- •Етнополітологія як наука
- •Об’єкт, предмет та структура етнополітології.
- •Методологічні засади етнополітології
- •Категорії та функції етнополітології.
- •Уявлення про етнічні спільноти у епоху Античності, Середньовіччя та Відродження
- •Етнополітичні ідеї н. Макіавеллі
- •Сутність та особливості етнополітичних ідей в епоху Нового часу
- •Етнополітичні ідеї ж-ж Руссо
- •Проблема нації в творчості й.Г. Гердера
- •Поняття національної спільності (нації) і національної самосвідомості у творчій спадщині е. Ренана
- •15) Етнополітична концепція австромарксизму.
- •16) Поняття нації та етапи націогенези в австромарксизмі.
- •17) Діалектика національного та соціально-економічного розвитку у концепції австромарксизму.
- •Поняття нації та історичні тенденції розвитку націй у марксизмі.
- •Роль творчої спадщини ф. Ліста у формуванні ідеології націоналізму.
- •Зародження та розвиток етнополітичних ідей у Київській Русі.
- •Обґрунтування незалежності України у творчій спадщині п. Орлика.
- •Українське національне питання в «Історії Русів».
- •Кирило-Мефодіївське товариство та його роль у становленні української нації.
- •Місія України в інтерпретації м. Костомарова.
- •Особливості українського (південноруського) національного характеру (м. Костомаров)
- •Національне питання в політичних концепціях м. Драгоманова та і. Франка.
- •Етнополітичні ідеї ю.Бачинського
- •Проблема національного відродження у творчості м. Грушевського та в. Винниченка.
- •Етнополітична концепція в. Липинського.
- •Етнополітичні погляди представників українського націоналізму.
- •Д. Донцов як представник концепції “духу народу”.
- •Зародження та розвиток націології та теорії нації в Україні (перша половина хх століття).
- •Поняття та сутність етнополітики в інтерпретації о. Бочковського.
- •Етатистська та етніцистська концепції нації.
- •Нація та шляхи її формування.
- •Культурологічна та психологічна концепції нації.
- •Етнічні спільноти
- •Теорії етнічності: основні напрямки та підходи.
- •Примордіалістська теорія етнічності.
- •Модерністська теорія етнічності.
- •Переніалістська теорія етнічності
- •Етнополітика як сфера суспільного життя.
- •Принципи демократичної етнополітики.
- •Моделі етнополітики.
- •46. Суб’єкти етнополітики
- •47. Етнічні та етнополітичні процеси
- •48. Етнічний ренесанс
- •49. Політизація етнічності
- •50. Етнополітична поведінка: зміст та форми
- •51. Форми етнополітичної поведінки держави
- •52. Форми етнополітичної поведінки недомінуючих етнічних спільнот.
- •53. Сутність та ознаки геноциду
- •54. Характер і тенденції діяльності суб’єктів етнополітики в Україні.
- •55. Етнополітика як цілеспрямована діяльність держави та її інститутів.
- •56. Державна етнополітика у сучасній Україні.
- •57. Поняття та сутність національного характеру
- •58. Національна ідентичність, її роль в етнополітичних процесах.
- •59. Особливості українського національного характеру.
- •60. Типології націоналізму
- •61. Вплив націоналізму на формування сучасних світових ідеологій
- •62. Економічний націоналізм
- •63. Націоналізм, фашизм та нацизм.
- •64. Націоналізм, патріотизм, шовінізм та ксенофобія.
- •65. Інтегральний націоналізм
- •66. Етнічний націоналізм і громадянський націоналізм
- •67. Націоналізм: причини виникнення, сутність, різновиди
- •68. Етнополітичний конфлікт
- •69. Причини виникнення етнополітичних конфліктів у сучасному суспільстві.
- •70. Політизація етнічності та етнополітичний конфлікт.
- •71. Види етнополітичних конфліктів
- •72. Методи вирішення етнополітичних конфліктів, роль у цьому владних структур
- •73. Право націй на самовизначення та етнополітичні конфлікти (сучасний світовий досвід).
- •74. Етнічність та політичні режими
- •75. Етнократія:сутність, різновиди
- •76. Етнічність та демократія
- •77. Ліберальна демократія
- •78. Демократія міжетнічної згоди
- •79. Етнічна демократія - 77
- •80. Сутність та поняття національної ідеї
- •81. Етнополітичний міф
- •82. Національна місія
- •83. Національна держава: сутність та особливості.
