Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Шелест, Щербицький

.doc
Скачиваний:
55
Добавлен:
07.02.2016
Размер:
48.13 Кб
Скачать

Тема: Прояви автономістських тенденцій. П.Ю.Шелест. Політика русифікації та її наслідки. В.В.Щербицький.

План

1.Прояви автономістських тенденцій П.Шелеста.

2.Політика русифікації В.Щербицького.

3. Конституція УРСР 1978 р.

1) В жовтні 1964 р. відбувся Пленум ЦК КПРС на якому Хрущова було звинувачено у волюнтаризмі і звільнено з посад Першого секретаря ЦК КПРС та Голови Ради міністрів СРСР.

Першим (Генеральним) секретарем КПРС став Л.І.Брежнєв, а Головою Ради міністрів СРСР - О.Косигін. Подальше особисте суперництво двох лідерів привело до висунення на перший план партійної посади. Перебування Брежнєва главою держави (з 1964 по 1932 рр.) увійшло в історію під назвою "роки застою".

Характерною рисою цього періоду стало зміцнення політичного монополізму КПРС, що проявилося в:

1. Підміні справжнього народовладдя формальним представництвом трудівників у Радах, обмеження реальної влади Рад.

Вибори до Верховної Ради УРСР та місцевих Рад проходили безальтернативно. Створені у такий спосіб органи влади республіки виконували декоративну роль і реальної влади не мали.

2. Зростання масштабів бюрократичного апарату, захоплення частини законодавчих функцій виконавчою владою.

Щорічно апарат управління країною зростав на 300-500 тис. осіб і у 80-х рр. сягнув 18 млн. Щороку вони нарощували випуск інструкцій, наказів та ін. Наприкінці 70-х рр. їх лише в управлінні господарством накопичилося близько 200 тис. Часто ці документи суперечили один одному і заважали працювати.

3.Зведення нанівець самостійності громадських організацій, їхнє фактичне одержавлення.

Вони поряд із Радами покликані були не управляти країною, а "створити "демократичний фасад ''народовладдя". Це стимулювало, з одного боку, падіння політичної активності, а з іншого - появу неформальних організацій та груп.

4.Згортання гласності.

В 1960 р. в республіці виходило 3280 газет, а в 1985 р. - 1799. При цьому зменшилася кількість місцевих газет, проте збільшилася кількість центральних. Таким чином монополізується інформація.

5. Фактичне перетворення КПРС на стрижень державної структури і зосередження у її руках усієї повноти влади.

Основною силою, що мала забезпечити просування радянського суспільства до комунізму була Комуністична партія України. Вона не була самостійною партією, а виступала як обласне відділення КПРС. Саме через КПУ здійснювалося керівництво Україною.

Обіймати будь-яку високу посаду було важко, якщо претендент не був членом КПРС. Тому чисельність парторганізацій постійно зростає. Якщо в 60-х рр. КПУ налічувала 1,2 млн. членів, то в 70-х - 2,7 млн.

2) У брежнєвський період КПУ очолювали два лідери, які обстоювали різні моделі розвитку республіки: П.Шелест (1963-1972 рр.) - автономістську, В.Щербицький (1972-1989 рр.) - центристську.

Петро Юхимович Шелест був уродженцем Київщини, за фахом інженер—металург, він розпочав сходження щаблями партійної кар'єри ще у довоєнні роки. У 50—х рр. обіймав керівні посади у Київському міськкомі та обкомі партії, згодом був призначений на посаду до ЦК.

Ліквідація раднаргоспів і перехід до галузевого принципу управління промисловістю суттєво обмежили повноваження республіки та її керівництва. Це мало влаштовувало першого секретаря ЦК КПУ П.Шелеста та його однодумців.

Характерною рисою перебування Шелеста на посаді першого секретаря ЦК КПУ стало поновлення самоствердження українців і тому був "незручною" фігурою для керівництва СРСР:

— Він відстоював інтереси України в межах СРСР. Принцип рівності всіх республік, передбачений конституцією СРСР, він сприймав серйозно і не бажав визнавати за Росією роль "старшого брата". Прагнув добитися для України статусу, аналогічного тому, який мали Польще, Чехословаччина чи Угорщина, тобто комуністичного суспільства, специфічні економічні та культурні потреби якого визнавало б керівництво СРСР.

— Головною турботою Шелеста були економічні потреби України. Він вимагав для України більшої ролі в процесі економічного планування в СРСР і не виявляв великого ентузіазму до плані економічного розвитку Сибіру, який означав зменшення інвестицій в Україну.

— Шелест став активним прибічником принципу паритету, за яким Україна мала отримувати від СРСР фонди, товари і послуги, що дорівнювали б вартості її внеску в СРСР.

— Ще відвертіше Шелест захищав мовні й культурні права українців. В його промовах лунали заклики, "як найдорожчий скарб", берегти "прекрасну українську мову". В 1965 р. міністр вищої освіти (і прибічник Шелеста) Ю.Даденков закликав розширити вживання української мови в університетах та інститутах.

