Теорія паритету купівельної спроможності валюти

Розрізняють теорії абсолютного і відносного паритету купівельної спроможності валюти. Вони показують взаємозв’язок між рівнем цін в країнах (рівнем інфляції) та їх валютним курсом.

Зміни курсів валют залежить від зміни темпів інфляції між розглядуваними країнами. Більш високе зростання всередині країни у порівнянні із зростанням рівня цін в іноземній державі призведе до знецінення національної валюти.

Теорія паритету відсоткових ставок

Дана теорія пов’язує між собою величину форвардного курсу і рівень відсоткових ставок за депозитами у країні.

У відповідності з цією теорією високі (низькі) відсоткові ставки в умовах рівноваги повинні покриватись форвардним дисконтом (або премією) по валюті.

“Ефект Фішера”

Даний ефект зв’язує відсоткові ставки з інфляцією у розглядуваних країнах.

Відповідно до ординарної теорії Фішера, номінальна ставка відсотку r у країні залежить від реальної відсоткової ставки R і темпу інфляції p:

(1+r)=(1+R)(1+p), де

r - номінальні відсоткові ставки;

R - реальні відсоткові ставки;

p - темп інфляції.

До двох і більше країн застосовують генералізований ефект Фішера, відповідно до якого різниця у ставках відсотка у порівнюваних країнах є функцією різниці їх темпів інфляції. Валюти з більш високим темпом інфляції повинні мати більш високу відсоткову ставку, ніж валюти з більш низьким темпом інфляції.

“Міжнародний ефект Фішера”

За допомогою даного ефекту здійснюється перехід від відсоткових ставок до валютних курсів. Відповідно до “міжнародний ефекту Фішера”, різниця відсоткових ставок є неупередженою оцінкою наступних змін готівкових валютних курсів. Таким чином, очікувані доходи від інвестування (у вітчизняній валюті) в іноземну або вітчизняну економіку повинні вирівнюватись, курсовий диференціал повинен бути рівною відсотковому диференціалу між відповідними країнами.

Теорія незміщеного форвардного курсу

Відповідно даної теорії, ніхто не дасть більш точного прогнозу майбутнього спот-курсу, ніж сам валютний ринок. Тому котирований банками форвардний курс або валютними біржами - ф’ючерсний курс і є кращий прогноз про величину очікуваного спот-курсу.

3.Фінансовий менеджмент міжнародної фірми

Фінансовий менеджер постійно вирішує протиріччя, що виникають між цілями підприємства і фінансовими можливостями їх реалізації. У комплекс його різноманітних задач входять як власне задачі фінансового менеджменту, так і специфічні задачі міжнародний фінансового менеджменту.

До задач фінансового менеджменту відносяться:

• фінансовий аналіз і система прийняття рішень;

• планування використання короткострокових фінансових ресурсів;

• планування використання довгострокових фінансових ресурсів;

• аналіз можливого ризику;

• контроль і звіт про виконання рішення.

До специфічних задач міжнародного фінансового менеджменту відносяться:

• оцінка положення країни відповідно до її зовнішніх позицій, тобто аналіз її платіжного балансу;

• планування фінансових операцій з точки зору використання в міжнародний розрахунках різних валют;

• кредитування експортної діяльності;

• міжнародний бюджетування капіталу, мотивація проведення прямих інвестицій і портфельних інвестицій;

• операції на євровалютному, єврокредитному і єврооблігаційному ринках.

Головна задача міжнародного фінансового менеджменту полягає в оцінці короткострокових і довгострокових активів і зобов’язань фірми у часовому і просторовому використанні міжнародних ринків.

Фінансування фірми, залежно від цілей, поділяється на короткострокове і довгострокове.

Мета короткострокового фінансування фірми полягає у поповненні оборотного капіталу, виконанні поточних зобов’язань. Задачами менеджера у сфері короткострокового капіталу є управління готівкою, управління матеріально-технічними запасами і інше.

Мета середньо- і довгострокового фінансування фірми полягає в отриманні грошових коштів для фінансування довгострокових інвестиційних і інших проектів фірми, формування доходного довгострокового портфеля цінних паперів, що приводять до зростання оціночної вартості компанії в майбутньому, і зростання акціонерного капіталу.

Короткострове фінансування фірми

Джерела короткострокового фінансування міжнародний фірми поділяються на 2 основні групи:

• внутрішні джерела фінансування;

• зовнішні джерела фінансування.

Різновидами внутрішнього фінансування є самофінансування і внутрішньофірмові кредити.

У загальному випадку внутрішніми джерелами фінансування фірми є нерозподілений прибуток і амортизація, перерозподілені всередині фірми за допомогою внутрішньофірмових міжнародний позик.

Зовнішніми джерелами фінансування фірми або її підрозділів є банківське фінансування (національне, іноземне і євровалютне) і отримання коштів за допомогою ринка цінних паперів.

Внутрішньофірмове короткострокове фінансування представляє собою взаємонадання валютних позик різними підрозділами компанії, а також надання інвалютних кредитів батьківською фірмою своїм дочірнім компаніям і навпаки. Такі позики надаються у вигляді:

• прямого міжнародного фірмового кредиту;

• компенсаційного внутрішньофірмового кредиту;

• паралельного внутрішньофірмового кредиту.

Види банківського фінансування:

• кредитна лінія;

• револьверний кредит;

• строкова позичка;

• овердрафт.

Довгострокове фінансування компанії.

Здійснюється в двох основних видах:

• від інвесторів (через купівлю акцій і облігацій);

• від кредиторів (у формі банківського кредиту або купівлі довгострокових цінних паперів - облігацій).

У свою чергу, міжнародне фінансування поділяється на іноземне і євровалютне залежно від типу взаємовідносин резидент-нерезидент і тієї валюти, яка надається.

За джерелами довгострокове фінансування компанії поділяються на внутрішнє і зовнішнє.

Внутрішніми джерелами довгострокового фінансування компанії є накоплені нетто-грошові потоки (net cash flow), що виникають при здійсненні міжнародних операцій. Основою нетто-грошових потоків є нерозподілений прибуток і накоплена амортизація.

Метою фінансового менеджменту будь-якої компанії є збільшення вартості капіталу акціонерів. Тому чистий грошовий потік компанії повинен постійно збільшуватись.

Самофінансування інвестиційних довгострокових проектів за рахунок власних джерел більш характерне для торгово-промислових фірм, ніж для фінансових інститутів. Це пояснюється високою часткою власного капіталу фірми - близько 50% пасивів. Для фінансових інститутів ця частка вимірюється в рамках 10% і, відповідно, більше значення мають зовнішні джерела для фінансування довгострокових вкладень.

Зовнішніми джерелами фінансування фірми виступають банківське фінансування у вигляді банківського кредиту і у формі купівлі банками довгострокових цінних паперів компанії, що не поступають у відкритий продаж, а розміщаються приватним шляхом серед великих інвесторів, і залучення коштів за рахунок емісії акцій і облігацій.