- •Етнополітологія як наука
- •Об’єкт, предмет та структура етнополітології.
- •Методологічні засади етнополітології
- •Категорії та функції етнополітології.
- •Уявлення про етнічні спільноти у епоху Античності, Середньовіччя та Відродження
- •Етнополітичні ідеї н. Макіавеллі
- •Сутність та особливості етнополітичних ідей в епоху Нового часу
- •Етнополітичні ідеї ж-ж Руссо
- •Проблема нації в творчості й.Г. Гердера
- •Поняття національної спільності (нації) і національної самосвідомості у творчій спадщині е. Ренана
- •15) Етнополітична концепція австромарксизму.
- •16) Поняття нації та етапи націогенези в австромарксизмі.
- •17) Діалектика національного та соціально-економічного розвитку у концепції австромарксизму.
- •Поняття нації та історичні тенденції розвитку націй у марксизмі.
- •Роль творчої спадщини ф. Ліста у формуванні ідеології націоналізму.
- •Зародження та розвиток етнополітичних ідей у Київській Русі.
- •Обґрунтування незалежності України у творчій спадщині п. Орлика.
- •Українське національне питання в «Історії Русів».
- •Кирило-Мефодіївське товариство та його роль у становленні української нації.
- •Місія України в інтерпретації м. Костомарова.
- •Особливості українського (південноруського) національного характеру (м. Костомаров)
- •Національне питання в політичних концепціях м. Драгоманова та і. Франка.
- •Етнополітичні ідеї ю.Бачинського
- •Проблема національного відродження у творчості м. Грушевського та в. Винниченка.
- •Етнополітична концепція в. Липинського.
- •Етнополітичні погляди представників українського націоналізму.
- •Д. Донцов як представник концепції “духу народу”.
- •Зародження та розвиток націології та теорії нації в Україні (перша половина хх століття).
- •Поняття та сутність етнополітики в інтерпретації о. Бочковського.
- •Етатистська та етніцистська концепції нації.
- •Нація та шляхи її формування.
- •Культурологічна та психологічна концепції нації.
- •Етнічні спільноти
- •Теорії етнічності: основні напрямки та підходи.
- •Примордіалістська теорія етнічності.
- •Модерністська теорія етнічності.
- •Переніалістська теорія етнічності
- •Етнополітика як сфера суспільного життя.
- •Принципи демократичної етнополітики.
- •Моделі етнополітики.
- •46. Суб’єкти етнополітики
- •47. Етнічні та етнополітичні процеси
- •48. Етнічний ренесанс
- •49. Політизація етнічності
- •50. Етнополітична поведінка: зміст та форми
- •51. Форми етнополітичної поведінки держави
- •52. Форми етнополітичної поведінки недомінуючих етнічних спільнот.
- •53. Сутність та ознаки геноциду
- •54. Характер і тенденції діяльності суб’єктів етнополітики в Україні.
- •55. Етнополітика як цілеспрямована діяльність держави та її інститутів.
- •56. Державна етнополітика у сучасній Україні.
- •57. Поняття та сутність національного характеру
- •58. Національна ідентичність, її роль в етнополітичних процесах.
- •59. Особливості українського національного характеру.
- •60. Типології націоналізму
- •61. Вплив націоналізму на формування сучасних світових ідеологій
- •62. Економічний націоналізм
- •63. Націоналізм, фашизм та нацизм.
- •64. Націоналізм, патріотизм, шовінізм та ксенофобія.
- •65. Інтегральний націоналізм
- •66. Етнічний націоналізм і громадянський націоналізм
- •67. Націоналізм: причини виникнення, сутність, різновиди
- •68. Етнополітичний конфлікт
- •69. Причини виникнення етнополітичних конфліктів у сучасному суспільстві.
- •70. Політизація етнічності та етнополітичний конфлікт.
- •71. Види етнополітичних конфліктів
- •72. Методи вирішення етнополітичних конфліктів, роль у цьому владних структур
- •73. Право націй на самовизначення та етнополітичні конфлікти (сучасний світовий досвід).
- •74. Етнічність та політичні режими
- •75. Етнократія:сутність, різновиди
- •76. Етнічність та демократія
- •77. Ліберальна демократія
- •78. Демократія міжетнічної згоди
- •79. Етнічна демократія - 77
- •80. Сутність та поняття національної ідеї
- •81. Етнополітичний міф
- •82. Національна місія
- •83. Національна держава: сутність та особливості.
- •84. Моноетнічна, поліетнічна, держава з поліетнічним складом населення та багатонаціональна держава.
- •85. Національна автономія: сутність та різновиди.
- •86. Національно-культурна автономія.
- •87. Національно-державна та національно-територіальна автономії
- •88. Національна та етнічна меншини.
- •89. Типології етнічних меншин.
- •90. Шляхи забезпечення прав етнічних меншин у демократичному суспільстві.
