§ 6.3.2. Ретроспективні універсальні покажчики бібліографічних посібників

Ретроспективні покажчики БП дають матеріал для підбиття підсумків роботи із створення БП, подають відомості про бібліографічне забезпечення тих чи інших галузей знань.

Першим універсальним ретроспективним покажчиком БП, виданих в Україні, був твір видатного українського бібліографа Михайла Ілліча Ясинського — «орієнтовний список» українських бібліографічних посібників (264 назви), які були видані за дореволюційні і радянські роки. Список був надрукований як додаток до статті “Головні моменти з історії української бібліографії” (Бібліографічний збірник. — 1927. — № 3). Його хронологічним продовженням були щорічні покажчики М. І. Ясинського “Бібліографія бібліографічних покажчиків” за 1926—1928 роки (Журнал бібліотекознавства та бібліографії. — 1927. — № 1; 1929. — № 3; 1930. — № 4).

Результатом роботи Книжкової палати України в галузі ретроспективної бібліографії бібліографії були покажчики: “Книга про книги, 1917—1963: Техніка. Промисловість. Транспорт. Комунальне господарство : бібліогр. покажчик” (Х., 1964) та “Бібліографічні посібники УРСР, 1976—1980 : державний ретроспективний бібліографічний покажчик” (Х., 1985). Перший охоплював за змістом тільки декілька галузей знань, які належать до технічної бібліографії, тобто був загальногалузевим.

“Бібліографічні посібники УРСР, 1976—1980” — це перший універсальний ретроспективний покажчик БП, виданих в Україні, що вийшов окремим виданням. У його підготовці, крім Книжкової палати, взяли участь викладачі Харківського державного інституту культури. У покажчику обліковані окремі неперіодичні видання БП, періодичні бібліографічні видання, внутрішньожурнальні бібліографічні покажчики, списки, огляди. Не обліковані:

1. посібники, видані бібліотеками нижче обласного рівня, крім краєзнавчих;

2. видавничі та книготорговельні БП;

3. репертуарні списки для художньої самодіяльності;

4. видання у вигляді листівок, а також друковані на машинці або ротаторі;

5. прикнижкові, внутрішньокнижкові та пристатейні бібліографічні списки.

Незважаючи на ці обмеження, відбір БП у цьому покажчику був ширшим, ніж в поточних державних бібліографічних покажчиках, оскільки були обліковані також малотиражні видання. Велике значення має оглядова стаття, яка характеризує видані БП за видами та галузями знань (універсальні та багатогалузеві БП, краєзнавчі, із суспільних наук, історії, економіки; природничих наук; техніки, промисловості, будівництва і транспорту; сільського господарства; охорони здоров’я та медицини; культури та мистецтва; філологічних наук і художньої літератури; дитячої літератури).

Хронологічним продовженням цього покажчика, але обмеженим певним видом БП, є створений Національною парламентською бібліотекою України покажчик “Посібники наукової бібліографії, підготовлені бібліотеками України в 1981-1990 рр.” (К., 1993). На жаль, він вийшов дуже обмеженим тиражем.

Значний внесок у ретроспективну бібліографію бібліографії України належить Державній історичній бібліотеці України, яка видає ретроспективні покажчики краєзнавчих БП, виданих бібліотеками України, по п’ятиріччях (1976—1980, 1981—1985, 1986—1990, 1991—1995).

Центральною науковою бібліотекою імені В. І. Вернадського АН України підготовлено декілька ретроспективних покажчиків БП галузевого змісту, серед яких одним з найкращих є посібник Льва Ізраїлевича Гольденберга “Бібліографічні джерела українського літературознавства” (перше видання — К., 1977; друге — К., 1990).

Важливим джерелом інформації про бібліографічні видання найбільших бібліотек України є покажчики літератури про ці бібліотеки, як правило, присвячені ювілейним датам. Наприклад, це покажчики про ЦНБ АН України імені В. І. Вернадського (зараз — Національну бібліотеку України імені В. І. Вернадського НАН України), Львівську наукову бібліотеку імені В. Стефаника НАН України, Національну парламентську бібліотеку України, Харківську державну наукову бібліотеку імені В. Г. Короленка, Центральну наукову сільськогосподарську бібліотеку Української академії аграрних наук, Книжкову палату України та ін.

Деякі обласні універсальні наукові бібліотеки підготували покажчики бібліографічних посібників, виданих даною бібліотекою.

