34. Поняття особистості в психології та фактори її формування.

Особистість є базовою категорією і предметом вивчення психології особистості. Особистість - це сукупність вироблених звичок і переваг, психічний настрій і тонус, соціокультурний досвід та набуті знання, набір психофізичних рис та особливостей людини, її архетипи, що визначають повсякденну поведінку і зв'язок з суспільством і природою.

Існує безліч визначень особистості. Найбільш коректними з них, незважаючи на те, що вони роблять акцент на різні аспекти особистісної проблематики, є наступні:

Б. Г. Ананьєв: особистість - суб'єкт праці, пізнання і спілкування.

І. С. Кон: особистість - це специфічна інтеграція соціальних ролей.

А. Г. Ковальов: особистість - це свідомий індивід, що займає певне місце в суспільстві і виконує певну суспільну роль.

Особистість є сумою всіх цих сторін її функціонування.

Детермінанти, що мають безпосередній вплив на формування і розвиток особистості, визначають як основні фактори формування особистості та класифікують за характером їх впливу на індивіда. Це внутрішні (фізіологічні й психічні властивості організму) та зовнішні (соціальне оточення людини, активна взаємодія з іншими людьми тощо) умови розвитку індивіда як особистості.

В історії психології мали місце біологізаторські, соціологізаторські та соціобіологізаторські концепції формування особистості.

Прибічники біологізаторських концепцій у формуванні й розвитку особистості провідну роль відводять природно-біологічному началу і вважають, що основні психічні властивості особистості ніби закладені в самій природі людини, що визначає її життєву долю (Е. Торндайк, К. Бюлер, А. Дженсен та ін.). На думку А. Маслоу, головним компонентом процесу розвитку є самоактуалізація, яка формується не під впливом середовища, а тільки на базі внутрішніх здібностей індивіда – фізіологічних потреб і потреби у безпеці.

Їхні опоненти – прихильники соціологізаторських концепцій, дотримуються думки про те, що в поведінці людини немає нічого вродженого і кожна її дія – це лише peзультат зовнішньої стимуляції. Тому шляхом маніпулювання зовнішніми подразниками людини, регулюючи лише пі взаємини з іншими людьми, можна досягти розвитку особистості (Б. Скіннер, А. Бандура та ін.).

35. Співвідношення понять «індивід», «особистість», «індивідуальність».

Людина – з однієї сторони істота біологічна, тварина, наділена свідомістю, що володіє мовою, здатністю трудитися; з іншої сторони людина – істота суспільна, їй необхідно спілкуватися і взаємодіяти з іншими людьми.

Особистість – це та ж людина, але розглянута тільки як суспільна істота. Говорячи про особистість, ми відволікаємося від біологічної природної її сторони. Не всяка людина є особистістю. Недарма ж, напевно, можна чути про одного що це «дійсно особистість!», а про іншого – «ні, це не особистість».

Індивідуальність – це особистість конкретної людини, як неповторне поєднання своєрідних психічних особливостей.

Індивід – одиничний представник людського роду, конкретний носій усіх соціальний і психологічних рис людства: розуму, волі, потреб і т.д. Поняття «індивід» у цьому випадку вживається в значенні «конкретна людина». При такій постановці питання не фіксується які особливості дії різних біологічних факторів (вікових особливостей, темпераменту), так і різниця соціальних умов життєдіяльності людини. Індивід у даному випадку розглядається як відправний момент для формування особистості від вихідного стану для онто- і фейлогенеза людини, особистість – підсумок розвитку індивіда, найбільш повне втілення всіх людських якостей.

Одні вчені вважають, що психіка людини біологічно обумовлена, що всі сторони особистості є уродженими. Наприклад: характер, здібності успадковуються як колір очей, волосся.

Інші учені вважають, що кожна людина завжди знаходиться у визначених відносинах з іншими людьми. Ці суспільні відносини і формують людську особистість, тобто людина засвоює прийняті в даному суспільстві правила поведінки, звичаї, моральні норми.

Асмолов: «Індивідом народжуються, особистістю стають, індивідуальність відстоюють».

36. Психологічна структура особистості військовослужбовця.

Український психолог Валентин Рибалка на основі аналізу вищена-ведених підходів до струкгурування'психологічної структури особисто¬сті стверджує, що в основі цієї структури лежать три базові виміри:

I — соціально-психолого-індивідуольний — вертикальний;

II — діяльнісний — горизонтальний;

III — генетичний — віковий, за допомогою якого характери¬зується рівень розвитку властивостей особистості, її задат¬ків і здібностей на певному етапі становлення індивіда як особистості.

