77. Ліберальна демократія

КОРШУК! Книга стр 118-121

77, 79 Ліберальна та етнічна демократіяІзраїльський дослідник С. Смуха, виокремлює три основні типи: ліберальну демократію, етнічну демократію та демократію згоди.Однією з найдавніших форм демократії є ліберальна демократія. Етнополітика в умовах ліберальної демократії характеризується такими основними рисами:

1) етнічне походження є особистою справою та особистим вибором громадянина і офіційно ніяк не враховується. Як і релігія, етнічність відокремлена від держави. Держава не втру­чається в етнічні питання;

2) засоби (ресурси) розподіляються залежно від індивідуального внеску особи і не залежать від її групової належності. Недомінантні групи мають можливості для соціальної та політичної мобільності й успішно користуються ними, хоча і не всі рівною мірою. Порушує цей принцип лише політика «позитивної дії» (переваги представникам чорношкірого або іспаномовного населення США та аналогічні заходи в ряді інших країн), яка практикується як тимчасовий захід, мета якого - залагодити несправедливість, що існувала в минулому, створити рівні умови гри;

3) окремі громадяни та меншини мають свободу вибору - інтегру­ватися в домінуючу більшість і асимілюватися чи залишатися поза нею.¹³⁶

Прикладами подібних демократій є більшість розвинених країн - США, Франція, Швеція тощо.

В основі ліберальної демократії лежать дві основні взаємопов'язані ідеї - ідея «етнокультурної нейтральності» та етатистська ідея нації (нація-держава, політична, громадянська нація). Державна політика має бути нейтральною щодо етнічних, культурних та расових особли­востей власних громадян. Ставлення держави до цих особливостей нагадує ставлення до релігії - тієї сфери приватного життя людини, в яку держава втручається лише у разі загрози порушення прав інших людей.

За ліберальної демократії не має бути ані офіційних релігій, ані офіційних культур.

Один з визначальних принципів ліберальної демократії - «етнічне походження є особистою справою та особистим вибором громадянина й офіційно ніяк не враховується» - виступає наріжним каменем формування політичної нації. Наголошується на існуванні певних загальних демократичних цінностей, які підтри­муються більшістю населення незалежно від етнічної приналежності.

Але Практика втілення ідей ліберальної демократії щодо етнічних спільнот доводить, що ця форма - все ж таки правління більшості. Представники етнічних меншин постають перед вибором - або інте­груватися до більшості, або йти шляхом етнічної ізоляції. Деякі країни, наприклад, Франція, не вітають подібні прагнення до ізоляції, всіляко підштовхуючи представників етнічних меншин до інтеграції у французьке суспільство на індивідуальному рівні. Натомість забезпечення індивідуальних прав представників меншості не залежить від їхньої етнічної належності.

Етнічна демократія становить тип демократичного політичного режиму, що прагне поєднати, на перший погляд, несумісні прин­ципи - демократичні процедури та домінування етнічної більшості. В етнічній демократи поєднуються наявність демократичних прав для усіх громадян, певні колективні права етнічних меншин та домінування етнічної більшості. На відміну від ліберальної демо­кратії, ця форма ґрунтується на концепції етнічного (апелює до ідеї нації як етнічної спільноти), а не громадянського націоналізму.

Основними рисами етнічної демократії виступають:

7. чітке визначення титульної нації;

8. титульна нація є, водночас, домінуючою нацією;

9. держава виступає синонімом, насамперед, титульної нації;

10. етнічний націоналізм домінуючої спільноти виступає основою формування нації у державі;

11. держава наголошує на визначальній ролі титульної нації, про­водить заходи, спрямовані на активну підтримку її культури;

12. держава прагне до обмеження можливості представників нети­тульних етнічних груп зайняти домінуючі позиції в органах державної влади;

13. представники етнічних меншин, що мають громадянство, користуються політичними, економічними, соціально-еконо- мічними, соціальними та культурними правами і свободами. У сфері колективних прав непанівні етнічні спільноти мають право на формування власних релігійних, освітніх та куль­турних інституцій;

14. в цілому держава не перешкоджає етнічним меншинам боро­тися за покращення власного статусу законними методами.

Прикладами етнічної демократії, на думку С. Смухи, є Ізраїль, Північна Ірландія, Польща.

На думку С. Смухи, стабільність етнічної демократії залежить від багатьох факторів, головними серед яких є: сила держави; чисельне співвідношення «домінуюча більшість - непанівні меншості»; рівень консолідації непа- нівної етнічної спільноти; наявність чи відсутність політичної еліти, що здатна мобілізувати етнічну меншину; наявність чи відсутність уявлень щодо загроз (міфічних або реальних) існуванню домінуючої спільноти та держави. Сильна держава здатна протистояти внутрішнім та, що особливо важливо, зовнішнім загрозам, адже етнічні меншини іноді виступають інструментом впливу інших держав. Наявність у державі чисельної (більше 25 % від усіх громадян) консолідованої етнічної меншини та здатність її еліти політизувати цю меншину, може виступати дестабілізуючим фактором для функціонування етнічної демократії. Важливою складовою забезпечення стабільності етнічної демократії, на думку ізраїльського дослідника, є відчуття загрози серед представників домінуючої спільноти. Наприклад, в Ізраїлі в середо­вищі євреїв культивується міф про загрозу існуванню власної держави та єврейської нації.

Аналіз етнічної демократії потребує відповіді на питання щодо її співвідношення з таким явищем як етнократія. Етно­кратія існує в недемократичних політичних режимах (тоталітарному та авторитарному), натомість етнічна демократія формується лише за наявності реальних демократичних процедур або хоча б частини з них. (Порівняльний аналіз прикладів етнічної демократії та етнократіїпідтверджує цю тезу, варто лишень співставити сучасну етнічну демо­кратію Ізраїлю та етнократичний режим нацистської Німеччини.)

На початковому етапі державотворення така форма демократії сприяє відродженню титульної нації, її культури та мови, водночас забезпечуючи наявність демократичних процедур. За певних умов етнічна демократія може стати перехідним етапом до ліберальної демократії, адже як і остання, вона є владою більшості.