Окремим напрямом створення універсальних ретроспективних покажчиків БП є покажчики БП українознавчого змісту, незалежно від місця їх видання. Перші такі покажчики були надруковані на сторінках енциклопедичних видань: Яновский А. Труды, посвященные библиографии литературы малорусской. Библиография русинской или галицко-русской литературы // Энциклопедический словарь / изд. Ф. Брокгауза и И. Ефрона. — Т. 6 (полутом). — СПб, 1891. — С. 769—771; Симони П. Малорусская библиография // Новый энциклопедический словарь / изд. Ф. Брокгауза и И. Ефрона. — Т. 6. — СПб., 1912. — С. 497—502.

Значним внеском у бібліографію української краєзнавчої та країнознавчої бібліографії були твори Федора Пилиповича Максименка: Максименко Ф. Матеріали до краєзнавчої бібліографії України, 1847 — 1929 : список бібліографічних праць, що стосуються окремих місцевостей УРСР, Бесарабії, Дону й Криму / Всенар. б-ка України при Всеукр. Акад. наук. — К., 1930. — 264 с.; Максименко Ф. П. Бібліографія бібліографії української книжки ХІХ—ХХ століть : доповідь на нараді, скликаній б-кою Акад. наук УРСР в груд. 1945 р. в Києві. — К., 1948. — 16 с. — Машинопис; Кац Р. С., Максименко Ф. П. Бібліографія української і російської бібліографії по історії УРСР / Держ. іст. б-ка УРСР. — К., 1960. — 154 с.

Інформацію про бібліографічні посібники, створені українськими бібліографами або присвячені Україні, містять: книга Михайла Прокоповича Гуменюка “Українські бібліографи ХІХ — початку ХХ століття : нариси про життя та діяльність” (Х., 1969); науково-дослідна праця Ігора Івановича Корнєйчика “Історія української бібліографії: Дожовтневий період : (нариси)” (Х., 1971); навчальний посібник колективу авторів “Українська радянська бібліографія” (К., 1980); навчальний посібник Нінелі Федорівни Королевич “Українські бібліографи ХХ століття” (К., 1998); серія біобібліографічних нарисів Національної парламентської бібліотеки України “Видатні діячі української книги”. Але всі вони не є суто покажчиками БП, вони мають інше призначення та інший зміст.

У наш час питання створення ретроспективного покажчика БП — джерел українознавства — набуло особливу гостроту. До цього часу існували лише галузеві покажчики БП українознавчого змісту: з української художньої літератури або історії України. Перша спроба створити універсальний ретроспективний покажчик БП “Джерела українознавства” була зроблена співробітниками Центральної наукової бібліотеки АН України імені В. І. Вернадського у співробітництві з колишньою Державною республіканською бібліотекою УРСР (зараз — Національна парламентська бібліотека України) та Археографічною комісією АН УРСР. Покажчик “Джерела українознавства (1574—1924). Вип. 1. Вітчизняні бібліографічні джерела” (упоряд.: Б. В. Грановський, Н. М. Погребецька, С. О. Рильков, В. І. Костира. — К., 1990) інформував про покажчики неперіодичних видань, що вийшли на території України. Були враховані відомості про БП, видані на території колишнього СРСР; не обліковувалися посібники, видані українською діаспорою в інших країнах. Такі обмеження пояснювалися суто практичними обставинами: для того, щоб виявити БП, видані в інших країнах, потрібна значна пошукова робота, в тому числі безпосередньо в зарубіжних бібліотеках. Тому для інформування про зарубіжні бібліографічні джерела бажано створити окремий бібліографічний покажчик.

Другий випуск покажчика “Джерела українознавства” під назвою “Бібліографія бібліографічних посібників українських періодичних видань” (К., 1998) виданий Національною бібліотекою України імені В. І. Вернадського (уклад.: Н. М. Погребецька, Л. М. Ковінченко; відп. ред. В. Ю. Омельчук; вступ. ст. та літ. редагування Н. Г. Солонської). Тут подано відомості як про вітчизняні, так і про зарубіжні покажчики періодичних видань, які видавалися на території України, незалежно від мови, або за кордоном українською мовою. Серед них — універсальні і галузеві покажчики періодичних видань (журналів, газет, бюлетеней, періодичних збірників), а також покажчики змісту окремих періодичних видань.

Національна парламентська бібліотека України під час підготовки нового багатотомного біобібліографічного словника “Українські письменники” як один з перших кроків у цьому напряму видала покажчик бібліографічних посібників, що містять відомості як про окремих письменників і публіцистів, так і про літературознавців, критиків, перекладачів, а також про розвиток української літератури в цілому (Українські письменники : покажч. бібліогр. посібників / Нац. парлам. б-ка України ; упоряд.: Бабич Є. К., Негрейчук І. О. — К., 1995. — 72 с.).