Ці виміри становлять систему основ цілісної психологічної структу¬ри особистості. Вони пов'язані між собою за ортогональним (гр.: пря¬мокутний, той, що має прямий кут) принципом, за яким співвідносять¬ся три виміри простору.

В.В. Рибалка пропонує здійснити аналіз і синтез системної психо¬логічної структури особистості на конкретному рівні узагальнення. Найвищий рівень узагальнення поняття «психологічна структура», з якого починається його конкретизація — це системна характеристика особистості як складної соціально-психолого-індивідуальної за своєю природою системи з певними властивостями, що постійно розвиваєть¬ся і реалізується у формі діяльності та спілкування.

На другому рівні здійснюється аналіз і синтез трьох вимірів — соцільно-психолого-індивідуального, діяльнісного, генетичного — як ба¬зових параметрів психологічної структури особистості.

На третьому рівні здійснюється диференційований та інтегративний аналіз і синтез складових кожного з трьох вимірів. Наприклад, соціаль-но-психолого-індивідуального виміру: спілкування, спрямованості, ха¬рактеру, самосвідомості, досвіду, інтелектуальних процесів і психофі¬зіологічних якостей.

Четвертий рівень конкретизації аналізу і синтезу психологічної струк¬тури особистості утворюють психічні властивості, функції і процеси.

На п'ятому рівні конкретизації аналізу та синтезу психологічної структури стає можливою класифікація конкретних властивостей і влас¬не здібностей особистості до певних видів діяльності (наприклад, до військово-професійної, науково-дослідної, педагогічної, управлінської, технічної тощо) або виконуваних людиною ролей (наприклад, коман¬дира, підлеглого, чоловіка, жінки тощо).

Перші чотири рівні конкретизації психологічної структури особистос¬ті можна розглядати як такі, що характеризують її макроструктуру, а інші рівні (починаючи з п'ятого) — як такі, що належать до мікроструктури. Перехід від макроструктури до мікроструктури пов'язаний з вимогами, які висуваються до особистості конкретними видами діяльності та пове¬дінки, ролями, соціальним статусом, рангом, які обирає, застосовує і реалізує людина в конкретних умовах життя.

Автор дотримується думки, що структура особистості є цілісним утворенням, сукупністю соціальнозначущих психічних властивостей, відношень та дій індивіда, яких набуто у процесі онтогенезу і які ви¬значають його поведінку як соціального суб'єкта дії та спілкування. Тому при визначенні психологічної структури особистості слід постійно мати на увазі, що особистість — це саморегулювальна динамічна розвиваль-но-функціональна система.

Також зрозуміло й інше: безглуздо розглядати психологічну струк¬туру особистості лише на основі деяких психічних властивостей або як механічне об'єднання різних психічних явищ та рис у деяких структу¬рах. Адже будь-яку якість, властивість особистості військовослужбов¬ця слід розглядати тільки в контексті особистості. При цьому виявлен¬ня кожної окремої риси буде змінюватися залежно від мети, ідеалів, життєвих настанов, загальних і професійних інтересів, потреб, моти¬вів, мотивацій, стану, віку особистості.

Таким чином, індивідуальність особистості військовослужбовця ха¬рактеризується змістом її структури. Вивчати своїх підлеглих — озна¬чає знайти ключ до їх розуміння. Офіцерові необхідно мати на увазі, що особистість являє собою єдине ціле всіх її різноманітних рис. При цьому кожна риса особистості невід'ємно пов'язана з іншими і тому набуває різного, інколи протилежного, значення, залежно від усього загалу рис цієї особистості.

Офіцерові під час діагностики'розвитку особистості також слід мати на увазі, що ступінь виокремлювання певних компонентів може зміню¬ватися залежно від обставин життя, характеру діяльності та усвідом¬лення військовослужбовцем своїх соціальних ролей. Не можна не вра¬хувати і того факту, що у процесі онтогенезу можливі випадки непро¬порційного розвитку окремих підструктур та їх компонентів.

Під час складання психологічної характеристики військовослужбовця необхідно вивчити також закономірності, які пов'язують між собою окремі підструктури та їх компоненти. Тільки в такому випадку можли¬ве обгрунтування, прогнозування методики виховання і самовиховання військовослужбовця. Під час вивчення розвитку властивостей цілісної структури особистості потрібно звернути особливу увагу на фактори, які найбільше вплинули і продовжують впливати на формування осо¬бистості певного військовослужбовця.

Таким чином, вивчити своїх підлеглих — означає виявити особли¬вості підструктур, компонентів та рівнів розвитку основних складових психологічної структури особистості, визначити закономірності їхньо¬го вияву у поведінці та військовій діяльності й на цій основі прогнозу¬вати процес виховання військовослужбовців.