Бордетели (коклюш, паракоклюш).

Морфологія.Збудник коклюшу має вигляд дріб­них нерухливих овальних паличок, які погано забарвлюються звичайними аніліновими барвниками. Збудник паракоклюшу має трохи більші розміри. Обидва мікроорганізми не утворю­ють спор, нерухливі, грамнегативні. При спеціальному забарв­ленні видно капсулу.

Культивування.Бордетели — аероби. Вони вимогливі до живильних середовищ. Ростуть на спеціальному середови­щі Борде—Жангу (гліцериново-картопляний агар із кров'ю) або на казеїново-вугільному агарі (КВА — напівсинтетичне середовище без крові Середовища готують перед застосуван­ням. Під час культивування їх треба захистити від висихання (для цього в термостат ставлять посудину з водою.

На КВА бордетели утворюють дрібні, правильної форми, блискучі, сірувато-кремового кольору колонії .В. parapertussis продукують фермент тирозиназу, тому на живильних середовищах, що містять тирозин, вони утворюють колонії коричневого кольору. на кров'яному агарі навколо колоній утворюється зона Т-гемолізу.

У рідкому середовищі утворю­ють каламуть і осад;

Біохімічна активність бордетел незначна.

Резистентність. Бордетели малостійкі в навколишньо­му середовищі, вони швидко гинуть за низької температури, при висушуванні та дії сонячного випромінювання; не стійкі до високої температури, дезінфекційних засобів, але малочут­ливі до антибіотиків. У природних умовах тварини не сприй­нятливі до хвороб, збудниками яких є бордетели.

Джерело інфекції — хворий, шлях передачі — повітряно-крап­линний.

Патогенез. Збудники коклюшу та паракоклюшу проникають в організм через верхні дихальні шляхи, розмножуються в сли­зовій оболонці, виділяють токсини. Розвивається катаральне запалення верхніх дихальних шляхів. Токсини діють на ЦНС, подразнюють нервові рецептори слизової оболонки, що зумо­влює кашльовий рефлекс. Виникають напади кашлю, що мо­жуть супроводжуватися судомами, блюванням. Подразнен­ня дихального центру зумовлює спазм дрібних бронхів. У перебігу захворювання виділяють 3 періоди; І — катаральний (1 — 2 тиж), найбільш заразний період; II — спазматичного каш­лю (2 — 4 тиж); III — період реконвалесценції (2 — 4 тиж).

Імунітет після перенесеного захворювання стійкий і три­валий.

Діагностика.Матеріал для лабораторного дослідження — слиз із носової частини глотки.

Застосовують кілька методів забору патологічного матеріалу.Метод кашльових пластинок. Під час нападу кашлю підно­сять до рота хворого чашку Петрі з живильним середовищем, тримають її на відстані 8 —10 см протягом 7 — 8 кашльових по­штовхів. Задньоглотковий метод. Із задньої стінки глотки беруть слиз за допомогою стерильного тампона, який зігнуто під ку­том 120 °. Забір матеріалу проводять натще або через 2 — 3 год після іди. Під час транспортування посіви чи тампони слід об­класти теплими грілками.

Головний метод лабораторної діагностики — бак­теріологічний. Посів матеріалу проводять на 2 чашки з живиль­ним середовищем. У разі застосування сухого тампона матеріал висівають негайно на щойно приготовлені підігріті живильні середовища. Серологічний метод діагностики застосовують у пізніх ста­діях хвороби, а також при стертих її формах. У сироватці кро­ві хворих визначають антитіла за допомогою РА, РНГА, РЗК та ІФА.

Специфічну профілактику проводять згідно з кален­дарем профілактичних щеплень вакциною АКДП.

Для ліку­вання використовують антибіотики, які ефективні в катараль­ний період і неефективні в інші періоди захворювання.