51. Методи збирання соціологічної інформації У соціології використовують різні джерела і методи збирання інформації (див. табл.). А. Документальні джерела. Розпочинаючи дослідження, соціолог му­сить перш за все зібрати відомості з пер­винних документів. Термін «документ» у соціології трактується як матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію про фа­кти, події, явища об'єктивної дійсності та про діяльність людини і спеціально призначений для її передачі в часі і просторі. Цінність документальних джерел для соціологічного дослі­дження і необхідність їх використання зумовлюються передусім тим, що потоки документальної інформації пронизують усі сфери життєдіяльності сучасного суспільства, характеризують соціальні процеси на різних рівнях дослідження (суспільному, інституційному, груповому, особистому), їх динаміку, свідо­мість людей, види, зміст і результати їхньої діяльності. Соціо­логічна інформація, яку містять документи, іноді дублює дані, одержані іншими методами (опитування, спостереження). Тоді вона стає засобом для перевірки і контролю їхньої надійності. Соціологічне спостереження — важливий метод збирання первинної соціологічної інформації через цілеспрямоване, систе­матичне, безпосереднє сприйняття і пряму реєстрацію значущих (для цілей дослідження) фактів соціальної дійсності, найбільш важливих її подій. Інтернет як засіб інформації. Поняття Інтернет як ЗМІ. Засіб масової інформації - засіб поширення інформації, що характеризується: спрямованістю до масової аудиторії, загальнодоступністю, корпоративним характером виробництва і розповсюдження інформації. До засобів масової інформації належать: -Преса, радіо; - Кінематограф, звукозаписи і відеозаписи; - Відеотекст, телетекст, рекламні щити і панелі; - Домашні відеоцентри, що поєднують телевізійні, телефонні, комп'ютерні та інші лінії зв'язку. «Засіб масової інформації - це засіб комунікації , призначене для охоплення народних мас». Інтернет - це багатогранне ЗМІ, що містить в собі багато видів комунікацій.інтернет відіграє з класичною схемою стандартної комунікації моделі «джерело-повідомлення-одержувач». Комунікація в інтернеті приймає різні форми, від WWW-сторінок до електронних листів між друзями. Кожна ланка в ланцюжку «джерело-повідомлення-одержувач» може варіюватися в широких межах.джерелом може бути як приватна особа, так і група журналістів, повідомленням - журналістський матеріал або повідомлення у чаті, а одержувачем - одна людина або аудиторія, потенційно складається з мільйонів чоловік. Особливості розміщення інформації в Інтернет. Оскільки Internet - досить велике інформаційнийпростір, то існує ймовірність того, що сайт може затеряеться на його глобальних просторах серед численних WWW-сторінок. Що ж необхідно зробити, щоб уникнути цього? Постає завдання - допомогти клієнтам знайти інформацію про Вас. Слід дотримуватися основний принцип - інформація про ресурс повинна бути легкодоступною. Таким чином, щоб отримати максимальний ефект, то необхідно подбати про те, щоб користувач без особливих зусиль зі свого боку отримав досить повну інформацію про ресурс. Крім того, дана інформація повинна бути достатньо цікавою для того, щоб привернути увагу читача і спонукати його відвідати сайт ще раз. Головна особливість кампанії в Інтернеті полягає в тому, що необхідно привернути увагу до мережного ресурсу.

52. Науково-дослідна робота студентів і слухачів є одним з важливих та ефективних засобів якісної підготовки фахівців з вищою освітою, здатних творчо використовувати в практичній діяльності досягнення юридичної науки. Вона покликана стимулювати активну творчу працю студентів і слухачів в процесі навчання й оволодіння спеціальністю, виявляти серед них найбільш обдарованих і створювати умови для їх творчого зростання.

Науково-дослідна робота в інституті проводиться шляхом залучення до участі слухачів і студентів у щорічних науково-практичних конференціях. За останні роки були організовані та проведені на належному рівні науково-практичні конференції на теми:

2003   –   Актуальні питання правового забезпечення політичної реформи суспільства.

2004   –   Забезпечення прав людини та громадянина в умовах реформування політичної та правової системи України.

2005   –   Проблеми захисту прав людини та громадянина в умовах розбудови громадянського суспільства в Україні.

2006   –   Формування громадянського суспільства та правової держави в контексті Європейської інтеграції.

2007   –   Правова система України: сучасний стан і перспективи удосконалення.

2008   –   Право і держава сучасної України: Проблеми розвитку та взаємодії.

2009   –   Актуальні проблеми сучасної юридичної науки та правоохоронної діяльності.

2010   –   Проблеми розбудови держави та громадянського суспільства в Україні.         

2011   –   Актуальні проблеми забезпечення конституційних прав та свобод людини і громадянина в Україні.

Кожен фахівець повинен мати уявлення про методику й організацію

науково-дослідницької діяльності, про науку та основні її поняття.

Наука — це сфера людської діяльності, спрямована на вироблення нових

знань про природу, суспільство і мислення.

Як специфічна сфера людської діяльності вона є результатом суспільного

розподілу праці, відокремлення розумової праці від фізичної,

перетворення пізнавальної діяльності в особливу галузь занять певної

групи людей. Необхідність наукового підходу до всіх видів людської

діяльності змушує науку розвиватися швидшими темпами, ніж будь-яку іншу

галузь діяльності.

Поняття "наука" включає в себе як діяльність, спрямовану на здобуття

нового знання, так і результат цієї діяльності — суму здобутих наукових

знань, що є основою наукового розуміння світу. Науку ще розуміють як

одну з форм людської свідомості. Термін "наука" застосовується для назви

окремих галузей наукового знання.

