2. Завдання виховної роботи, які органічно випливають із головної мети.

Основними завданнями виховної роботи на сучасному етапі реформування та розвитку Збройних Сил України є:

забезпечення розуміння кожним воїном об’єктивних закономірностей історичного процесу становлення Української держави, необхідності свідомого виконання усіх вимог Конституції та Законів України, що стосуються захисту держави;

інформування і роз’яснення особовому складу сутності та характеру суспільно-політичних процесів, що відбуваються в Україні, воєнної політики держави та завдань військ щодо захисту свободи та незалежності країни;

згуртування особового складу навколо ідеї державної незалежності та усвідомлення кожним військовослужбовцем особистої відповідальності за забезпечення високої бойової та мобілізаційної готовності свого підрозділу, частини;

впровадження гуманітарної політики держави в Збройних Силах України;

формування свідомого та відповідального ставлення в усіх категорій особового складу до виконання завдань Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України;

зміцнення військової дисципліни та правопорядку в Збройних Силах, викорінення в частинах і підрозділах злочинів і подій, порушення правил статутних взаємовідносин між військовослужбовцями;

створення в підрозділах сприятливої соціально-психологічної обстановки і на цій підставі забезпечення здорового морально-психологічного стану особового складу;

морально-психологічне та інформаційно-пропагандистське забезпечення завдань бойової підготовки військ, бойового чергування, високої бойової та мобілізаційної готовності частин і підрозділів;

формування і розвиток у військовослужбовців гуманістичного світогляду, правової свідомості й особистих якостей, необхідних для військової служби та подальшої діяльності в цивільному суспільстві.

8) Принципи виховання, що обслуговують всі компоненти виховного процесу.

Принцип цілеспрямованості, сутність якого полягає у підпорядкованості всієї виховної роботи загальній меті та ідеалам виховання у Збройних силах України, їх усвідомленні і сприйнятті суб‘єктами та об‘єктами виховання, нетерпимості стихійності у вихованні, наявності перспективи у виховній роботі. Метою виховання у нашому суспільстві є формування гармонійно розвиненої і суспільно активної особистості з науковим світоглядом, з високим моральним потенціалом, що бажає і вміє працювати, духовно багатої і фізично досконалої.

Знання мети виховання в навчально-виховний діяльності має надзвичайно важливе значення, тому що вона є стрижневою у військово-педагогічній науці, висхідним пунктом теорії та практики військового виховання. Мета виховання безпосередньо торкається всіх компонентів виховного процесу, визначає зміст всіх його складових і підсистемах. Вона також зумовлює принципи, зміст, організацію, методи, форми та методику виховання військовослужбовців. Інакше кажучи, мета виховання військовослужбовців – це прогнозування цілей через результати виховання.

Основні вимоги цього принципу:

спрямування виховання воїнів на державно-патріотичних ідеях, формування з них справжніх патріотів української держави;

розуміння вимог Воєнної доктрини України, Конституції України до забезпечення обороноздатності нашої держави та інших державних документів до призначення Збройних сил України і організації та проведення бойової і гуманітарної підготовки, виховної роботи у сучасних умовах;

ясне і чітке усвідомлення вихователями цілей і задач виховання військовослужбовців, національно-державної спрямованої всіх виховних заходів і впливів;

спрямованість виховного процесу у Збройних силах України на формування і розвиток справжніх патріотів нашої Батьківщини, виховання військовослужбовців на кращих традиціях та ідеалах українського народу;

надання всьому виховному процесу наукового характеру, наступальності, конкретності, оперативності, гуманності та змістовності;

спрямованість виховної роботи на якісне вирішення завдань, які стоять перед Збройними силами України;

виховання воїнів на загальнолюдських цінностях тощо.

Вимоги цього принципу знаходять своє відбиття в інших принципах виховання, законодавчих актах держави щодо організації виховної роботи у Збройних силах України, програмах гуманітарної підготовки військовослужбовців, планах виховних заходів.

