Збудники бруцельозу

Бруцельоз — хронічне захворювання людей і тварин, яке характеризується пропасницею та ураженням переважно опорно-рухової, серцево-судинної, сечово-статевої, нервової та інших систем. Збудник цього захворювання був відкритий у 1886 р. Д. Брюсом (і названий на його честь). Збудниками бруцельозу в Україні найчастіше є Brucella melitensis, Brucella abortus та Brucella suis. У першому випадку людина заражується від кіз та овець, у дру­гому — від великої рогатої худоби, у третьому — від сви­ней. Але захворювання мо­жуть спричинювати й інші види. В. melitensis — найпа- тогенніша, тому в 95 — 97 % ви­падків саме вона є збудником хвороби.

Морфологія. Бруцели — грамнегативні кокоподібні па­лички розміром 0,5 0,7— 0,6 1,5 мкм. Розміщуються без­ладно, спор не утворюють, капсул не мають.

Культуральні властивості. Вибагливі, ростуть повіль­но (протягом 2 — 4 тиж). Використовують такі живильні се­редовища: сироватково-декстрозний агар, агар із картопляного настою із сироваткою та кров'яним агаром (5 % овеча кров), середовище "Д", печінковий агар, МПА, МПБ. Деякі штами потребують підвищеної концентрації С0₂.

Резистентність відносно висока, особливо до низьких температур. Тривалий час можуть зберігатися в грунті, воді (упродовж 2 — 4 міс), молочних продуктах (маслі, сирі та ін­ших — до 1 року). Під час кип'ятіння бруцели гинуть миттєво, а під час пастеризації — через 5 хв.

Джерела інфекції — кози, вівці, велика рогата худоба та свині, рідше собаки. Людина заражується під час догляду за тваринами або переробки сировини. Ветпрацівники заражують- ся під час окоту (у навколоплідних водах є багато збудників). Можливе зараження аліментарним (при вживанні продуктів, забруднених бруцелами) або повітряно-краплинним шляхом, але основним все ж таки є контактно-побутовий шлях переда­чі інфекції. Вхідні ворота — шкіра (мікротравми), кон'юнк­тива, слизові оболонки порожнин рота та носа. Інкубаційний період триває від 1 тиж до кількох місяців,

Патогенез. Потрапивши в лімфатичні вузли, бруцели роз­множуються, утворюють "первинний бруцельозний комплекс". Потім розвивається бактеріемія, відбуваються генералізація процесу та алергізація організму. Бруцельоз перебігає як хро­нічний сепсис, оскільки спостерігається незавершений фаго­цитоз. У фагоциті бруцели недосяжні ні для антитіл, ні для хіміопрепаратів. Вони можуть зумовлювати тривалу персистенцію та рецидиви хвороби. Клі­ніка бруцельозу дуже різноманітна. Найчастіше уражуються лімфатична, судинна, нервова, опорно-рухова системи, а та­кож печінка та статеві органи. У хворих на бруцельоз можливі інфекційні аборти (у вагітних) та безплідність Бруцели мають алергізувальні властивості.

Імунітет тривалий, перехресний до всіх видів бруцел. "Про­рив" імунітету буває при інфікуванні великими дозами збуд­ника або при його високій вірулентності.

Діагностика. Матеріал для дослідження: для виділення гемокуль­тури беруть кров із ліктьової вени (5 — 10 мл), а для серологіч­них досліджень — з пальця (1—2 мл); сеча, спинномозкова рі­дина, грудне молоко, рідше випорожнення.

Методи лабораторної діагностики:

• серологічний (РА, Райта, під час масових обстежень — реа­кція Хеддльсона; реакція Кумбса, РПГА, ІФА);

• алергічний — проба Бюрне з бруцеліном (позитивна проба свідчить про наявність не лише хвороби, а й імунітету);

• бактеріологічний — переважно виділення гемокультури;

• біологічний — зараження морських свинок.

Специфічна профілактика. В осередках бруцельозу застосовують живу вакцину (ЖБВ). Менш алергенною є хімічна бруцельозна вакцина (ХБВ). Суміш убитих бруцел (убита лікувальна вакцина) та ХБВ використовують для лікування (стимуляція імунітету).

Лікування. Призначають антибіотики (левоміцетин, ерит­роміцин), а для попередження рецидивів захворювання — бруцельозний імуноглобулін.