Закономірності функціонування та розвитку науки, структури і динаміки

наукового знання та наукової діяльності, взаємодію науки з іншими

соціальними інститутами і сферами матеріального й духовного життя

суспільства вивчає спеціальна дисципліна — наукознавство.

Одним з основних завдань наукознавства є розробка класифікації наук, яка

визначає місце кожної науки в загальній системі наукових знань, зв'язок

усіх наук. Найпоширенішим є розподіл усіх наук на науки про природу,

суспільство і мислення.

Наука виникла в момент усвідомлення незнання, що в свою чергу викликало

об'єктивну необхідність здобуття знання. Знання — перевірений практикою

результат пізнання дійсності, адекватне її відбиття у свідомості людини.

Це — ідеальне відтворення умовною формою узагальнених уявлень про

закономірні зв'язки об'єктивної реальності.

Класифікація соціальних проблем.

Соціальні проблеми, на рішення яких направлена соціальна робота, можна класифікувати таким чином:

1. Індивідуальні, сімейні, організаційні проблеми.

Працюють з індивідом, включаючи його слабке фізичне здоров'я і безпорадність, пригноблення, зовнішню непривабливість, самотність, соціальну ізоляцію і закінчуючи різними організаційними проблемами.

2. Соціально-екологічні проблеми— охорона навколишнього середовища, забруднення великих промислових центрів, екологічні катастрофи.

3. Соціально-економічні проблеми. У ході становлення держави, здійснення реформ в Україні 60% населення виявилося за межею бідності. Такі соціальні наслідки економічних реформ на сучасному етапі актуалізують соціальну роботу.

4. Проблеми соціальної стратифікації. Соціальне розшарування, нерівність в суспільстві веде до розділення суспільства на «вищі» і «нижчі» класи і верстви, до економічної експлуатації, технократичної маніпуляції.

5. Проблеми поведінкового функціонування індивідів, груп, спільностей — аспекти девіантної поведінки, соціальних відхилень, наркоманії, алкоголізму, соціальної аномалії і т.д.

6. Проблеми символізування і моделювання світу і людей в ньому. Вони можуть виражатися в неадекватних формах, недоліку честі і моралі, високій самоповазі, недосяжних життєвих цілях, а звідси — у відчуженні, соціальних забобонах, в антилюдських цінностях.

7. Проблеми комунікації, інформаційного забезпечення, а також проблеми нормативних оцінок і пізнавальних здібностей.

8. Проблеми структур влади — від них, їх дії, програм залежить соціальна напруженість і стабільність в суспільстві, від їх режиму (тоталітарності, демократії або авторитарності) - соціальна активність населення.

3. Характер соціальної проблеми як визначальний чинник у діяльності соціального педагога.

Соціальні проблеми можуть носити глобальний характер, зачіпаючи інтереси значної частини людства. Так, демографічні, екологічні, техногенні, продовольчі, енергетичні та інші проблеми в даний час набувають глобального характеру і їх вирішення вимагає участі більшості держав нашої планети. Соціальні проблеми можуть торкатися інтересів окремих або декількох соціальних систем. Наприклад, соціальні кризи, що розповсюджуються на окремі країни, національно-етнічні спільноти, асоціації, блоки або угрупування. Проблеми можуть розповсюджуватися на ті або інші сфери, групи людей або осіб. Це можуть бути ті, що охоплюють соціально-економічну, соціально-політичну, духовну або власне соціальну сфери життєдіяльності людей. Для соціальної роботи особливу значущість мають особові проблеми, що виникають у процесі взаємодії особи і соціального середовища.

Зміст політичних проблем.

Принцип мирного співіснування . В системі сучасного міжнародного права центральне місце належить принципу мирного співіснування. В світі затвердилося визнання того, що сьогодні міжнародне право може бути ефективним тільки як право мирного співіснування. В ньому втілені найпеші загальнолюдські цінності – мир і співпраця. Головна ідея цього принципу полягає в тому, що держави зобов”язані підтримувати міжнародний мир, грунтований на засадах міжнародних відносин, виявляти толерантність одна до одної, розвивати співробітництво між собою, без огляду на належність до різних політичних, економічних і соціальних систем та рівень їхнього розвитку. Цей принцип проголошує право народів жити у безпечному, справедливому й демократичному світі, задає нормативну модель світового порядку, в якому не повинно бути місця насильству й пригнобленню народів у будь-якій формі. З принципом мирного співіснування безпосередньо пов”язаний принцип незастосування сили або загрози силою у міждународних відносинах. Міжнародне право аж до середини ХХ сторіччя визнавало право держав на війну. У відповідності до нього будь-яка держава могла застосувати силовий, військовий спосіб розв”язання будь-якої суперечки з іншою державою. У теорії й практиці панувала “держава” (“традиціоналістська”) концепція міжнародних відносин, взаємовідносини великих держав визначали стан світового політичногопорядку. В першій половині ХХ сторіччя окремі держави неодноразово здійснювали спроби у двосторонньому порядку проголосити відмову від застосування сили. Але відповідний принцип як усезагальна вимога був зафіксований тільки у Статуті ООН: “Всі члени Організації Об”єднаних Націй утримуються в їхніх міжнародних відносинах від загрози силою та її застосування як проти територіальної недоторканності й політичної незалежної будь-якої держави, так і якимсь іншим чином. Принцип непорушності державних кордонів полягає у міжнародно-правовому визнанні існуючих кордонів держав, у відмові від будь-яких зазіхань на ці кордони. Цей принцип є підставою для заперечення територіальної експансії у будь-якій формі. Його значення стає зрозумілим, коли згадати, що у минулому прагнення до захоплення чужих територій, до перекроювання державних кордонів, зазіхання на чужі території, війни між державами вважалися правомірними елементами державної політики.