- •Етнополітологія як наука
- •Об’єкт, предмет та структура етнополітології.
- •Методологічні засади етнополітології
- •Категорії та функції етнополітології.
- •Уявлення про етнічні спільноти у епоху Античності, Середньовіччя та Відродження
- •Етнополітичні ідеї н. Макіавеллі
- •Сутність та особливості етнополітичних ідей в епоху Нового часу
- •Етнополітичні ідеї ж-ж Руссо
- •Проблема нації в творчості й.Г. Гердера
- •Поняття національної спільності (нації) і національної самосвідомості у творчій спадщині е. Ренана
- •15) Етнополітична концепція австромарксизму.
- •16) Поняття нації та етапи націогенези в австромарксизмі.
- •17) Діалектика національного та соціально-економічного розвитку у концепції австромарксизму.
- •Поняття нації та історичні тенденції розвитку націй у марксизмі.
- •Роль творчої спадщини ф. Ліста у формуванні ідеології націоналізму.
- •Зародження та розвиток етнополітичних ідей у Київській Русі.
- •Обґрунтування незалежності України у творчій спадщині п. Орлика.
- •Українське національне питання в «Історії Русів».
- •Кирило-Мефодіївське товариство та його роль у становленні української нації.
- •Місія України в інтерпретації м. Костомарова.
- •Особливості українського (південноруського) національного характеру (м. Костомаров)
- •Національне питання в політичних концепціях м. Драгоманова та і. Франка.
- •Етнополітичні ідеї ю.Бачинського
- •Проблема національного відродження у творчості м. Грушевського та в. Винниченка.
- •Етнополітична концепція в. Липинського.
- •Етнополітичні погляди представників українського націоналізму.
- •Д. Донцов як представник концепції “духу народу”.
- •Зародження та розвиток націології та теорії нації в Україні (перша половина хх століття).
- •Поняття та сутність етнополітики в інтерпретації о. Бочковського.
- •Етатистська та етніцистська концепції нації.
- •Нація та шляхи її формування.
- •Культурологічна та психологічна концепції нації.
- •Етнічні спільноти
- •Теорії етнічності: основні напрямки та підходи.
- •Примордіалістська теорія етнічності.
- •Модерністська теорія етнічності.
- •Переніалістська теорія етнічності
- •Етнополітика як сфера суспільного життя.
- •Принципи демократичної етнополітики.
- •Моделі етнополітики.
- •46. Суб’єкти етнополітики
- •47. Етнічні та етнополітичні процеси
- •48. Етнічний ренесанс
- •49. Політизація етнічності
- •50. Етнополітична поведінка: зміст та форми
- •51. Форми етнополітичної поведінки держави
- •52. Форми етнополітичної поведінки недомінуючих етнічних спільнот.
- •53. Сутність та ознаки геноциду
- •54. Характер і тенденції діяльності суб’єктів етнополітики в Україні.
- •55. Етнополітика як цілеспрямована діяльність держави та її інститутів.
- •56. Державна етнополітика у сучасній Україні.
- •57. Поняття та сутність національного характеру
- •58. Національна ідентичність, її роль в етнополітичних процесах.
- •59. Особливості українського національного характеру.
- •60. Типології націоналізму
- •61. Вплив націоналізму на формування сучасних світових ідеологій
- •62. Економічний націоналізм
- •63. Націоналізм, фашизм та нацизм.
- •64. Націоналізм, патріотизм, шовінізм та ксенофобія.
- •65. Інтегральний націоналізм
- •66. Етнічний націоналізм і громадянський націоналізм
- •67. Націоналізм: причини виникнення, сутність, різновиди
- •68. Етнополітичний конфлікт
- •69. Причини виникнення етнополітичних конфліктів у сучасному суспільстві.
- •70. Політизація етнічності та етнополітичний конфлікт.
- •71. Види етнополітичних конфліктів
- •72. Методи вирішення етнополітичних конфліктів, роль у цьому владних структур
- •73. Право націй на самовизначення та етнополітичні конфлікти (сучасний світовий досвід).
- •74. Етнічність та політичні режими
- •75. Етнократія:сутність, різновиди
- •76. Етнічність та демократія
- •77. Ліберальна демократія
- •78. Демократія міжетнічної згоди
- •79. Етнічна демократія - 77
- •80. Сутність та поняття національної ідеї
- •81. Етнополітичний міф
- •82. Національна місія
- •83. Національна держава: сутність та особливості.
- •84. Моноетнічна, поліетнічна, держава з поліетнічним складом населення та багатонаціональна держава.
- •85. Національна автономія: сутність та різновиди.
- •86. Національно-культурна автономія.
- •87. Національно-державна та національно-територіальна автономії
- •88. Національна та етнічна меншини.
- •89. Типології етнічних меншин.
- •90. Шляхи забезпечення прав етнічних меншин у демократичному суспільстві.
Кирило-Мефодіївське товариство та його роль у становленні української нації.