Принцип суспільної спрямованості, сутність якого полягає у використанні у виховній роботі кращих традицій виховання українського народу, систематичному ознайомленні військовослужбовців з суспільно-політичними подіями у країні та світі, залученні їх до активної участі в суспільному житті підрозділу, частини, збройних сил і держави. Цілі, завдання, зміст і характер виховання військовослужбовців визначаються державою. Наприклад, таким документом щодо організації та проведення виховної роботи з українськими військовослужбовцями є Концепція виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України, яка затверджена Указом Президента України у 1998 році. Практичну реалізацію цих вимог здійснюють командири (начальники) всіх рівнів.

Основні вимоги принципу суспільної спрямованості:

широке ознайомлення воїнів з повсякденним життям і діяльністю українського народу та народів світу;

чітка орієнтованість всієї виховної роботи на реалізацію вимог української держави до Збройних силах України;

впровадження у виховний процес кращих традицій, ідеалів і звичаїв українського народу;

неухильне проведення державної політики у всіх виховних заходах, їх тісний взаємозв‘язок з життям держави та суспільства, Збройних сил України, конкретних військових підрозділів і частин;

формування у вихованців інтерес до подій у державі, Збройних силах України та їх широке залучення до участі в суспільному житті військових підрозділів, частин, місцевих виборчих органах влади та держави;

ведучою ідеєю цього принципу має бути будівництво суверенної та незалежної України.

Принцип виховання воїнів у процесі військової праці і повсякденного життя. Праця, у тому числі й військова, має стати найголовнішим джерелом задоволення потреб військовослужбовця як фактор гармонійного і всебічного розвитку їх особистості. Формування, розвиток і вдосконалення особистості відбувається у суспільно-корисній змістовній діяльності. У зв‘язку з цим характер і особливості військової служби, зміст бойової підготовки мають значні виховні аспекти, створюють надзвичайно сприятливі умови для здійснення виховних заходів, переважна кількість з них позитивно впливає на загартовування та розвиток емоційно-вольової сфери особистості військовослужбовця.

Досвід сучасних воєнних конфліктів свідчить про те, що організація та проведення виховного процесу у збройних силах повинні відбуватися з урахуванням рівня розвитку військової науки та бойової техніки, особливостей функціонування психіки людини в екстремальних умовах, вимог сучасної війни та театру бойових дій. Під час проведення бойової та гуманітарної підготовки, різноманітних виховних заходів військовослужбовці мають отримати сукупність військово-професійних теоретичних знань про ці обставини, а на польових заняттях – загартувати психіку, навчитись ефективно діяти в складних умовах сучасної війни.

Основні вимоги цього принципу:

сполучення практичної діяльності військовослужбовців з виховними впливами на них, своєчасне і всебічне морально-психологічне забезпечення життєдіяльності військ;

досягнення розуміння необхідності українській державі Збройних сил і, відповідно, свідомого ставлення військовослужбовців до військової служби взагалі та опанування свого військового фаху і виконання конкретного військового завдання зокрема;

оптимальна та якісна організація бойової діяльності особового складу, процесу опанування військовою майстерністю військовослужбовців і військових колективів (чітке формулювання цілей і завдань всіх видів діяльності кожному військовослужбовцю; конкретне визначення обсягу, послідовності та строків виконання завдань; якісне організаційне і матеріально-технічне забезпечення завдань, що виконуються; постійна допомога, контроль і об‘єктивна оцінка діяльності воїнів; докладне дотримання вимог заходів безпеки, бойових і загальновійськових статутів; стимулювання сумлінного ставлення воїнів до виконання своїх службових обов‘язків і бойових завдань) тощо.

Виконання цих вимог щодо організації та здійснення бойового навчання і повсякденної діяльності особового складу буде забезпечувати їх виховний вплив у всіх сферах життєдіяльності військовослужбовців:

навчально-пізнавальній (заняття у системі бойової підготовки, самостійна робота над вдосконаленням теоретичних знань, практичних навичок і вмінь);

військово-професійній (виконання обов‘язків згідно службових функцій);

суспільній (участь у заходах морально-психологічного забезпечення життєдіяльності військ, діяльності суспільних організацій тощо) та ін.