Новим явищем у бібліографічній продукції України 90-х років є машиночитні БП, які інакше називають базами даних (БД). Для орієнтування в таких бібліографічних джерелах почали створювати покажчики баз даних.

Одним з перших покажчиків такого змісту є посібник “Бази даних НТІ України”, створений Українським інститутом науково-технічної і економічної інформації (УкрІНТЕІ). Як повідомили упорядники, попередній збір відповідної інформації здійснювався ще в 1992 р. У 1993 р. відомості про бази даних України було подано у виданому в Німеччині “Каталозі баз даних Східної Європи, 1993” [Der elektronische Fachinformationsmarket in Osteuropa, 1993], а з 1994 р. цей каталог поданий на хості ECHO Європейського співтовариства. Актуалізація відомостей про бази даних України була проведена в 1995 р., на підставі чого був виданий каталог “Базы данных НТИ Украины” (К., 1995).

Наступний перегляд відомостей про бази даних, якими користуються в Україні, був здійснений в 1997 р. Була зформована “Метабаза БД НТІ України”, а на її основі виданий каталог “Бази даних НТЕІ України (версія 20.08.1998 р.)” (К., 1998). “Метабаза” підтримується в актуальному стані шляхом анкетування власників баз даних, для чого розроблена структура опису баз даних.

Високо оцінюючи ініціативу УкрІНТЕІ і сам факт створення покажчика баз даних, треба звернути увагу на його недоліки і можливості вдосконалення. Як свідчить зміст покажчика, в ньому не відображено бази даних (електронні каталоги), створені в бібліотеках системи Міністерства культури і мистецтв, Національної академії наук України та ін. Вочевидь, збір матеріалу був обмежений відомчими кордонами, що обумовило неповноту посібника. У відомостях про базу даних бажано точніше вказувати тип БД (бібліографічна, фактографічна чи повнотекстова). Якщо вказано режим доступу on-line, треба вказати і шлях доступу. При порівнянні видань 1998 і 1995 рр. бачимо погіршення в групуванні відомостей про бази даних: якщо в 1995 р. була спроба дати предметне групування (за алфавітом рубрик, що позначали галузь), то в 1998 р. ніякої системи в розміщенні матеріалу не передбачено. Відсутні допоміжні покажчики, які в друкованій версії були б дуже бажаними (наприклад, топографічний — за місцем знаходження бази даних, систематичний чи предметний — за змістом, покажчик власників та виробників баз даних і т.д.).

І, безумовно, це видання повинно стати періодичним (щорічним). Не слід відмовлятися від випуску друкованої версії, яка для багатьох споживачів інформації є більш доступною. Можна знайти способи більш компактного представлення описів баз даних з метою скорочення обсягу покажчика, але, разом з тим, треба розширити його довідкові і пошукові можливості, застосовуючи такі методи бібліографування, як змістове групування і різноманітні допоміжні покажчики.

Дещо інше спрямування має анотований каталог "Бази даних служби довiдково-бiблiографiчного обслуговування [НБУВ]" (упоряд. Т. В. Добко. — К., 1996). Цей посiбник характеризує рiзноманiтнi бази даних, що знаходяться у фонді НБУВ, записанi на СD-ROM’ах або в пам’ятi комп’ютерiв НБУВ, у т.ч. бiблiографiчнi бази даних поряд з повнотекстовими i фактографiчними. Готується оновлене видання цього покажчика.

Iнформацiю про бiблiографiчнi бази даних, поряд з iншими, мiстить також рекламний проспект Iнституту проблем реєстрацiї iнформацiї НАН України (IПРI). В базах даних Нацiонального банку комп’ютерної iнформацiї IПРI мiстяться i видаються абонентам реферативнi електроннi видання: "Current contents" Iнституту наукової iнформацiї США, "Реферативный журнал" ВIНIТI, український реферативний журнал "Джерело".

Для пошуку БП, які інформують про літературу з різних галузей знань, видану в межах Російської імперії та Радянського Союзу, вагоме довідково-пошукове значення мають універсальні ретроспективні покажчики БП, створені колишніми центрами всесоюзного рівня.

До них належать декілька покажчиків БП, створених співробітниками Державної Публічної бібліотеки імені М. Є. Салтикова-Щедрина (зараз це — Російська національна бібліотека), яка була, як сказано вище, всесоюзним центром цього виду бібліографії, і зараз залишається головною установою Росії у даному виді бібліографії. Ще у 30-ті роки в цій бібліотеці була створена група, яку очолив видатний український бібліограф Юрій Олексійович Меженко, для розробки серії “Библиография русской библиографии”. Група зібрала цінні матеріали, склала план видань, згідно з яким пізніше були підготовлені праці М. В. Сокурової та М. В. Машкової.

