50. Поняття "здібності" та їх розвиток у військовослужбовців у процесі військової діяльності.

Здібності — це сукупність індивідуально-психічних особливостей воїна, які забезпечують успіх у військовій діяльності, легкість і швид¬кість оволодіння нею. При цьому не кожна психічна особливість є здібні¬стю, а тільки така, яка має безпосереднє відношення до успішної бойової діяльності. Крім того, здібності — це не просто знання і вміння, а й мож¬ливості, сприятливі передумови успішного досягнення результатів у військовій діяльності.

Кожен воїн має певні здібності, але різні види здібностей у різних воїнів розвинені неоднаково. Від чого це залежить? — по-перше, від природних задатків, різноманітність яких визначено генетично; по-дру-ге, від типу вищої нервової діяльності (наприклад, художньої, розумо¬вої, проміжної); по-третє, від того, які задатки розвиває в собі конкрет¬ний воїн.

У військовій психології під задатками розуміють певні морфоло¬гічні й функціональні особливості воїна як природні передумови роз¬витку здібностей. Наприклад, до задатків належать деякі природжені особливості слухового аналізатора, які сприяють успішному розвитку музичних здібностей. Задатки не визначають здібності та не характери¬зують їхній розвиток. Вони відображають лише одну з умов розвитку здібностей. їхньою істотною характеристикою є багатозначність, оскіль¬ки на основі одних і тих самих задатків (наприклад, гарні слухові задат¬ки) можуть розвиватися різні здібності, залежно від характеру вимог, спричинених діяльністю (можуть розвиватися здібності співака, на¬строювача музичних інструментів, композитора, зв'язківця тощо).

Спеціальні здібності воїна свідчать про його здатність до успішного виконання певної спеціальної діяльності; вони формуються і розвива¬ються у процесі підготовки до виконання цієї діяльності та в процесі цілеспрямованого діяння. Заведено вважати, що спеціальні здібності формуються на основі загальних, а саме тих, що зумовлюють успішне виконання військовослужбовцем діяльності в цілому.

Про здібності свого підлеглого офіцер може судити, спостерігаючи за процесом виконання ним нових завдань, за інших умов — за планом оволодіння бойовою спеціальністю. На практиці судити про здібності підлеглого можна за сукупністю таких показників, як швидкість його просування в оволодінні відповідною військовою спеціальністю, якість його досягнень, схильність до заняття цією діяльністю, співвідношен¬ня результатів і зусиль, що докладаються для досягнення цих результа¬тів.

Вивчаючи професійні здібності воїна, офіцер має з'ясувати:

1) наскільки у воїна розвинуті такі риси характеру, як працьо¬витість, організованість, зосередженість, витримка, само¬контроль, необхідні для досягнення стійких успіхів у вій¬ськовій діяльності;

2) які професійні інтереси та схильності у воїна;

3) наскільки у нього розвинуті необхідні для даного фаху спе¬ціальні елементарні здібності.

Ця робота допомагає офіцерові в цілеспрямованій роботі з форму¬вання і розвитку здібностей у підлеглих. Існують різні методи вдоско¬налення здібностей. Але головне в усіх цих методах — систематичне тренування.

У цілому формування військово-професійних здібностей військово- , службовця має відбуватися за кількома напрямами.

1. Вони мають формуватися усім офіцерським складом під¬розділу, а також всією системою навчально-виховної робо¬ти.

2. Щоб сприяти поглибленню знань у підлеглих, які лежать в основі розвитку здібностей, бойова та гуманітарна підго¬товка мусять мати творчий характер. Чим глибші й різно¬бічніші знання, тим більше можливостей для розвитку здіб¬ностей, для творчого підходу до служби. Військовослужбо¬вець,^ надто офіцер, який не підвищує свій теоретичний і практичний рівень, не вдосконалює своєї майстерності й не стежить за новинами у своїй галузі, відстає у розвитку як спеціаліст.

3. Важливою умовою розвитку здібностей у військовослуж¬бовців є розвиток у них стійких військово-професійних ін¬тересів, оскільки інтерес спонукає воїна наполегливо пра¬цювати в обраній галузі.

4. Військова діяльність має бути позитивно мотивована.

5. Здійснювати призначення на посади з урахуванням індиві¬дуально-психічних особливостей підлеглих (з урахуванням уже сформованих здібностей, оскільки робота, до якої у воїна немає хисту, не може його задовольняти й бути успіш¬ною).

6. За формування та розвитку здібностей у підлеглих треба орієнтуватися на потенційні здібності.

7. Неодмінною умовою фахового вдосконалення воїна є на¬вчання його самоконтролю. Формування ж у бійця цієї яко¬сті нерозривно пов'язане з розвитком таких властивостей особистості, як вимогливість до себе, вміння критично оці¬нювати свої дії, переводити увагу зі способів дії на резуль¬тати й на цій основі закріплювати найбільш результативні дії.

Таким чином, психічні властивості воїна мають вирішальне значен¬ня в характеристиці індивідуальних якостей його особистості, до того ж ці властивості визначаються як біологічною природою людини, так і соціальними факторами (середовищем, у якому перебуває солдат, його вихованням і власною активною діяльністю), які є провідними в стано¬вленні особистості.

Розвиток військово-професійних здібностей воїна, формування не¬обхідних рис характеру, врахування особливостей його темпераменту — найважливіші педагогічні завдання офіцерів на шляху формування фа¬хової спрямованості.

51. Визначення понять «метод», «методологія» та «методика».

МЕТОД – МЕТОДИКА – МЕТОДОЛОГІЯ Метод, -у. Спосіб пізнання, дослідження або практичного здійснення чогось тощо: експериментальний метод, порівняльний метод вивчення, методи впливу. Методика.1. Сукупність способів і прийомів доцільного проведення будь-якої роботи: методика виведення високопродуктивних порід тварин, методика наукового дослідження, методика перекладу, удосконалювати методику. 2. Вчення про методи викладання певної науки, предмета: методика фізики, розробляти методику. Методологія, -ї, ор. -єю. Вчення про науковий метод пізнання й перетворення світу або про методи, що застосовуються в окремих науках: методологія наукових досліджень.