Принцип виховання в колективі та через колектив. Колектив – могутній засіб військового виховання, ведучі риси особистості військовослужбовця формуються тільки в колективі. Про вплив соціального оточення на особистість популярно можна виразити такими відомими приказками: “З ким поведешся, від того і наберешся”, або “Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти”. Виховна сила колективу полягає у тому, що він водночас виконує функції як об‘єкта, так і суб‘єкта виховання.

Військовий колектив - це місце для самовираження і самоутвердження особистості військовослужбовця. Згуртованість і позитивний морально-психологічний клімат військового підрозділу безпосередньо впливають на виховання військовослужбовців, на якість і результативність бойової та гуманітарної підготовки, на стан бойової та мобілізаційної готовності як окремого військовослужбовця, так і військового підрозділу. Основними характеристиками колективу, який має міцні виховні функції, є здоровий морально-психологічний клімат, згуртованість, творча активність, постійна спрямованість на успіх, висока вимогливість, творча співпраця.

Виховна сила військового колективу полягає, у першу чергу, в тому, що він об‘єднує всіх військовослужбовців спільною діяльністю, формує у членів колективу найкращі риси та якості характеру, які необхідні в сучасній війні, розкриває суспільну значущість і необхідність військової служби. Міцне виховне забарвлення має будь-яка спільна діяльність, а військова, враховуючи її екстремальний і колективний характер, удвічі.

Значний виховний вплив на членів військового колективу мають такі його соціально-психологічні прояви, як колективний настрій, громадська думка та колективні традиції.

Отже, військовий колектив являючись різновидом малої соціальної групи, у відношенні своїх членів виконує певні функції, у тому числі й виховні. Основними виховними функціями військового колективу є: світоглядна, адаптаційна, освітньо-перевиховна, суспільно-господарча, культурна.

Основні вимоги цього принципу:

висування перед військовим підрозділом чітких перспектив, постановка конкретних змістовних завдань і залучення всіх воїнів підрозділу до їх якісного виконання (Перед кожним колективом повинна бути поставлена загальна колективна ціль, - підкреслював А.С.Макаренко, - не перед окремим класом, а обов‘язково перед цілою школою.);

вміле керування розвитком військового колективу, своєчасне розв’язання проблем, які можуть виникати у процесі його розвитку;

створення активу серед воїнів;

всіляка підтримка і заохочення розумної ініціативи військового колективу та її закріплення у якості традицій;

тісний взаємозв‘язок життя підрозділу з життям збройних сил та держави тощо.

Принцип суб‘єкт-суб‘єктного характеру виховних взаємин. Перетворення об‘єктів виховання в активних і зацікавлених осіб власного самовдосконалення, стимулювання внутрішньої активності військовослужбовців у формуванні та постійному самовихованні власної особистості має стати наріжним каменем виховання в Збройних силах України. Тому військовий педагог повинен намагатися постійно творчо розвивати особистості військовослужбовців, формувати з них яскравих індивідуальності. Визнання цього принципу означає наявність у процесі виховання рівноправної особистості – об‘єкта виховання, який має перетворитися у власного вихователя. Таке виховання грунтується на повазі людської індивідуальності, на визнанні права людини бути таким, яким вона є, наданні їй можливості творчого самовдосконалення, її включенні в процес самовиховання.

Основні вимоги цього принципу:

визнання особистісного підходу у вихованні, що створює надзвичайно сприятливі умови для всебічного розвитку особистості вихованця;

визнання об‘єкта виховання повноправним учасником виховного процесу та його перетворення в активного учасника власного самовиховання;

цілеспрямоване формування мотивації самовдосконалення у об‘єктів виховання;

чітке визначення вихованцям цілей, завдань, змісту, прийомів і способів самовиховання;

прищеплення вихованцям навичок і вмінь самовиховання, озброєння їх ефективними технологіями вдосконалення позитивних якостей і нівелювання негативних;

максимальне сприяння розвитку розумових, фізичних і духовних якостей вихованців;

орієнтація на позитивні якості вихованця, сприйняття таким, яким він є, пошана його особистості тощо.