Покажчик М. В. Сокурової “Общие библиографии русских книг гражданской печати” обліковував універсальні ретроспективні та поточні покажчики книг (тобто текстових неперіодичних видань), причому найбільш значні, важливі для пошуку книг або для характеристики розвитку бібліографії. Вони були згруповані за хронологією охоплюваної літератури. У першому виданні покажчика М. В. Сокурової (Ленінград, 1944) були відображені БП, які охоплювали літературу 1708—1939 рр.; у другому виданні (Ленінград, 1956) — 1708—1955 рр. Кожний БП був охарактеризований у докладній анотації; до неї додавався перелік праць, у яких раніше розглядався цей БП. Така характеристика БП набувала риси наукового дослідження. Суттєвим доповненням до основного тексту покажчиків М. В. Сокурової були вступні статті (О. Д. Ейхенгольца в першому виданні, П. Н. Бєркова — в другому), у яких було розглянуто видання бібліографічних посібників з позицій історії та теорії бібліографії.

За аналогічним планом і методикою був підготовлений покажчик М. В. Машкової та М. В. Сокурової “Общие библиографии русских периодических изданий 1703—1954 гг.” (Ленінград, 1956). У ньому обліковані універсальні покажчики періодичних видань; дана також вступна стаття П. Н. Беркова.

У 1977 р. вийшов інший покажчик, що охопив бібліографічні посібники, в яких відображені періодичні видання, вже з 1703 по 1975 р., у тому числі не тільки універсальні БП, але й галузеві, і краєзнавчі: Андреева Н. Ф., Машкова М. В. “Русская периодическая печать: (Общие и отраслевые библиогр. указатели), 1703—1975”. У цьому покажчику застосовано групування покажчиків періодичних видань за їх змістом, а розташування всередині розділів — теж за хронологією видань, що охоплені в БП. Метод бібліографічної характеристики — такий самий, як і в попередніх універсальних ретроспективних покажчиках бібліографічних посібників.

Велике значення для вчених має пошук статей, які були надруковані у періодичних виданнях. Перелік статей дається в покажчиках змісту періодичних видань. Для орієнтування в тому, які існують покажчики змісту періодичних видань, було підготовлено покажчик Ю. І. Масанова, Н. В. Ніткіної, З. Д. Тітової “Указатели содержания русских журналов и продолжающихся изданий, 1755—1970 гг.” (М., 1975). У першому розділі тут перелічуються покажчики змісту декількох видань разом; у другому розділі — покажчики змісту окремих видань 1755—1917 рр.; у третьому — покажчики змісту окремих періодичних видань 1918—1970 рр. У додатку подані: перелік неопублікованих покажчиків змісту періодичних видань та покажчиків видань наукових організацій.

Хронологічне продовження цього покажчика за 1971—1985 рр. було видано в 1987 р. А в 1998 р. Російська національна бібліотека видала покажчик "Русская периодическая печать: Указатели содержания, 1728—1995" (сост. Н. В. Ниткина. — СПб. : Изд-во Рос. нац. б-ки, 1998. — 799 с.). Цей покажчик є кумулятивним, тому що він об’єднує матеріал з попередніх випусків і доповнення за 1986—1995 рр., а також доповнення за попередні періоди, уточнення щодо назв періодичних видань тощо.

Ця бібліотека здійснювала також облік самих покажчиків БП. Найбільш повне видання цього типу покажчиків БП склав Кандель Борис Львович “Отечественные указатели библиографических пособий” (Л., 1983). Пізніше доповнення за 1982—1988 рр. додав М. А. Мамонтов. Друге, доповнене видання цього покажчика обліковує покажчики БП, видані з середини ХІХ століття до 1988 р. Це — покажчик “третього ступеня”, дуже цінний для орієнтації у наявній системі покажчиків бібліографічних посібників.

Державна Публічна бібліотека імені М. Є. Салтикова-Щедрина зробила також великий внесок у створення жанру путівника по бібліографічних посібниках. Як правило, путівники включали відомості не тільки про вітчизняні, але й про зарубіжні БП. В основному створювалися галузеві путівники, але є і універсальні.