Антонюк стр. 83 – 84
Особливу роль у розвитку етнополітичної думки в цей період відіграє Кирило-Мефодіївське товариство (1846-1847). Його засновниками та активними діячами були: М. Костомаров, П Куліш, Б. Білозерський, М. Гулак, О. Навроцький, О. Маркевич, М. Савич та ін. Товариство свої ідеологічні принципи сформулювало у програмних документах: Статуті, відозвах та "Законі Божому (Книзі буття українського народу)". Учасники таємного Товариства, ідеологом якого був М. Костомаров, спираючись на ідеї демократичного панславізму, розробили модель суспільства з такими головними принципами, як справедливість, рівність, свобода, братерство. Головною метою Товариства була перебудова суспільства на засадах християнства й об'єднання всіх слов'янських народів в одну федерацію, в якій кожний народ зберігав би свою внутрішню свободу.
Програмні документи Товариства гарантували усім слов'янським державам, що належали б до федерації, право вільного виходу, самостійності у вирішенні всіх внутрішньонаціональ- них та міжнародних проблем, поваги до національної мови та культури. Провідна роль у федерації призначалася Україні: Київ мав стати столицею.
Значний ідейний вплив на етнополітичні погляди кирило-ме- фодіївців, як загалом і на всю вітчизняну суспільно-політичну думку, мала діяльність Тараса Шевченка (1814-1861) — народного філософа, поета, геніального виразника духу і самосвідомості українського народу. Членом Товариства він не був, хоча близько стояв до нього. Безкомпромісно засуджуючи феодально-кріпосницьку систему й самодержавний лад, він виступив на історичній сцені з цілком сформованим, зрілим революційно- демократичним світоглядом, у якому домінують етнополітичні ідеї українського державництва, самостійності, соборності. Т. Шевченко вірив, що Україна ввійде в "коло народів вільних" і багатостраждальний український народ розкріпачиться.
Етнополітичні засади кирило-мефодіївців стали орієнтиром у подальшому розвитку українського руху, який був оформлений у мережу громад — напівконспіративних гуртків, демократично зорієнтованої інтелігенції.
Місія України в інтерпретації м. Костомарова.
Микола Костомаров (1817-1885) - автор головного програмного документа Кирило-Мефодіївського братства під назвою "Закон Божий" (Книги буття українського народу)".
Провідною ідеєю цього твору є ідея українського месіанізму, за якою Україна мала виконувати волю Божу - рятувати слов'янство. М. Костомаров робить короткий екскурс в історію:
Першими були євреї, які отримали від Бога закон, за яким усі були рівні і не мали царя. Але євреї обрали собі царя, і Бог відвернувся від них.
Греки не мали царів, були вільні й рівні, але не мали і справжньої свободи, бо не знали єдиного Бога. Після спокутування Христом первородного гріха благодать перейшла від євреїв до греків, романців, німців та слов'ян.
Слов'яни більше за всіх любили Бога, та попали в неволю до німців, татар і турків. З часом постали три незалежних слов'янських царства - Польща, Литва й Московщина, які витворили собі царів і панів. Лише Україна сотворила собі козацтво.
Звідси випливає історична місія українського народу - рятувати слов'янство. Почавши боротьбу за власне звільнення й не прагнучи до панування над іншими, він сприятиме звільненню всіх народів від будь-яких форм гноблення і становленню форм співжиття, що базуватимуться на християнських принципах.
У поглядах на державу М. Костомаров виходив з того, що всяка влада походить від Бога й не може бути абсолютною. Слов'янські поняття про суспільний устрій визнавали
єдиним джерелом загальної народної правди волю народу (віче).
князь - це правитель, третейський суддя, встановлювач порядку, захисник від зовнішніх і внутрішніх загроз.
У Києві й Новгороді князь вважався атрибутом держави, але він oбирався і міг бути вигнаний, якщо не задовольняв вимог народу або зловживав владою.
На Сході особиста свобода звужувалась і в кінцевому підсумку була знищена, поступившись місцем самодержавству. Становленню в Росії монархії сприяло
прийняття християнства, яке передбачало освячення влади зверху
татаро-монгольське панування, яке створило сильний апарату та одну довірену особі для збору данини (московський князь).
За велич держави народ платив власним добробутом і втратою свободи, але республіканський устрій теж не дає гарантії захисту від свавілля влади "багатьох царків". В оптимальному республіканському устрою:
влада є виборною
змінною
підзвітною народним зборам
відносини між народами будуються на федеративних засадах
Федерація в поєднанні з республіканською формою правління була найдоцільнішою, традиційно слов'янською формою державного устрою, що має свої початки ще в Київській Русі. Очолювати окрему державу, так союз мали виборні особи: "...щоб у кожній Речі Посполитій був свій правитель, вибраний на года, і над цілим союзом був би правитель, вибраний на года".
Єдина центральна влада займалась управлінням збройними силами та зовнішніми зносинами при збереженні повної автономії кожного суб'єкта федерації щодо внутрішніх установ і управління, судочинства та народної освіти.