- •84. Моноетнічна, поліетнічна, держава з поліетнічним складом населення та багатонаціональна держава.
- •85. Національна автономія: сутність та різновиди.
- •86. Національно-культурна автономія.
- •87. Національно-державна та національно-територіальна автономії
- •88. Національна та етнічна меншини.
- •89. Типології етнічних меншин.
- •90. Шляхи забезпечення прав етнічних меншин у демократичному суспільстві.
Зародження та розвиток націології та теорії нації в Україні (перша половина хх століття).
Як ми вже згадували, мабуть, не варто обмежувати хронологічні рамки «національного відродження» періодом XIX — початку XX ст. Цей процес охоплює значно ширший період. І в такому випадку варто було б вести мову або про декілька «національних відроджень», або про єдиний, але багатоаспектний і багатовимірний процес, у якому, подібно до націогенези, була б своя діалектика перервності і безперервності. Спробуємо виділити кілька етапів у цьому процесі.
Перший етап. Тривав з кінця XVIII ст. до кінця 20-х років XX ст. Розпочався як «культурницька» течія, перейшов, за схемою М. Гроха, в ідеологічну, а згодом у політичну стадію, досягнувши апогею в період /297/ української революції 1917—1921 pp. і створенні української держави. Протягом 1920-х років у радянській Україні повернувся на рівень культурного «відродження», щоправда, в масовіших масштабах. У політичній сфері трансформувався в «націонал-комунізм». Завершився у 1930-ті роки внаслідок масового терору і знищення значної частини національної інтелігенції.
Другий етап. Кінець 1950-х — 1960-ті роки. Сценарій той самий: розпочинається як «культурницька» течія серед «шістдесятників», у цьому ж середовищі політизується, досягає рівня політичних програм. В офіційному політичному просторі реалізується у вигляді обережного, лояльного «автономізму» частини партійної еліти. Припиняється з погромом початку 1970-х років, однак у «латентному вигляді» існує як дисидентський рух.
Третій етап. Друга половина 1980-х — 90-ті роки. Знову-таки розпочинається передусім як «культурницький рух», виходить на рівень політичних програм і реалізується у формі незалежної української держави. Можна було б сказати, що триває й далі, оскільки принаймні на рівні декларацій і частково на рівні суспільної практики відбувається формування української нації (щодо змісту цього поняття існують різні думки, про що ми вже згадували). Однак термін «відродження» в даному випадку потребує уточнення, оскільки очевидними є занепад матеріального підґрунтя культури, розпорошення інтелігенції і розвал інфраструктури освіти, науки тощо.
Як бачимо, у процесі націотворення створюється певна «матриця», логічна схема, яка періодично під дією різних чинників і на різних історичних етапах самовідтворюється в іншому якісному вимірі, щоразу в коротший історичний термін. Елемент безперервності, а точніше регенеративності, у цьому процесі забезпечується наявністю інтелігенції, яка була й залишається ключовим соціально-культурним елеметом цієї черги «відроджень».
Зрозуміло, що це значною мірою спрощена картина. Передусім зауважимо, що логічна схема: «культурне відродження — ідеологічний рівень — політична програма (рух)», запозичена у М. Гроха, в українському випадку потребує коректив. Зокрема, на думку Р. Шпорлюка, націотворення (nation-building) та націоналізм (ідеться про Україну) слід розглядати як політичні з самого початку, «навіть тоді, коли ті, хто бере участь у національному русі, заперечують будь-які свої політичні наміри чи не надають своїм діям політичного значення, чи наполягають на тому, що їхньою єдиною метою є наукова інтерпретація народної культури, фольклору чи місцевої історії» . Владу, вважає Р. Шпорлюк, не слід розуміти лише в класичному варіанті як чисто політичне явище. Може бути й влада культури: право і здатність виробляти й поширювати символи, цінності та ідеї. Отже, з міркувань Р. Шпорлюка можна зрозуміти, що «будителі нації», маючи цю владу, опосередковано і нерідко навіть незалежно від своїх первісних суб’єктивних намірів, об’єктивно потрапляють у сферу ідеології і відповідно — політики, їхня «культурницька» діяльність особливо в певних суспільно-політичних умовах набуває політичного значення.