвитку ринкового господарства в країнах Європи.

Еволюція ринкового господарства в країнах Європи та українських землях пов'язана з мануфактурним виробниц­твом як більш прогресивною й адекватною досягнутому рів­ню розвитку продуктивних сил формою організації вироб­ництва.

Із сере­довища заможних майстрів, купців і дрібних фінансистів форму­ється прошарок мануфактурників — власників великих майсте­рень, не зайнятих фізичною працею, які є капіталістами. А дрібні ремісники поступово втрачають незалежність і право власності спочатку на вироби, а потім і на саме господарство та знаряддя виробництва. Паломництво, або «розсіяна» мануфактура, одер­жало особливо бурхливий розвиток там, де були слабкі цехові об­меження. А цехові майстри, збільшуючи масштаби свого вироб­ництва і ступінь поділу праці, створювали централізовані ману­фактури. Особливо ефективні мануфактури були в галузях із до­рогими, складними засобами виробництва і стійкого масового збу­ту: видобувній, збройній, суднобудівній, друкарській, ткацькій.

Мануфактурне виробництво в Україні мало свої особ­ливості. Основними видами мануфактур, що існували в українсь­ких землях, були кріпосна та капіталістична мануфактури. До кріпосної мануфактури належать:

• вотчинна мануфактура (підприємство, базоване на приму­совій праці, що виникає з XVII ст. у великих маєтках-вотчин Російської імперії; в основному займається переробкою сирови­ни, що виробляється в маєтку); в Україні до вотчинної мануфак­тури відносять суконну та цукрову мануфактури;

• посесійна мануфактура (виникає у XVIII ст., в період прав­ління Петра І; передбачає умовне володіння, використовує при­мусову працю приписних робітників); найбільшого поширення набула в галузях важкої індустрії.

До капіталістичної мануфактури належали:

- купецька мануфактура (виникає в України в XVII ст., базу­ється на вільнонайманій праці, як правило, належить представни­кам III стану — купцям);

- селянська мануфактура (підприємство, засноване заможним селянством); виростає, як правило, із селянських кустарних промислів, використовує вільнонайману працю.

Розвиток ремесла, його подальша спеціалізація, поява ману­фактур посилювали територіальний поділ праці, що в свою чергу стимулювало розширення внутрішнього ринку. Збільшилася кіль­кість торгів та ярмарків. Міцніли й економічні зв'язки України із зовнішнім світом: з Західною Європою, Росією, Сходом. Проте умови для торгівлі були дуже важкими. Економічна політика польського уряду захищала передусім інтереси шляхти і завдава­ла великої шкоди розвиткові української вітчизняної промисло­вості, затримувала загальний економічний розвиток

19. Причини аграрного перевороту в Англії. Його наслідки для англійської економіки та англійського суспільства.

Згадуючи досягнення в розвитку промисловості Англії, слід зазначити, що у XVIII ст. вона була переважно сільськогосподарською державою. Щоб стимулювати розвиток кормової бази і експорт зерна, уряд у 1660 р. увів високі мита на імпорт хліба, худоби, м'яса, із 1689 р. — на пшеницю, що вивозилась, сплачувалась урядова премія у 5 шилінгів за квартер (2,9 л), якщо ціна на неї не перевищувала 48 шилінгів, за винятком неурожайних років. Прийнято закон про осілість для забезпечення сільського господарства робочою силою. Відповідно до нього сільськогосподарським робітникам заборонялося самостійно покидати приходи, де вони працювали за наймом. За надлишку робочої сили парафіяльна влада могла її висилати. Така політика сприяла збільшенню вирощування зернових у цілому, в тому числі на експорт. Так, у 1706—1725 pp. експортували 5,4 млн квартерів; у 1726—1745 pp. — 7 млн; у 1746—1765 pp.— 9,5 млн квартерів зерна.

Стабільний розвиток зовнішнього і внутрішнього ринків забезпечував сільському господарству постійний стимул для удосконалення техніки. Результати були особливо відчутні в східних і південно-східних графствах, де методи ведення сільського господарства були значно досконалішими порівняно з ще не обгородженими орними землями східної частини центральних графств і збут значно ускладнювався внаслідок відсутності зручних засобів наземного транспорту. Тільки пізніше, коли були збудовані канали і з'явився новий ринок збуту в зв'язку з індустріалізацією сусідніх районів — Йоркширу, Чорної Англії і Ланкаширу, огороджування набуло великого поширення і в центральних графствах. Починаючи з 90-х років XVIII ст. прогрес у сільському господарстві визначався його інтенсифікацією. Введено чотирирічну сівозміну, землю почали більш глибоко зорювати і мотижити, розпушування ґрунту проводили старанніше і землю очищали від бур'яну.

Створення кормової бази сприяло розведенню овець і великої рогатої худоби. Раніше вівці цінувались переважно за вовну, яку з них отримували, а велика рогата худоба використовувалась в основному як тяглова сила. Через нестачу кормів частину худоби вирізали, а решта голодувала протягом всієї зими. Тепер навчилися годувати худобу всю зиму без збитку для урожаю: вівчарство і утримування великої рогатої худоби стали прибутковим. Якщо середня вага овець, що продавалися у 1710 р. в м. Смітфілді, була 12 кг, а великої рогатої худоби — 167, то у 1795 р. — 36 і 360 кг відповідно.

Застосування нових методів скотарства дало змогу підвищити врожайність зернових. Вперше стало можливим отримання великої кількості органічних добрив як від систематичного випасання овець на ділянках, так і від великої рогатої худоби і свиней, яких відгодовували на фермах.

Удосконалювались і знаряддя праці. Уже в середині XVIII ст. застосовували рядкову сівалку, на початку XIX ст. — залізний плуг.

Але нововведення могли бути здійснені лише за умови вкладення в них великого капіталу. Для малих фермерських господарств вони були недоступні. Піонерами нових технологій у сільському господарстві стали заможні люди, головним чином багаті землевласники. Внаслідок цього технічна революція привела до соціальної, яка змінила структуру сільської Англії і сприяла подальшому прогресу в техніці.