16.Визначіть характерні риси римської класичної рабовласницької системи.

Рабство - стан суспільства, у якому допускається можливість знаходження деяких людей (називаних рабами) у власності в інших людей. Пан цілком володіє особистістю свого раба на правах власності. Будучи власністю іншого, раб не належить самому собі й не вправі собою розпоряджатися. Рабство з'явилося й поширилося в суспільствах, що перейшли до сільськогосподарського виробництва. З одного боку, це виробництво, особливо при примітивній техніці, вимагає досить значних витрат праці, з іншого боку - працівник може зробити істотно більше, ніж необхідно для підтримки його життя. Користування рабською працею стало економічно виправданим і, природно, широко поширилося. Тоді й зложилася рабовласницька система, що проіснувала багато століть - як мінімум, з античних часів до XVІІІ століття, а подекуди й довше.

У цій системі раби становили особливий клас, з якого звичайно виділялася категорія особистих, або домашніх рабів. Домашні раби завжди перебували при будинку, інші ж працювали поза ним: у поле, на будівництві, ходили за худобою й так далі. Положення домашніх рабів було помітно краще: вони були особисто відомі панові, жили з ним більш-менш загальним життям, до відомого ступеня входили до складу його родини. Положення інших рабів, особисто мало відомих панові, часто майже не відрізнялося від положення свійських тварина, а іноді бувало й гіршим. Необхідність утримання більших мас рабів у підпорядкуванні привела до появи відповідної юридичної підтримки права володіння рабами. Крім того, що сам хазяїн звичайно мав працівників, чиїм завданням був нагляд за рабами, закони суворо переслідували рабів, що спробували бігти від хазяїна або збунтуватися. Для втихомирення таких рабів широко застосовувалися самі жорстокі міри. Незважаючи на це, втечі й повстання рабів були нерідкі.

У міру росту культури й освіченості суспільства серед домашніх рабів виділився ще один привілейований клас - раби, цінність яких визначалася їхніми знаннями й здатностями до наук і мистецтв. Існували раби-актори, з і вихователі, перекладачі, переписувачі. Рівень утворення й здатностей таких з нерідко значно перевищував рівень їхніх хазяїв, що, втім, далеко не завжди полегшувало їхнє житт

19. У чому полягає суть Римського колонату та його вплив на формування аграрного суспільства.

Специфічну категорію суб'єктів права складали колони — дрібні орендарі землі, що потребували засобів існування й отримували землю в користування від великих землевласників за плату, що встановлювалася як у грошовій, так і в натуральній формі.Колонат зароджувався ще за часів республіки, продовжував розвиватися в період принципату і дістав правове закріплення в умовах абсолютної монархії. Разом з тим, колонат не є чисто римським продуктом суспільного розвитку. В Єгипті та Азії подібні відносини виникли раніше і були запозичені Римом. Однак у Римі джерелом колонату був також рабський пекулій, за яким раби, що добре працювали на переданій їм у пекулій землі, одержували свободу, проте навічно прикріплювалися до тієї самої землі.

Орендар-колон юридично залишався незалежним, мав право у будь-який час розірвати договір, піти в інше місце. Проте орендарями були, як правило, найбідніші кола населення, які не мали достатніх засобів для успішної обробки землі. Землеволодільці надавали їм позики, однак на таких умовах, що колони не мали змоги повернути їх своєчасно. Ускладнювали становище часті неврожаї. Згодом колони потрапляють в економічну залежність від орендодавців. Колон не міг залишити орендовану ділянку, не розрахувавшись з боргами, а розрахуватися він також не міг.

Поступово фактична економічна залежність перетворюється в юридичну. її збільшує нова податкова реформа, за умовами якої податки із землі стягуються з урахуванням колонів. Залишення колонами землі зменшувало прибутки землеволодільців, вони всіляко намагалися закріпити колонів, навіть переманюючи їх в інших. У 322 р. був прийнятий закон, що забороняв колону самовільно залишати орендований наділ. У 357 р. новий закон заборонив землеволодільцям відчужувати земельні наділи без приписаних до них колонів. Таким чином, завершилося правове оформлення щодо закріплення колонів. З'явилася нова категорія залежних людей, що мали певну правоздатність, але вельми обмежену в її здійсненні. Якщо колон самовільно залишав землю, землеволоділець засобами віндикації мав право витребувати його назад, тобто у цьому сенсі правове становище колона мало чим відрізнялося від раба. Однак колони не були рабами, юридично вони залишались вільними, але прикріпленими до землі. Колони — попередники кріпаків, а колонат — зародок феодалізму.Не тільки сам колон, а і його діти вважалися приписаними до даного наділу. Колонат стає спадковим. Зростає особиста залежність колонів від землеволодільців, які здійснювали над ними суд і розправу безконтрольно.