38. Неокласичний синтез Самуельсона.

Наприкінці 70-х різниця між кейнсіанством і неокласичною школою стала більш історичної, чим фактом, тому що жодне не зустрічалося в чистому виді, і держави прибігали до конкретних рецептів то одного, то іншого. У эк. вихованні синтез відбувся ще раніше, тому що з 1948 кращим підручником стала книга "Економікс" Ноб. лаур. 1970, ПідлогиСамуельсона, теж фактично Чиказька школа, багаторічний консультант Конгресу і Президента США. Він прагнув об'єднати всі досягненняек. думки, починаючи від Адама Сміта, включаючи марксизм. Книга грає особливо важливу роль, тому що кожне з 12 видань (останнє в 1885) включає більш сучасні погляди і приклади і більш широкий огляд усіх сторін громадського життя і всіх причин, що впливають на вибір. А проблема вибору в його інтерпретації і визначає предмет економічної теорії: як раціонально використовувати обмежені фактори виробництва і при цьому забезпечити потреби суспільства й індивідуума. Зі зміною суспільства змінюється і роль капіталу. Він стає не тільки продуктом праці і складової процесу виробництва, а стає основою стихійного розвитку в умовах приватної власності і утрачає властивість стимулювати розвиток при суспільній власності. Самуельсон формулює теорію споживчого поводження і робить висновок: мало користі від законодавчої боротьби держ. з монополіями, треба використовувати эк. важелі. Внутрішні обмежники політики ек. росту: 1) соціальні умови - ріст продукту може не знижувати цін і не зменшувати безробіття; 2) екологічні фактори.

39. Американський інституціоналізм початку хх ст. Та його основні напрями.

Інституціоналізм (від лат. institutio — настанова) з'явився в умовах переходу капіталізму в монополістичну стадію як узагальнення особливостей взаємодії різних соціально-економічних факторів у розвитку сучасного капіталізму. Інститут розглядається як первинний елемент рушійної сили суспільства в економіці. На початку 20-х років склалися три основні напрями американського інституціоналізму: соціально-психологічний на чолі з Т. Вебленом; соціально-правовий, очолюваний Дж. Коммонсом; кон'юнктурно-статистичний, лідером якого був У. Мітчелл.

Основним протиріччям сучасного капіталізму, за Т. Вебленом, є протиріччя між індустрією і бізнесом. Метою індустріалів є підвищення ефективності виробництва і збільшення багатства суспільства. До бізнесменів належать фінансисти, рантьє, мета яких — одержання максимального прибутку. Критикуючи паразитичний спосіб життя заможних класів, вчений вважав, що майбутнє за суспільством, звільненим від влади бізнесу і функціонуючим в інтересах усього соціуму. У результаті реформ повинен скластися новий порядок, за якого керівництво промисловим виробництвом буде передано соціальній раді техніків, і ринкова економіка звільниться від паразитизму і марнотратства.

Дж. Коммонс вважав систему бізнесу неефективною, оскільки капіталізм вільної конкуренції досяг фінансової стадії, яка характеризується посиленням "соціальних конфліктів" через монополістичну "нечесну" конкуренцію підприємців. Усунення соціальних протиріч у суспільстві ознаменує перехід до стадії адміністративного капіталізму. У цьому переході особливу роль повинен відіграти уряд, який має бути підконтрольним суспільній думці і здійснювати демонополізацію економіки. Правові рішення, прийняті таким урядом, сприяли б реалізації інтересів колективних інститутів. З цих позицій Дж. Коммонс визначив вартість товарної продукції як результату юридичної угоди колективних інститутів. Роль держави при цьому полягає не лише в арбітражі, а й у всьому правовому механізмі, що змушує виконувати прийняті за договором зобов'язання.

У. Мітчелл виявив вплив неекономічних факторів (психології, поведінки) на економічні (кредит, фінанси, ціни) за допомогою вивчення цифрових показників і встановлення закономірностей у коливаннях (кон'юнктурі) цих показників, тобто наявність ділових циклів в економічному розвитку суспільства. Ділові цикли — це повторювані піднесення і спади, що є результатом дії багатьох чинників (інвестицій, заощаджень, грошового обігу). Єдиним механізмом подолання протиріч, що виникають у різних фазах ділових циклів, є державне регулювання в сфері кредитно-грошового і фондового ринків у поєднанні з вирішенням соціально-культурних проблем.