Проблема національного відродження у творчості м. Грушевського та в. Винниченка.
У праці «Українська партія соціалістів-революціонерів та їх завдання» М. Грушевський захищав ідею пріоритету інтересів народу, суспільства над інтересами держави. У схемі викладу історії України він обґрунтував думку про український народ як окрему етнокультурну одиницю, що є спадкоємницею Київської Русі та сформувала свої етнокультурні риси в умовах Галицько-Волинської та Литовсько-Польської держав. М. Грушевський розглядав українську націю як виключно хліборобську, що внаслідок чужоземного панування втратила вищі класи; підкреслював як позитивні риси українського народу (вроджену логічність думки, високі культурні й соціальні інстинкти, високу красу побуту), так і негативні (відсутність національної свідомості, слабкість національного інстинкту, низький рівень освіти, культурного та політичного виховання). У поглядах на державу М. Грушевський дотримувався думки, що національним інтересам України найбільш відповідає статус автономії в складі Російської Федерації. Він вирізняв два шляхи становлення федерації — через об'єднання двох і більше держав з їх ініціативи або з ініціативи зверху, коли унітарна держава стає федерацією, поділивши суверенітет з територіями. Правда, після ліквідації УНР більшовицькою Росією, М. Грушевський визнавав необхідність існування української незалежної держави, але лише тимчасово, орієнтуючись у майбутньому на входження Росії й України в загальноєвропейську федерацію.
В. Винниченко визнав радянську владу в Україні і хотів працювати в її урядових структурах. Повернувшись 1920 р. з еміграції, він поділяв ідею утворення федерації радянських республік. Разом з тим у «Листі до українських робітників і селян» В. Винниченко звинуватив більшовицький тоталітаризм у тому, що: 1) існування УСРР як самостійної, незалежної робітничо-селянської держави має місце тільки в деклараціях; 2) декларативно існує уряд УСРР, він не обраний, а призначений Політбюро ЦК РКП(б); 3) правляча революційна партія — це машина, якою управляє невелика група людей; 4) партійні організації втратили активність і перетворилися у бездушну, некритичну масу; 5) влади Рад в Україні не існує, тому що принцип централізму виключає її; 6) в Україні все мілітаризоване і централізоване; 7) така політика спонукає українців-комуністів виступати проти національних прагнень свого народу. В еміграції В. Винниченко проаналізував причини поразки української національної революції, розробив концепцію колектократії, згідно з якою перевага в майбутньому буде за колективними формами власності. Колектократія допускає приватну власність, але виключає найману працю.
+ Антонюк стр. 87 – 88
Етнополітична концепція в. Липинського.
Антонюк стр. 90 – 91
В. Липинський грунтовно висвітлив концепцію політики у праці «Листи до братів хліборобів». Він вбачав повноцінний розвиток української нації в розбудові власної держави. Така держава має існувати у формі монархічного правління, що відповідає державницькій традиції, започаткованій Б. Хмельницьким. За В. Липинським, ця монархія повинна грунтуватися на таких п'яти підвалинах: аристократія, класократія, територіальний патріотизм, український консерватизм, релігійний етос. Гетьман як спадковий монарх репрезентує державу, уособлює її авторитет. Разом з гетьманом управління державними і суспільними сферами здійснює аристократія — кращі представники усіх класів і станів: промислового (фабриканти, інженери, робітники); хліборобського (поміщики, селяни, сільські робітники); фінансового і купецького (всі, хто живе з обміну продуктами); комунікаційного (залізничники, шофери), інтелігенція. Такий принцип формування аристократії (правлячої еліти) В. Липинський називав класократією, яка також передбачала співпрацю всіх класів. Принципи класократії заперечували буржуазний парламентаризм як такий, що роз'єднує нації за партійними ознаками, соціалізм — за класовими ознаками і націоналізм — за етнічними ознаками. Територіальний патріотизм В. Липинський розумів як солідаризацію усіх мешканців України на грунті любові до рідної землі, незалежно від етнічного походження, соціально-класової належності, віросповідання. Консерватизм, за В. Липинським, — це утвердження серед громадян України організованих сил авторитету, дисципліни, правопорядку, політичної культури, здатних приборкати анархію і свавілля, і, нарешті, релігійний етос — основа становлення морального порядку, без якого неможливо сформувати націю, збудувати державу. Форму державного правління вчений вбачав у дуалістичній конституційній монархії, за якої: гетьман як суверен української нації, голова кабінету міністрів зосереджує в своїх руках виконавчу владу; законодавчу владу утворюють дві палати: територіальна (нижня), до якої входять представники місцевих земельних рад (по 3—4 від кожної землі на підставі загального, рівного, таємного виборчого права), і трудова (вища), до якої делегують своїх представників професійні спілки всіх класів і соціальних верств.