36. Концепція монетаризму.

На підставі свого переконання, що цикли мають грошовий характер, неокласики пропонували обмежити державне регулювання економіки контролюванням грошової маси, емісії грошей, кількості грошей, що перебувають в обігу і в запасах, а також забезпечити збалансування державного бюджету та встановити високий банківський процент. На думку представників неоліберальної опозиції кейнсіанству, контроль за грошовою масою має підпорядковуватись основному закону грошового обігу. В основі його дії лежить кількісна теорія грошей, започаткована А. Смітом і остаточно сформульована Д. Рікардо. Метод теоретичних досліджень Фрідмена можна назвати суб’єктивно-позитивістським, заснованим на емпіричних та статистичних узагальненнях.

Позитивізм теорії Мілтона Фрідмена полягає в тім, що її цілком орієнтовано на практичне застосування.

Суб’єктивізм Фрідмена (як одна з ознак належності до неокласичного напрямку в економічній теорії) проявляється в тім, що він ураховує дію психологічного фактора (мотивів поведінки людини) в різних економічних ситуаціях, наприклад у ситуації «інфляційного очікування». Психологічні фактори, на його думку, — це рівноправні складові врівноважування економічної системи.

Багато положень його теорії було викладено у вигляді гіпотез, які доводяться на базі припущень, порівнянь та аналізу статичного в економічних явищах. Він використовує абстрактні визначення, дані ще класичною політекономією. Його монетаризм — це, власне, сукупність кількох неокласичних теорій, які мають самостійне значення, але об’єднуються кількісною теорією грошей, яку Фрід­мен розглядав не як теорію, а як загальний принцип аналізу. Свою концепцію він характеризує як «теоретичний підхід, що стверджує важливість грошей»¹. Ідея економічної свободи реалізується, на думку Фрідмена, невтручанням держави в економіку та зменшенням тієї частки національного продукту, що становить доходи держави і є матеріальною основою державних «вмонтованих стабілізаторів».

Державне втручання в економіку, підкреслює Фрідмен, блокує дію стихійних регуляторів, що сприяють встановленню рівноваги. Отже, основний принцип монетаризму полягає в тім, що альтернативи ринковому механізму не існує.

37. «Економіка пропозиції». Теорія «раціаональних очікувань».

Якщо Фрідмен у 1976 одержав Ноб. премію за спростування Кейнса і свій монетаризм, те в 1995 її одержав Лукас за спростування їх обох. Його напрямок наз. "нова класична школаекономікс". Фрідмен вважав, що суб'єкти економіки, напр, фірми, пристосовуються до ек. ситуації, спираючи на минулий досвід: це "адекватні чекання". Наслідок: при швидкій адаптації ринкового поводження, викликане цими чеканнями, швидко нейтралізують кожну державну політику стабілізації. Але неокласичний принцип адекватної реакції невірний, тому що інформація суб'єкта про події в ек. завжди неповна. Лукас побудував мат. модель, що враховує як вплив на очікування всієї наявної інформації, так і зворотний зв'язок: вплив очікувань на майбутні ек. події. Формалізував важливу в класичній теорії ідею оптимального ек. поводження суб’єкта. Теорія раціональних очікувань заперечує політику держ. регулювання:

1) усе нівелюється поводженням ек. агентів;

2) народжує результати, зворотні прогнозованим;

3) Держ. рішення стосуються макрорівня, ігноруючи мікро, а саме там приймаються рішення об’єктивного поводження в конкретній ситуації.

Економіка пропозиції: в основі не підприємство, а індивідуум: індивідуальний капітал і індивідуальна праця, що вкладають з визначеною метою. Основне в теорії «економіки пропозиції»: маніпуляції фіскальною політикою, система прогресивного оподатковування не стимулює заощаджень і інвестицій, перерозподіляє нац. доход на користь споживання і стають причиною приховування доходів, тіньовий ек., бартеру, схованої зайнятості, тому негативна.