83. Національна держава: сутність та особливості.

КОРШУК стр 137-139, стр 144-153

Основні підходи у трактуванні національної державиКінець XVIII - початок XIX століття є точкою відліку нової транс­формації в історії людства, центральною характеристикою якої стало формування націй та національних держав. Аналіз підходів до визначення поняття «національна держава» підводить до висновку, що цей термін застосовується у трьох осно­вних значеннях. 1-й : національна держава - це держава з абсолютною більшістю етнічно однорідного за складом населення. В ідеалі подібне утворення - це абсолютно суверенна й однорідна з погляду культури і мови національна держава.¹⁵² Таким чином, національна держава є синонімом моноетнічної держави.

Підхід ототожнення національної та моноетнічної держави має один суттєвий недолік - лише незначну кількість сучасних держав можна назвати національними. Тут важливим є чітке розмежування етнічної та національної держави. Національна держава, що визнає законними принципи націоналізму, громадяни якої мають

деякий ступінь національної єдності й інтеграції, але культурно нео­днорідні. ¹⁵⁵ В цьому контексті термін «націоналізм» вживається як синонім державницької ідеології, в основі якої лежить патріотизм. Наявністю наці­ональної свідомості у переважної більшості громадян, незалежно від їх етнічної приналежності.

В основі наступного підходу трактування сутності національної держави лежить ідея титульної нації. У національній державі, окрім титульної нації, можуть також проживати й інші, доволі чисельні етнічні групи. Однак історично була створена держава, яка носить назву однієї етнічної групи, що проживає на її тери­торії. Отже, ознаками національної держави згідно з цим підходом виступають:

1) наявність чітко визначеної титульної нації (де-факто);

2) титульна нація виступає суб'єктом державотворення (наці­ональна держава утворюється внаслідок реалізації права титульної нації на суверенітет у межах власної держави);

3) титульна нація є найбільшою за чисельністю (як правило, але можливі і винятки);

4) державною (офіційною) мовою є мова титульної нації (як пра­вило);

5)назва держави пов'язана з етнонімом титульної нації.

Прикладами таких національних держав є більшість європейських країн, зокрема Німеччина, Швеція.На думку прихильників третього підходу, всі сучасні держави, в основі яких лежить суверенне право націй на самовизначення, є наці­ональними. При цьому наголошується, що таким правом володіють саме громадянські, а не етнічні спільноти: національна держава є тери­торіальною спільнотою, усі члени якої, незалежно від етнічної прина­лежності, визнають свою спільність та солідарність та підкорюються інституціоналізованим нормам цього суспільства.¹⁵⁸ Під суверенним правом націй на самовизначення мають на увазіправо народів (націй) самостійно визначати форму свого державного існування. Право народів (націй) на самовизначення як норма міжнародного права закріплене в статуті ООН «На підставі цього права вони вільно встановлюють свій полі­тичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток».

(Війна за незалежність США та Велика Французька революція проходили під гаслом боротьби нації (народу) за право самостійно визначати власну долю. Ці епохальні події спричинили формування та поширення так званого «принципу національності», що пере­дував принципу права народів (націй) на самовизначення. Згідно з принципом національності кожний народ є суверенним та має право створити власну державу. У найбільш радикальному варіанті при­хильники принципу національності прагнули реалізувати гасло «одна нація - одна держава». )

XX століття стало часом остаточного утвердження права народів на власний розсуд визначати свою долю. Важливу роль у цьому про­цесі відіграли знамениті «14 пунктів» та «Чотири принципи миру» американського президента В. Вільсона. В останньому документі проголошувалось, що «всі обґрунтовані національні прагнення мають отримати повне задоволення, яке тільки можливо їм дати, не поро­джуючи нові та не розпалюючи старі вогнища протиріч і ворожнечі, що здатні зруйнувати мир в Європі і, відповідно, в усьому світі».¹⁶²

Вершиною практичної реалізації права народів (націй) на само­визначення в другій половині XX століття, безумовно, є розпад колоні­альної системи.

Найважливішими ознаками та атрибутами держави загалом, її основними складовими є територія, населення та суверенна політична влада. Територія національної держави усвідомлюється насамперед, як «священна територія», своєрідний артефакт, батьківщина, вітчизна - місце народження нації, основа її буття та життєдіяльності. Насе­лення національної держави - єдність одноплемінників, велика сім'я, пов'язана історичними та міфологічними зв'язками (міф про спільне походження). Суверенна політична влада в національній державі - це загальний вияв волі нації (народу).

На відміну від попередніх державних утворень, національна держава виступає найвищою мірою втілення на практиці ідеї національного суверенітету. Під нац-м суверенітетом - повно­владдя нації, її реальну можливість визначати характер свого наці­онального життя аж до політичного самовизначення та утворення самостійної держави.¹⁷⁴(Отже, національна держава - це держава однієї нації. Національний суверенітет є універсальною категорією, адже поширюється на усі без винятку підходи до трактування нації: етатистський, етніцистський, культурний, психологічний, історико- економічний (марксистський))

Національний суверенітет органічно пов'язаний з іще однією ознакою національної держави -принципом народного суверенітету. «Французька декларація прав людини та громадянина», прийнята Уста­новчими зборами 26 серпня 1789 року урочисто проголошувала: «Дже­рело будь-якого суверенітету по суті належить нації. Жоден індивід або група людей не може здійснювати владу, яка не йде безпосередньо від цього джерела».¹⁷⁷Отже, нація, за влучним висловом К. Дойча, - це «народ, що володіє державою».

Поряд з цими ознаками, наці­ональна держава має ще одну, мабуть, найважливішу для власного існування ознаку -монопольне право на встановлення стандар­тизованої освіти. Державна монополія на стандартизацію освіти, на думку Е. Гелнера «нині є набагато важливішою за монополію на законне насильство».¹⁸²Завдяки цій монополії держава створює стандартизовану систему національної освіти, що, в свою чергу, сприяє формуванню нації та забезпечує легітимацію національної держави. Створення стандартизованої освітньої системи передбачає впровадження у навчальному процесі єдиної мови.

Монопольне право держави на стандартизацію освіти передбачає наявність ще однієї монополії - монополії на формування націо­нальної культури. Держава-нація є установою, що має монополію на легітимну культуру в межах визначеної території.¹⁸⁵ Наявність або прагнення до формування національної культури, контроль над цим процесом з боку державних інститутів є невід'ємною характеристикою націй-держав.