34. Хід здійснення та економічні наслідки реформи 1861.

Селянська реформа 1861 року — система заходів російського уряду, спрямована на поступову ліквідацію в країні кріпосницьких відносин.

Причини реформи: Економічна відсталість Росії, Поразка Росії в Кримській війні (1853—1856), Розвиток ринкових відносин вимагав скасування кріпосного права, Селянські виступи (1855 р.- «Київська Козаччина»; 1856 р. — «Рух в Таврію за волею»)

Мета реформи - Зміцнення монархічної влади за збереження панування на селі її опори — поміщиків.

Розвиток реформи 19 лютого 1861 були оприлюднені «Маніфест» про скасування кріпосного права та «Положення про селян, що виходять з кріпосної залежності», згідно з яким її позбулися 22,5 мільйонів осіб. Водночас за поміщиками залишалися всі їхні землі. Вони були зобов'язані надавати селянам так званий «садибний притулок» та тимчасові обробіткові ділянки, розміри яких визначалися спеціальними «уставними грамотами». Община залишалась, як і раніше, недоторканою. Реформа на місцях визначалася чотирма «Місцевими положеннями». Україна підпадала під дію трьох із них. Найвищі розміри наділів коливалися тут від 3 до 12 десятин на ревізьку душу (причому найбільші показники припадали на Степовий регіон), нижчі були на третину менші. На Лівобережжі землею наділяли згідно зі спадково-сімейним принципом, і відробітки тут були вищі, у Київській, Подільській та Волинській губерніях — за інвентарними правилами 1847—1848, і повинності тут були менші.

Наслідки реформи: Соціальна диференціація селян. Збереження поміщицького землеволодіння. Тимчасово зобов'язаний стан. Викупна операція. Зниження купівельної спроможності селян. Обмеження самоврядування і правового статусу селян.

Безпосереднім результатом селянської реформи стало прискорення майнової диференціації населення. Так, близько 220 тисяч українських селян були обезземелені, 100 тисяч отримали до одної десятини, понад 1,6 мільйонів — від 1 до З десятин на душу.

Сутність селянської реформи. Було запроваджено загально-російську систему селянського управління: сільські громади об'єднувались у волості. Кругова порука. Загальна відповідальність за сплату податків.

Способи проведення реформи подекуди наражалися на значний спротив. Селяни відмовлялися вносити викупні платежі, вимагали наділення їх «дарчими ділянками». Всього у 1861 році в Україні відбулося близько 3,1 тисяч селянських виступів, в яких брали участь понад 2 мільйона мешканців 4160 сіл. Найзначнішими були Безуглівське, Бездненське повстання та Кам'янсько-Слобідське заворушення.

35.Суспільно-економічна думка в дореформений період. Критика кріпосницької системи у працях я. Козельского, в. Карабіна, д.Журавського.

Д. П. Журавський (1810—1856) — видатний статистик — виступає за збереження великого поміщицького господарства, але з умовою його поступового перетворення на капіталістичне. Він є прихильником розвитку капіталістичних відносин і присвячує свої праці аналізу тих процесів, що свідчили про розвиток капіталістичних відносин у країні. Його перу належить ціла низка глибоких наукових досліджень. Найзначніша його праця — тритомний «Статистичний опис Київської губернії», яку М. Черни­шевський назвав «одним з найдорогоцінніших надбань» російської науки XIX ст.

У цьому описі Д. Журавський дав глибокий і всебічний аналіз феодально-кріпосницької системи. Він аналізує основні ланки сільськогосподарського виробництва: поміщицьке й селянське господарства. Досліджуючи поміщицьке господарство, Журавський робить висновок про його неефективність, зростання заборгованості, занепад. Прибутковими були лише господарства, які поєднували сільськогосподарське виробництво з підприємництвом, застосовуючи суто капіталістичні форми господарювання. Але це було під силу лише небагатьом. Журавський показує тяжке економічне становище селянства, більша частина якого не могла самостійно господарювати. Він констатує появу процесів диференціації селянства, виникнення явищ, невластивих колишньому феодальному господарству. Особливу увагу вчений звертає на неефективність кріпацької праці. Це питання Журавський розкрив науково, аналізуючи величезний статистичний матеріал. Він обґрунтовано довів не лише низьку продуктивність праці кріпаків, а й непродуктивне використання її поміщиками. Лише заміна праці кріпаків вільнонайманою працею, наголошує він, ліквідує це зло. Проте спочатку він не ставить питання про скасування кріпацтва, а лише розробляє рецепти для поліпшення становища селянства і підвищення продуктив­ності його праці. Журавський пропонує навчати селян ремесла, наближати їхню працю в поміщицькому господарстві до вільнонайманої тощо. Я. П. Козельський (1729-1795) походив з середовища служилого козацтва Полтавської губернії. Він закінчив Київську академію і Петербурзьку академічну гімназію, в якій серед його вчителів був і М.В. Ломоносов. У 1757 р. Козельський вступив до військово-інженерний корпус, після закінчення якого був призначений вчителем в артилерійську школу, а потім перейшов на службу в Сенат. Козельський взяв активну участь в організованому Катериною II просвітницькому заході - «Зборах, намагайтеся про переклад іноземних книг». Завдяки його діяльності російське суспільство познайомилося з працями ряду французьких просвітителів. Переклади, зроблені Козельським, вперше в російській літературній традиції забезпечувалися передмовами і багатьма коментарями. У своїх міркуваннях на соціальні та політичні теми Козельський підкреслював необхідність з'єднання процесу освіти з низкою соціальних заходів, в числі яких він називав уведення загальної обов'язковості праці і створення таких економічних умов, при яких одна частина народу не змогла б пригнічувати іншу.

Я.П. Козельський у своїх міркуваннях дотримувався концепції природних прав людини і договірного походження держави. Метою договору про утворення держави, на думку Козельського, є досягнення загального блага. У тому випадку, якщо правителі не дотримуються умов договору та не виконують покладених на них завдань, народ має право на його насильницьке розірвання, оскільки пригноблені можуть боротися зі своїми гнобителями за природним правом. Розглядаючи різні форми правління.

Я. П. Козельський мріяв про суспільство, в якому не буде ні багатих, ні бідних, а всі люди стануть жити своєю працею, працюючи по вісім годин на добу. Приватна власність не ліквідується, але істотно обмежується таким чином, щоб її володарями змогли стати всі члени суспільства.