Першим серед них був путівник Іраїди Костянтинівни Кирпичової “Библиография в помощь научной работе : метод. и справ. пособие” (Л., 1958). Він був призначений науковим працівникам, які починають свої дослідження, і інформував про бібліографічні посібники універсальні і галузеві, вітчизняні і зарубіжні, з усіх галузей знань та усіх хронологічних періодів. Цей путівник зазнав позитивну оцінку в світовому бібліографознавстві, був перекладений та виданий в інших країнах.

Його хронологічним продовженням є путівник Олени Володимирівни Ієніш “Библиографический поиск в научной работе : справ. пособие-путеводитель” (М., 1982), виданий за науковою редакцією І. К. Кирпичової. Він подає відомості про БП, що вийшли за наступні 20 років, з усіх галузей знань, які обліковують вітчизняну та зарубіжну літературу. Посібник містить також деякі відомості про види БП, про тактику та методику бібліографічного пошуку, про довідкові видання. Застосовуються такі способи бібліографічної характеристики БП, як огляд та перелік бібліографічних описів. Пошукові можливості путівника значно поширюються завдяки допоміжним покажчикам: предметному, джерел пошуку окремих видів видань та неопублікованих документів та ін.

Велику цінність при пошуку матеріалів біобібліографічного характеру має бібліографічний покажчик Ісаака Михайловича Кауфмана “Русские биографические и биобиблиографические словари” (2-е видання. — М., 1955).

У 80-і — на початку 90-х років були створені покажчики БП одного виду, а саме — покажчики державних БП, поточних і ретроспективних. Вони мають специфічну структуру, різні довідкові матеріали, тому їхній жанр визначений як “довідковий посібник” або “довідник”.

Перший такий довідковий посібник: “Текущие библиографические издания книжных палат и их использование” (укладач Іван Іларіонович Решетинський. — М., 1981) — подає розгорнуті анотації, майже нариси, про всі поточні державні БП усіх книжкових палат колишнього Радянського Союзу, в тому числі — про друковані картки для каталогів та картотек. Посібник дає також методичні поради щодо використання читачами та бібліотекарями державних БП та друкованих карток.

Другий — “довідник” Бориса Ар’євича Семеновкера “Ретроспективная государственная библиография СССР” (М., 1990) — подає підсумки складання універсальних ретроспективних покажчиків документів різних видів за 1918—1988 рр. Основна частина довідника — це бібліографічний покажчик ретроспективних державних БП по республіках, а також покажчик літератури з питань загальної ретроспективної бібліографії. Значну цінність має оглядова стаття “Ретроспективна державна бібліографія СРСР: сучасний стан, методика і організація”. Довідник містить цікаву зведену таблицю — характеристику усіх ретроспективних державних БП; допоміжні покажчики: іменний, назв, колективів, мовний, місць видання, видів видань.

Загалом можна зробити висновок, що ретроспективні універсальні покажчики БП складаються в певну систему, де покажчики одного виду (чи змісту) доповнюють інші, і кожний може слугувати за зразок при його продовженні чи доповненні. Але, на жаль, повного охоплення бібліографічної продукції України чи про Україну поки ще не досягнуто. Для цього потрібні зусилля багатьох бібліотек, які б діяли за єдиним координаційним планом.

***

Отже, в галузi бiблiографiї бiблiографiї України на даний час працюють багато органiзацiй i установ; система покажчикiв бiблiографiчних посiбникiв охоплює рiзноманiтнi за змiстом, призначенням, складом вiдображених матерiалiв ланки. Але як в органiзацiї цiєї роботи, так i в системi посiбникiв є ще значнi недолiки. Це, як вже зазначалося, вiдсутнiсть координацiї роботи, єдиного методичного центру i єдиного плану. Поточне оповiщення про бiблiографiчнi посiбники повинне бути бiльш повним i оперативним. Тираж покажчикiв БП має бути таким, щоб задовольняти потреби всiх бiблiотек та iнших користувачiв посiбникiв. Ретроспективний облiк БП бажано зробити бiльш планомiрним (унiверсальнi покажчики — по 5-ти або 10-тирiччях, галузевi — з усiх галузей знань без винятку). Необхiдно також придiлити увагу створенню бібліографічних посiбникiв типу "путiвника по БП", добре вiдомого фахiвцям, але майже вiдсутнього в сучасній українськiй бiблiографiї бiблiографiї. Заслуговує на розвиток перспективна бiблiографiя бiблiографiї, а також, як окремий напрям, iнформування про електроннi бiблiографiчнi бази даних, як опублiкованi, так i неопублiкованi.

Подолання виявлених недолiкiв i дальший розвиток бiблiографiї бiблiографiї в Українi сприятимуть покращанню iнформування споживачiв бiблiографiчної iнформацiї про бiблiографiчнi ресурси України.