Принцип наступальності, активності, систематичності та конкретності виховних заходів. Він стосується як змістовного, так і процесуального компоненту процесу виховання військовослужбовців, тобто визначає спрямованість, тональність, зміст, логіку і послідовність виховного процесу у Збройних силах України.

Власне кажучи, зміст виховання військовослужбовців у програмах гуманітарної підготовки, планах виховної роботи піддається певній систематизації за роками, періодами навчання і по кожному окремому виховному заходу, виходячи з специфіки видів і родів військ. Головне тут полягає в тому, щоб хід виховання забезпечував воїнам опанування певного необхідного обсягу духовних знань, формування практичних навичок і вмінь високодуховної поведінки. Отже, тут діє не тільки принцип систематичності, а й послідовності виховання. Порушення правил систематичності та послідовності у вихованні спричиняє набуття воїнами уривчастих знань, навичок і вмінь гідної поведінки.

Таким чином, наступальність, активність, систематичність і послідовність у військовому вихованні вимагають дотримання таких правил:

вивчення та врахування інтересів і потреб військовослужбовців, їх об‘єктивний аналіз і своєчасне задоволення;

широке застосування логіки виховного процесу і структурування змісту виховання;

послідовний і внутрішньо узгоджений розподіл виховних заходів за періодами і роками служби військовослужбовців з урахуванням соціально-політичної та воєнної обстановки у світи, державі і Збройних силах України, особливостей та специфіки підготовки призовників і військовослужбовців;

цілеспрямоване планування виховних заходів з урахуванням актуальних потреб військовослужбовців, змін у суспільно-політичному і економічному житті України та інших країн;

максимальне урахування специфіки діяльності військового підрозділу і частини, оперативне реагування на нагальні потреби їх бойової та гуманітарної підготовки, підтримання бойової і мобілізаційної готовності;

чітке виділення головного, актуального у виховному матеріалі, намагання його систематизувати, узагальнити та усвідомити вихованцями;

уміле урахування особливостей майбутньої цивільної діяльності військовослужбовців для їх самовдосконалення;

широке впровадження у навчально-виховний процес сучасних технологій виховання;

систематичне управління самовихованням об’єктів виховання тощо.

Принцип оптимізації виховного процесу. Сутність оптимізації виховання полягає у навмисному виборі змісту, методів, форм і прийомів виховного впливу, які забезпечують найкращий результат. Але оптимізація передбачає підвищення ефективності виховного процесу у військовому підрозділі та частині не будь-якими засобами, а найбільш доцільним, найбільш відповідним конкретній ситуації комплексом навчально-виховних засобів. Військовий педагог, спираючись на власну обґрунтовану методику роботи, витрачає мало часу на вирішення виховних завдань, але одержує високий позитивний кінцевий результат.

Основні вимоги цього принципу:

конкретизація цілей і завдань виховання з урахуванням ідеалів, традицій виховання, ціннісних орієнтацій українського народу, індивідуально-психічних особливостей об’єктів виховання;

комплексний підхід до визначення змісту виховання військовослужбовців;

чітке визначення варіанту змісту виховання шляхом виділення головного, загальнолюдських і національних цінностей виховання;

добір таких методів, засобів та організаційних форм, які дозволяють найбільш успішно вирішувати поставлені завдання за визначений час;

диференційований та індивідуальний підхід до об’єктів виховання у виховному процесі;

створення умов для ефективного вирішення поставлених виховних та інших задач за визначений час;

раціональне сполучення керування виховною діяльністю вихователів і управління самовдосконаленням воїнів, оперативне регулювання і коригування перебігу виховного процесу;

аналіз отриманих результатів виховання і витрат часу за критеріями оптимальності (максимально можливі в даній ситуації результати та відповідність витраченого часу діючим нормам) тощо.