Збудники зоонозних інфекцій

Інфекції, джерелом яких є тварини, називають зоонозними. До них відносять чуму, туляремію, бруцельоз і сибірку. Ці інфекції є одночасно й ОНІ, оскільки їх збудники дуже ві­рулентні, спричинюють захворювання з важким перебігом.Дослідження збудників ОНІ проводять у спеціальних лабо­раторіях, які працюють в особливому режимі. Забір патоло­гічного матеріалу та лабораторні дослідження виконують у спеціальних захисних костюмах: комбінезоні, халаті, гумових чоботах, окулярах, гумових рукавичках (2 пари). Користують­ся рушником, змоченим у дезінфекційному розчині, косин­кою, ватно-марлевою пов'язкою, що закриває рот, ніс та під­боріддя. Одяг дезінфікують у 5 % розчині лізолу, а окуляри — у 70 % етиловому спирті. Потім одяг автоклавують. Посуд, при­значений для забору патологічного матеріалу, повинен бути неушкодженим. В етикетці на посуді слід зазначити всі дані про хворого, час забору та підпис працівника, який проводив забір матеріалу. Посуд закривають пробками та парафінують. Предметне скло підписують до нанесення мазка. Посуд із зібра­ним матеріалом обгортають серветкою, змоченою 5 % розчи­ном лізолу або карболової кислоти.

Збудник туляремії

Туляремія — облігатна зоонозна інфекція, яка характеризу­ється різноманітною клінічною картиною (ураженням шкіри, слизових оболонок, лімфатичних вузлів, легень, органів черев­ної порожнини) і повільним одужанням. В Україні останніми роками зареєстровано випадки групових захворювань на туля­ремію в деяких областях: Одеській, Миколаївській та ін. Існує багато природних осередків туляремії.За перебігом туляремія нагадує чуму, тому спалахи епіде­мії в XIX ст. помилково діагно­стували як "доброякісну чуму", "малу чуму". Збудник відкрили у 1912 р. Г. Мак-Кой і Ш. Чепін

Морфологія. це дуже дрібні (0,2 мкм 0,7 мкм), поліморфні грамнегативні, кокоподібні палички, що не утворюють спор. Вірулентні штами мають капсулу

Культивування. На звичайних середовищах не росте. Культивують на зсілому жовтковому середовищі. Утворює ніжні колонії, які нагадують крапельки ро­си. Росте на середовищі, що містить цистин, глюкозу та кров (молочні колонії з характерним зеленим ореолом). Росте впро­довж 3 — 5 днів. Добре розмножується в жовтковому мішку курячого ембріона, який гине на 3 — 4-й день.

Резистентність. Збудник стійкий у навколишньому се­редовищі, особливо до низьких температур. Виживає до 3 — 4 міс у воді, зерні та фуражі, забруднених виділеннями гризунів. Під час кип'ятіння гине миттєво, під дією дезінфекційних роз­чинів — через 10—15 хв.

Джерело інфекції — гризуни. (водяні криси, ондатри, миші-полівки, домові миші). Випадки заражен­ня людини від людини невідомі. Шляхи передачі інфекції: аліментарний, водний, по­вітряно-пиловий та ін.

Патогенез. Вхідні ворота — ушкоджена і неушкоджена шкіра, слизові оболонки. Інкубаційний період триває від 2 до 8 днів. На місці проникнення мікроорганізмів утворюються виразки. Потрапивши в лімфатичний вузол, розмножуються в ньому. Утворюється бубон. Проникає в кров, бактеріемія зумовлює генералізацію процесу, унаслідок чого розвивається алергізація організму. Клінічні форми, як і при чумі, залежать від вхідних воріт. Клінічна картина може нагадувати чуму, але прогноз хвороби сприятливий.

Імунітет стійкий, зберігається впродовж усього життя.

Методи лабораторної діагностики. У перші дні за­хворювання проводять алергічні проби з тулярином. Внут рішньошкірні проби позитивні з 3 —5-го дня захворювання, нашкірні — з 6 —8-го дня. Починаючи з 2-го тижня, ставлять серологічні реакції: розгорнуту РА в пробірках, РПГА, ІФА. Оскільки виділити чисту культуру збудника дуже важко, па­тологічний матеріал (пунктат бубону, гній із кон'юнктиви, плівки із зіва, мокротиння, випорожнення, секційний мате­ріал, кров) уводять підшкірно білим мишам або морським свинкам. Потім роблять посів крові або матеріалу з органів для отримання чистої культури, яку ідентифікують за мор­фологічними та культуральними властивостями, антигенною структурою.

Специфічна профілактика. Застосовують ослаблену вакцину Гайського. Вакцинують людей, які живуть або пра­цюють у природних осередках. Вакцину вводять нашкірно, одноразово. Імунітет зберігається впродовж 5 — 6 років.