— В 1970 р. у своїй книзі "Україно наша Радянська" Шелест поряд із описом вражаючих досягнень Радянської України прямо чи завуальовано підкреслював історичну автономність України, прогресивну роль козацтва. Він пишався, що з відсталого аграрного краю його республіка швидко перетворилася на сучасне суспільство з передовою промисловістю й технологією.

При цьому Шелест не був якимось прихованим націоналістом. Навпаки, у багатьох відношеннях він виявився більш непохитним комуністом, ніж його керівництво в Москві:

- Він був затятим противником Заходу, підтримував введення радянських військ в Чехословаччину (1968), непокоячись, щоб її реформаторські тенденції не "заразили" Україну.

- Шелест не приділяв достатньої уваги розвитку Західної України (результатом чого стала її економічна відсталість від Наддніпрянщини).

- Приділяв більше уваги важкий промисловості, надавав їй пріоритету перед виробництвом товарів широкого вжитку.

Таким чином, Шелест вважав, що найефективнішим засобом забезпечення успіху радянської політики на Україні є задоволення, а не придушення її економічних та культурних потреб.

Саме така "м'якість" до українського націоналізму та "потурання економічному "місництву" і стали причиною відставки Шелеста в травні 1972 р.

3) Наступником Шелеста на посаді першого секретаря ЦК КПУ став Володимир Васильович Щербицький, представник "дніпропетровського клану". І хоча з Брежнєвим він не мав родинних зв'язків, проте земляцькі стосунки відіграли свою роль.

Народився В.В.Щербицький в 1918 р. на Дніпропетровщині. По здобутті вищої освіти брав участь у Великій Вітчизняній війні. Після війни став функціонером КПРС. Пройшов усі щаблі партійної ієрархії, був першим секретарем Дніпропетровського обкому партії, в 1961—1963 та 1965-1972 рр. - голова Ради міністрів УРСР. З 1972 р. - перший секретар ЦК КПУ.

Прийшовши до влади, Щербицький дуже швидко зводить нанівець всі прояви автономізму. Нова політика набула рис русифікації. Вона проявилася в:

- повному підпорядкування українських підприємств загальносоюзному центру

- скороченню сфери вживання української мови:

- всі свої доповіді і виступи Щербицький робив російською мовою;

- скорочується кількість українських шкіл і класів, збільшується чисельність російських;

- у вузах заняття проводять переважно російською мовою;

- діловодство в державних установах — російською мовою;

- використання російської мови, в усіх сферах суспільного життя, - заохочувалося, а української — засуджувалося (могло загальмувати службову кар'єру);

- відбулися зміни партійному апараті республіки, в результаті чого вищі партійні і державні посади в республіці зайняли 30 дніпропетровців, які відзначалися особистою відданістю;

- вищим орієнтиром для Щербицького були інтереси партійного керівництва СРСР, всю енергію і наполегливість Щербицький спрямовував на виконання планів соціально—економічного розвитку України, визначених союзним центром (бракувало критичного ставлення до прорахунків у політиці центру).

За оцінкою О.Субтельного, "своїм слухняним виконанням вказівок Москви, готовністю жертвувати економічними інтересами України, потуранням русифікації Щербицький міг би ввійти в історію як викінчений тип "малороса".

Однак, як і в більшості політичних лідерів, з плином часу у В.Щербицького змінювалися погляди й оцінки. Так, на поч. 80-х рр. Щербицький намагався покращити взаємини з культурною елітою і послабити потурання московській асиміляторській політиці. Єдине, що лишилося незмінним — це його орієнтація на центр і персонально на Л. Брежнєва.

Посилення компартійного впливу на всі сфери життя, посилило прагнення партійної номенклатури закріпити свою виключну, керівну роль в Конституції.

В жовтні 1977 р. була прийнята нова Конституція СРСР. Ії характерною рисою було декларування одних і втілення в життя інших принципів. Так Конституція:

- оголошувалася загальнонародною, проте закріплювала керівну роль КПРС в управлінні суспільством і державою;

- формально закріплювала суверенітет союзних республік, їхнє право на самостійні зовнішні відносини та право вільного виходу зі складу СРСР, але реальною практикою цей суверенітет зводився нанівець.

В квітні 1978 р., за зразком союзної, було прийнято Конституцію УРСР. Текст Основного Закону республіки практично повністю повторював текст Конституції СРСР.

Союзні органи державної влади протягом др. пол.60-х - поч. 80-х рр. все більше привласнювали і без того обмежені повноваження і права союзних республік. Формально УРСР мала свій вищий законодавчий орган - Верховну Раду, вищий виконавчий орган - Раду міністрів УРСР, місцеві органи влади - ради народних депутатів. Однак владні повноваження кожного з цих органів на своєму рівні поступалися повноваженням відповідних партійних комітетів. А ті, в свою чергу, жорстко підпорядковувалися партійній ієрархії, що унеможливлювало будь-які натяки на самостійність чи автономію.

4

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.