Мікобактерії (туберкульоз)

На туберкульоз хворіють люди, тварини та птахи.

Морфологія.Збудник туберкульозу — це тонкі палички, поліморфні (прямі, зігнуті, колбоподібні, гіллясті, зернисті — зерна Муха), нерухливі, не утворюють спор і капсул. Це грампозитивні мікроорганізми, але через високий вміст ліпідів (40 %) у клітинній стінці вони погано забарвлюються. Тому для виявлення мікобактерій у лаборато­рії мікропрепарати забарвлюють за методом Ціля—Нільсена.

Культивування.Мікобактерії культивують на спеціальних живильних се­редовищах (Левенштейна—Йєнсена, кров'яних) в аеробних умовах за температури 37 —38 °С та наявності 5—10% С0₂ протягом різного терміну (від 8—10 днів до 8 тиж).

На щіль­них живильних середовищах вони утворюють сухі зморш­куваті колонії кремового кольору, які нагадують цвітну ка­пусту.

На рідких живильних середовищах міко­бактерії уворюють грубу плівку.

У хворих іноді виділяють атипові мікобактерії, які здат­ні спричинювати захворю­вання легень, лімфатичних вузлів та шкіри. Ці захво­рювання називаються мікобактеріозами. Атипові міко­бактерії утворюють колонії, забарвлені в жовтий або оранжевий колір.

Ферментативні властивості мікобактерій не постійні. Біохі­мічно вони малоактивні.

Резистентність. Мікобактерії туберкульозу дуже стійкі у навколишньому середовищі, оскільки вони містять багато лі­підів. У висушеному мокротинні ці мікроорганізми можуть збе­рігатися до 10 міс, у грунті — до 5міс. Під час кип'ятіння мікобактерії гинуть протягом 5 —7 хв. Чутливі до дії сонячного випромінювання. Дезінфекційні ре­човини знищують цих збудників протягом доби. Патологічний матеріал і посуд для знезараження занурюють у 5 % розчин активованого хлорамі­ну на добу. Мікобактерії стійкі до етилового спирту, кислот, основ.

Джерело інфекції: хворий, рідко — тварина. Туберкульоз — це інфек­ція, яка дуже поширена серед вел рогатої худоби, курей, індиків. Рідше хворіють свині, дрібна рогата худоба.Шляхи передачі інфекції: повітряно-краплинний, повітряно-пи- ловий, харчовий (молоко), плацентарний.

Патогенез. Збудник туберкульо­зу уражує будь-який орган, але найчастіше — легені. При проникненні збудника аерогенно в ле­генях виникає горбок (туберкула), який містить лейкоцити, гігантські клітини, мікобактерії туберкульозу. Це первинне вогнище (вогнище Гона) оточує сполучнотканинна капсула. Завдяки їй збудники туберкульозу не виходять за межі тубер­кули. Збереженню мікобактерій туберкульозу в макроорганіз­мі сприяє перетворення їх на L-форму. Ці мікобактерії здатні відновлювати вірулентні властивості та спричинювати захво­рювання. В ослабленому організмі відбувається некротизація капсули горбка. Мікобактерії виходять за його межі, виділя­ються з мокротинням і сечею. Процес поширюється на нові ді­лянки, хвороба загострюється, виникають каверни. Це відкри­та форма захворювання. Іноді спостерігається генералізація процесу, який закінчується летально. Туберкульоз — це хро­нічна інфекція. Вона може бути екзогенного та ендогенного походження. Ендогенна інфекція виникає, як правило, на фо­ні несприятливих соціальних факторів, а також за наявності в організмі хронічних захворювань, які уражують нервову, ендо­кринну та інші системи.

Імунітет інфекційний. Він формується за наявності міко­бактерій в організмі. У людини є природна резистентність до туберкульозної інфекції. Близько 80 % людей інфіковані на ту­беркульоз, але хворіють лише 3 — 6 %. Поряд з імунітетом фор­мується алергічний стан, який можна виявити за допомогою туберкуліну.

Діагностика. Матеріал для дослідження. Досліджують різноманіт­ний патологічний матеріал: мокротиння, сечу, плевральну та спинномозкову рідину, промивні води бронхів, шлунка, вміст гнояків, асцитичну рідину органів черевної порожнини, сек­ційний матеріал та ін. У дорослих частіше досліджують мокро­тиння, сечу, плевральну та спинномозкову рідину, а в дітей з вираженими клінічними проявами хвороби — промивні води бронхів і шлунка (діти ковтають мокротиння). Якщо для аналі­зу беруть промивні води шлунка, хворий не повинен уживати їжу перед цим (не менш ніж 12 год до забору патологічного матеріалу). Перед забором мокротиння треба почистити зуби, прополоскати рот. Збирати мокротиння можна протягом до­би. Його збирають у спеціальну плювальницю з кришкою, яка щільно закривається. Транспортують матеріал у герметично закритих металевих контейнерах, які поміщають у поліетиле­новий пакет. У разі необхідності (при транспортуванні на ве­ликі відстані) його консервують. Для цього застосовують глі­церин, 10 % розчин натрію фосфату. За високої температури повітря використовують 2 — 3 % розчин борної кислоти. Пато­логічний матеріал досліджують у лабораторіях відповідних лі­кувальних закладів (наприклад, у лабораторії протитуберку­льозного диспансеру).

Методи лабораторної діагностики туберкульозу:

мікрооскопічний — з патологічного матеріалу готують мікропрепарати, забарвлюють за Цілем — Нільсеном та дослід­жують під мікроскопом (більш інформативна люмінесцентна мікроскопія);

бактеріологічний — для виділення чистої культури патоло­гічний матеріал обробляють розчином основи (NaOH, Na₃P0₄), що знищує сторонню мікрофлору, потім висівають на живиль­ні середовища. Виділену чисту культуру ідентифікують і визна­чають чутливість мікроорганізмів до лікувальних препаратів. Для прискореної діагностики застосовують метод мікрокультур Прайса, який дає змогу отримати культуру мікобактерій тубер­кульозу в коротший термін (через 2 — 3, максимум 7—10 діб);

біологічний — патологічним матеріалом заражають морсь­ких свинок і кролів. Морська свинка більш чутлива до М. tuber­culosis, а кріль — до М. bovis;

алергічний — внутрішньошкірну туберкулінову пробу Ман- ту застосовують для визначення інфікованості населення мі­кобактеріями туберкульозу, відбору осіб, які потребують вак­цинації (вакциною БЦЖ), оцінки її ефективності та важкості перебігу туберкульозного процесу.

Специфічна профілактика. Уводять вакцину БЦЖ згідно з календарем профілактичних щеплень (новонародже­ному — на 3-й день життя, ревакцинацію проводять у віці 7 та років).

Лікування проводять антибактеріальними препаратами.