45. Спрямованість провідна властивість особистості військовослужбовців.

Спрямованість – система стійких мотивів (домінуючих потреб, інтересів, схильностей, переконань, ідеалів, світогляду та ін. ), визначаюча поведінку особистості у зовнішніх умовах, що змінюються.

В залежності від сфери прояви розрізнюють спрямованість особистості: соціально-моральну, професійну, побутову.

Соціально-моральна спрямованість особистості виражається в її високої моральної зрілості, відданості Батьківщині, патріотизмі. Вона виявляється у задоволенні вищих суспільних і естетичних потреб, вірності обов’язку (в т.ч. військовому), культурі поведінки і громадської активності.

Професійна (військово-професійна) спрямованість виражається в її стійких інтересах до праці (служби у Збройних Силах), вдосконаленні професійної (військової) майстерності, поваги до співпрацівників, товаришів по службі (військовому колективу).

Побутова спрямованість виражається у різноманітних фізичних й матеріальних прагненнях особистості. Вона може збігатися або розходитися з соціально-моральною і професійною спрямованістю, але завжди повністю визначається моральними якостями особистості.

Якостями спрямованості особистості є: рівень її духовної і інтелектуальної зрілості, широта, інтенсивність, моральна стійкість і дієвість.

Під рівнем зрілості спрямованості особистості розуміється її моральне обличчя, ступінь ідейності, громадської активності.

Широта спрямованості особистості – це її творчий діапазон. У одної людини він вузький, у другої – середній, у третьої – широкий і т.п.

Інтенсивність спрямованості особистості може коливатися від невиразних потягів, зрозумілих бажань і активних прагнень до повного переконання.

Проте найінтенсивніша й найстійкіша спрямованість особистості може не проявитися в діях і поведінці людини, якщо слабка її дієвість.

Дієвість спрямованості – це актуалізація ідейних спонукань людини. Вона проявляється в ступіні вольової активності щодо здійснення своєї мети і намірів. Дієвість спрямованості залежить від стійкості мотивів, якими особистість керується в своєї діяльності, тобто від рівня сформованості психологічної установки.

У процесі діяльності людина висуває перед собою різні цілі і перспективи, вибірково відноситься до соціальних цінностей (освіті, громадської діяльності, вимогам трудової дисципліни, колективним обов’язкам і т.п.). Усвідомлення і почуття обов’язку, потреби і переконання, установки і звички, мета і перспективи – все це різні елементи спрямованості особистості. У соціальній і моральній практиці кожної людини є щось головне, що визначає основну лінію її поведінки, мету всього життя, моральне обличчя. Для одної людини сенс життя складає тільки праця (військова служба), для другої, крім того, наукова робота, раціоналізаторство або винахідництво, для третьої – політична, громадська діяльність, робота з людьми тощо.

44. Характеристика складових спрямованості військовослужбовця: потреби, мотиви, інтереси, переконання, світогляд.

Основу мотиваційної сфери особистості становлять потреби – динамічно-активні стани особистості, що виражають її залеж-ність від конкретних умов існування і породжують діяльність, спрямовану на зняття цієї залежності. Тобто потреби – це рушійна сила розвитку особистості.

Потреби, притаманні людині, можна поділити на базові, похідні та вищі.

Базові потреби – це потреби в матеріальних умовах і засобах життя, у спілкуванні, пізнанні, діяльності й відпочинку. Кожна з базових потреб може мати різні рівні розвитку, пов’язані, насамперед, з певними етапами розвитку особистості. Так, потреба в діяльності має градації від потреби в “розрядці енергії” до потреби у праці; у спілкуванні – від аморфного нестатку в іншій людині до вищих форм прихильності до певної особистості (або спільноти); у пізнанні – від елементарної допитливості до палкого пошуку істини; у відпочинку – від потреби в сні до тимчасової ізоляції від звичних форм суспільного життя.

Похідні потреби формуються на основі базових. До них належать естетичні потреби, потреби в навчанні та деякі інші.

Вищі потреби включають, насамперед, потреби у творчості й творчій праці.

Потреба – це нестаток суб’єкта в чомусь конкретному, а мотив – обґрунтування рішення задовольнити або не задовольнити зазначену потребу в даному об’єктивному й суб’єктивному середовищі. Перш ніж потреба спричинить дію, особистість переживає складний психологічний процес мотивації, який полягає в усвідомленні значення потреби й дії, спрямованих на її задоволення.

Схема переходу потреби у мотив:

ПОТРЕБА → МОТИВАЦІЯ → МОТИВ

(нестаток у чомусь) (усвідомлення потреби) (обґрунтування рішення)

Мотивом може стати тільки усвідомлена потреба й тільки в тому разі, якщо задоволення цієї конкретної потреби, багаторазово проходячи через етап мотивації, безпосередньо переходить у дію

Під інтересами розуміють мотиви, у яких втілюються емоційно забарвлені пізнавальні потреби особистості. Інтерес виникає тоді, коли його об’єкт викликає емоційний відгук.

Співвідношення вказаних компонентів дає змогу виділяти безпосередні та опосередковані інтереси.

Безпосередні інтереси пов’язані з емоційною привабливістю діяльності, спрямованої на відповідний об’єкт. Опосередковані інтереси стосуються результату діяльності. В них переважає компонент розуму.

Переконання втілюють усвідомлені потреби особистості діяти відповідно до своєї внутрішньої позиції, поглядів та принципів. Основою таких потреб виступає сукупність знань про природу, суспільство й людину, тобто світогляд.

Інколи переконання ототожнюють зі знаннями, можливо, тому, що знання виявити легше, ніж переконання. Але лише знань недостатньо для формування переконань. Значення емоційного компонента в психологічній структурі переконання добре відображене у вислові: “Ідеї, які стали переконаннями, – це пута, які ти не можеш розірвати, доки не розірвеш свого серця”. І, нарешті, недостатньо знань, які пройшли крізь емоційну сферу, необхідно ще й навчити людину їх реалізовувати.

Світогляд, так само як і переконання, має спиратися на більш загальну потребу. Такою потребою є ставлення до світу (“сенс життя”).

Світогляд структурно пов’язаний з інтересами, прагненнями та установками. Це зумовлює опору світогляду на життєвий досвід особистості та індивідуальні особливості відображення нею дійсності.