65. Інтегральний націоналізм

Цей тип націоналізму відкидав основні гуманістичні принципи, проповідував принципи повного підкорення інтересів особистості інтересам держави, фанатичну відданість власній нації, ксенофобію і мілітаризм. Він успадкував від традиційного (консервативного) націоналізму повагу до історичних національних традицій. Водночас інтегральний націоналізм не переймався питаннями про співвідношення добробуту усього людства та окремих націй. Власна нація для інтегрального націоналіста — найвища цінність. Агресивне ставлення до інакомислення та до інших націй — найпомітніша риса інтегрального націоналізму. Цей тип націоналізму повністю заперечував ліберальні принципи. Батьківщиною інтегрального націоналізму була Франція. Інтегральний націоналізм з’явився наприкінці XIX — на початку XX ст. в період наростання імперіалістичних суперечностей.

Основні засади інтегрального націоналізму:

Нація — абсолютна цінність.

Політичні партії, класи повинні поєднатися заради Вищої мети.

Вища мета — незалежність держави.

Мета виправдовує всі засоби.

Майбутню державу повинен очолити вождь, керманич з необмеженою владою.

Соціально — економічні питання — другорядні; скоріш за все держава буде аграрною, з розвинутою кооперацією і капіталістичною промисловістю.

Необхідно діяти, відкинувши будь-які політичні дискусії.

На початку 20 ст. "інтегральний націоналізм" поширюється не тільки в Західній, айв Східній Європі. Особливе його піднесення припадає на 20—30-ті роки, коли в багатьох країнах утверджувались диктаторські і тоталітарні режими. Найбільшим впливом націоналізм цього типу користувався в так званих запізнілих націях (Німеччина, Італія, Японія). Характерними його рисами були крайній радикалізм, войовничість, експансіонізм. Найяскравішим представником і ідеологом інтегрального націоналізму в Україні був Дмитро Донцов. На особливу увагу заслуговує друга частина книги "Чинний націоналізм", де викладено суть авторової концепції, зокрема, шести засад чи вимог "вольового націоналізму":

перша засада нової національної ідеї — зміцнювати волю нації до експансії, жадобу панувань і підкорення всього чужого — як мета, боротьба — як засіб;

друга — прагнення боротьби й усвідомлення її неминучості;

третя — дух романтики, релігійного панування, містичного пориву, ірраціоналізму, яким має бути перейнята національна ідея;

четверта — непримиренність, фанатизм, брутальність та аморальність, що беруть до уваги лише інтереси спільності (нації) — саме це дає національній ідеї вибухову силу в історії;

п´ята — право сильних націй організувати й вести інші народи для зміцнення й розвитку людської цивілізації;

шоста — кожна нова ідея, аби здобути собі право на життя, має спертися на ініціативну меншість, що вживає творче насильство для суспільного поступу.

66. Етнічний націоналізм і громадянський націоналізм

Вивчення розвитку, зокрема, німецького націоналізму послужило за головний чинник упровадження Гансом Коном (Hans Kohn) поділу націоналізму на «західний» і «східний» різновиди, найвідомішої й донині актуальної типології націоналізму. Кон переконував, що західні форми націоналізму спиралися на ідею, ніби нація — це раціональне об’єднання громадян, пов’язаних спільними законами й територією, тоді як східні різновиди поклали за основу вірування у спільну культуру й етнічне походження, хоча теж вважали націю природною й цілісною спільнотою окремих представників, від народження наділених питомим національним характером.

Л.Грінфелд запропонувала декілька класифікаційних критеріїв для типологій націоналізму. Одним із них і є такий критерій як спосіб, згідно з яким визначається належність до національної спільноти.

За цією ознакою виділяють такі типи націоналізму: громадянський і етнічний.

Перший із них характеризується тим, що в певній державі національне є тотожним громадянству. Етнічний націоналізм характеризується тим, що національне в ньому є тотожним належності до певного етносу. У першому випадку національність ґрунтується на принципі відкритості і добровільності, її можна обирати. У другому — вона є іманентною характеристикою, її не можна обрати чи позбавитися, вона є генетичною характеристикою, отже, не залежить від свідомої волі індивіда.